Постанова 4801 № 138/39/23

Справа № 138/39/23 Провадження № 22-ц/801/1536/2023 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дзерин М. М. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2023 рокуСправа № 138/39/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (судді доповідача), суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С., за участю секретаря судового засідання: Різник Д.С., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: російська федерація в особі уряду російської федерації, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої військовою збройною агресією російської федерації проти України за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 26 травня 2023 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Дзерина М.М., дата складення повного тексту рішення невідома, встановив: В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі уряду російської федерації, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої військовою збройною агресією російської федерації проти України. Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 лютого 2014 року розпочалася повномасштабна військова збройна агресія рф проти України, що призвело до окупації рф частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включення цієї території до складу рф на правах суб`єктів федерації Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено рф 18.03.2014 нібито внаслідок проведення 16.03.2014 року, так званого референдуму про статус Криму, який беззаперечно є українським. В квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби рф проголосили створення так званих Донецької народної республіки (07.04.2014) та Луганської народної республіки (27.04.2014). 27 серпня 2014 року рф розпочала масове вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил на територію Донецької та Луганської областей. 21 лютого 2022 року президент рф путін підписав укази про визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки самостійними республіками, а також підписав з республіками договори про дружбу, співпрацю та допомогу. 24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія рф проти України повномасштабне вторгнення агресора рф на суверенну територію України, обстрілявши крилатими ракетами великої дальності з території Білорусі майже всі міста України. В даний час і до цього часу Україна залишається об`єктом збройної військової агресії з боку рф, яку остання здійснює. рф своїми протиправним діями заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки державі України, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, як на території АРК, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря та економічній зоні України. Таким чином, рф несе відповідальність за порушення прав і свобод українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території. З інформації, розміщеної Нафтогаз України в мережі Інтернет встановлено, що за час незаконної окупації Криму та Донецької області рф присвоїла 41 родовище вугілля, 27 родовищ природного газу, 14 родовищ пропану, 9 родовищ нафти, 6 родовищ залізної руди, 2 родовища титанової руди, 2 родовища цирконієвої руди, а також по одному урану, золота та великий кар`єр з видобутку вапняку, який раніше використовувався для виробництва сталі в Україні. За н підрахунками експертів Нафтогаз України, Україна втратила 63 відсотки покладів вугілля, 11 відсотків родовищ нафти, 20 відсотків родовищ природного газу, 42 відсотки родовищ металів і 33 відсотки родовищ рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію, які є об`єктами права власності українського народу. рф взяла під контроль чимало українських родовищ корисних копалин, вартість яких оцінюється в 12,4 трильйона доларів США, повідомила газета The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією Акціонери (основні кредитори) України, якими є український народ, тобто громадяни України понесли збитків у сумі близько 12 трильйона 400 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 672 421,18 доларів США, якщо брати за розрахунок чисельність громадян України в загальній кількості 18 440 823 людини, враховуючи динаміку виробництва споживання хліба населенням України за 2020 рік, без врахування населення та тимчасово окупованих територіях, які за час окупації в добровільному порядку набули громадянства рф. 24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія рф проти України та повномасштабне вторгнення агресора рф на суверенну територію України. Позивач зазначив, що у квітні 2022 р. він вимушений був виїхати (евакуюватися) з смт.Новодонецького Краматорського (Добропільського) району Донецької області та вивезти у більш безпечне місце в Україні свою матір, якій 84 роки та яка дуже страждала від прольотів над селищем воєнних гелікоптерів, воєнних літаків, крилатих ракет, направлених агресором - російською федерацією на міста, селища і села України. Таким чином він і його матір вимушені були покинути напризволяще свої квартири і все те майно, яке роками придбавалось для мирного, щасливого і спокійного життя. Їх життя докорінно змінилося і не у кращий бік. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацію частини території Донецької області України, він та його мати фактично втратили можливість користуватись своїм житлом, що розташоване в смт. Новодонецьке Донецької області та рухомим майном, що знаходиться в ньому, а також втратили можливість розпоряджатись ним, що завдає йому, як майнової шкоди, так і моральної шкоди. 20 квітня 2022 року він і його матір отримали статус внутрішньо-переміщених осіб, про що свідчить довідка №526-7000854982 від 20.04.2022 р., видана ОСОБА_1 , довідка №526-7000356091 від 20.04.2022 р., видана матері ОСОБА_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За рахунок підступної збройної агресії рф незаконно заволоділа територіями України. Тому вважає, що незаконна експропріація (загально відома інформація, розміщена «Нафтогаз України" в мережі Інтернет) рф 63-х відсотків покладів вугілля, 11 відсотків родовищ нафти, 20 відсотків родовищ природного газу, 42 відсотки родовищ металів і 33 відсотки родовищ рілкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію під час незаконної окупації території АРК. Луганської та Донецької областей рф порушила низку прав і основоположних свобод, визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів відносно нього, та призвело до нанесення йому матеріальної шкоди в розмірі не менше 100 000 євро за порушення майнового права, встановленого в статтях 13 Конституції України та 324 ЦК України, що не суперечить рішенню Міжнародного Арбітражного суду м. Гаага, Нідерланди від 02.05.2018 у справі ПТС №: 2015-36 про стягнення сум з боржника рф в якості компенсації за експропріацію відповідного нерухомого майна та майнових прав. Окрім цього, внаслідок військової агресії рф проти України, він зазнав моральних втрат і душевних страждань. Йому беззаперечно спричинено моральну шкоду в розмірі 100 000 євро, що не суперечить рішенню Європейського суду з прав людини, у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (заява. № 40/1993/435/514 від 28.07.1998) щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди у разі порушення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час міжнародних збройних конфліктів від 12.08.1949.) Моральна шкода, завдана йому, полягає в моральних стражданнях і переживаннях, у душевному болю, які він переніс у зв`язку з підступною збройною агресією рф та у страшному почутті невизначеності щодо подальшого його існування на цій , Богом даній землі. Крім цього він, як внутрішньо переміщена особа, змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а необхідність поновлення його громадянських прав змусила його вживати додаткових заходів для їх захисту в суді, що він сприймає як зверхнє ставлення до нього, як до Людини з боку рф, яка під час воєнного вторгнення в Україну вбиває українців, знищує і цивільну інфраструктуру українських міст, селищ і сіл, з чого він відчуваю себе наляканим, приниженим і морально подавленим , та ці відчуття продовжуються і понині. Таким чином, значна глибина моральних страждань, завданих йому порушенням його немайнових прав рф, яка вчинила і на цей час чинить збройну агресію проти України, проти його життя, проти його роду, проти життя народу України та громадян різних національностей, сильне і руйнівне пригнічення його душевного стану, що має очевидний характер моральних страждань завданих йому, довічні та непоправні втрати немайнового характеру, підлягають безумовно відшкодуванню. На підставі цього вважає, що заявлена ним моральна шкода у розмірі 100 000 євро є справедливим та адекватним відшкодуванням його моральних страждань за фактом порушення його права Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, в якому він просив стягнути з російської федерації на його користь 100 000 євро матеріальної шкоди, спричиненої порушенням російською федерацією його безумовного майнового права встановленого в ст.13 Конституції України та ст.324 ЦК України, що полягає у незаконній експропріації, викраденні великої частини від усього національного багатства України, яке належить виключно власнику Українському народові та йому, як його представнику. Стягнути з російської федерації на його користь 100 000 євро моральної шкоди, спричиненою російською федерацією, що полягає у його моральних стражданнях і переживаннях, у глибокому душевному болю, які він переніс у зв`язку із підступною збройною агресією російської федерації, умисними масовими вбивствами українців, включаючи невинних дітей, у неприкритому спонсоруванні російською федерацією тероризму, у страшному почутті невизначеності щодо подальшої долі всієї України та подальшого його власного існування на цій, Богом даній йому землі. Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 26 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої військовою збройною агресією російської федерації проти України - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є сторонами по даній справі. В свою чергу ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження факту його приналежності до громадянина України та відповідно спричинення йому матерілаьної шкоди, як представнику Українського народу. Позивач не надав жодних доказів його проживання на території, де ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані російською федерацією. Окрім того, на підтвердження завданої матеріальної та моральної шкоди позивачем також не надано жодного доказу, в матеріалах справи вони відсутні, а викладені у позовній заяві твердження позивача ґрунтуються лише на припущеннях, тобто позивачем не доведено наявності завдання моральних страждань. Окрім цього, позивач не надав суду доказів, які б підтверджували його право власності на нерухоме майно, яке зазнало пошкодження у зв`язку із збройною агресією російської федерації. Позивачем не зазначено причинного зв`язку між шкодою, завданою, на його думку, майновому праву та моральною шкодою. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив оскаржуване рішення скасувати, як незаконне та прийняти законне рішення. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що в підготовчому судовому засіданні місцевим судом було з`ясовано сторін по справі та інші обставини щодо вчинення тих чи інших процесуальних дій. Зазначає, що в матеріалах справи містяться докази про його приналежність до громадянина України. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведення його проживання на території, де ведуться (велися) бойові дії, оскільки вказане спростовується довідкою його місця реєстрації та переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. Поряд з цим, вважає, що завдана моральна шкода доведена загальновідомими обставинами, зокрема, застосуванням рф геноциду українців, загарбання і нищення територій суверенної республіки Україна, що спричинило йому страждання, переживання, душевний біль тощо. Крім цього, вважає помилковим висновок суду, щодо відсутності доказів про підтвердження його права власності на нерухоме майно, яке зазнало пошкодження, оскільки вказаних тверджень в позовній заяві він не вказував. На переконання заявника, суд попередньої інстанції, за необхідності, міг надати йому роз`яснення щодо доцільності надання доказів підтвердження права власності на нерухоме майно на тимчасово окупованій території. У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією. З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58). Відзив на апеляційну скаргу не подано, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені в відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що у лютому 2014 року розпочалася військова агресія рф проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України. 24 лютого 2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 та являється внутрішньо переміщеною особою (довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 квітня 2022 року №№526-7000854982) (а.с.7). Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами відповідно Наказу 125 від 25 квітня 2023 року) - Новодонецька селищна територіальна громада є тимчасово окупованою рф територією України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59). Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55). ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60). Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє застосування судового імунітету російської федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса). Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації. Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 2016 року). Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України). Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки. Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи. Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року). Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України. Відомим також є той факт, що 24 лютого 2022 року РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України. Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974. Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» - права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія. Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. За приписами частин 1-3 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди. Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до статті 1166 ЦК України, визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За приписами ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди рф. Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків. Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією. Відповідно до статті 13 Конституції України та статті 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Позивачем в поданій позовній заяві наведено відомості з газети The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev, в якій зазначено, що рф контролює території України з покладами енергоресурсів, металів та мінералів, які оцінюють як мінімум у 12,4 трильйонів доларів США, і це лише половина доларової вартості 2209 родовищ. рф захопила 63 % вугільних родовищ, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу, 42 % покладів металів та 33 % рідкісноземельних та інших важливих корисних копалин, включаючи літій. Також, було взято під контроль низку родовищ: 41 вугільне, 27 газових, 14 пропанових, дев`ять нафтових, шість залізорудних, два родовища титанової руди, два родовища цирконієвої руди та по одному родовищу стронцію, літію, урану, золота, а також контролює значні поклади вапняку, який широко використовується у виробництві сталі. Близько 30 мільярдів тонн українського вугілля зараз перебуває під контролем РФ, що складає близько 11,9 трильйонів доларів США. У справі «Про воєнні дії на території Демократичної Республіки Конго» (ДР Конго проти Уганди) міжнародний суд ООН у лютому 2022 року розглядав питання відшкодування різних типів збитків, заподіяних вторгненням Уганди: як фізичним особам та майну, так і збитки, заподіяні довкіллю, природним ресурсам та макроекономічну шкоду. Під час агресії Уганди Конго зазнала значних втрат природних ресурсів. Зокрема в позові висувалися вимоги про відшкодування понад 1 мільярда доларів США через незаконну вирубку деревини, викрадення та видобуток мінералів (золота, алмазів, колтану, олова та вольфраму) та кави з територій, які перебували під контролем Уганди. Міжнародний суд визнав порушення норм міжнародного права та міжнародного гуманітарного права, які забороняють грабіж, розкрадання і незаконну експлуатацію природних ресурсів та зобов`язують окупаційну владу запобігати таким діям. Діями з боку рф було порушено гарантоване ст. 13 Конституції України право позивача на природні ресурси, тобто сам факт збройної агресії рф проти України є причиною виникнення ситуації за якої позивач змушений відстоювати порушене відповідачем право у судовому порядку. Водночас, додані до матеріалів інформаційні статті із загальнодоступних джерел та засобів масової інформації не можуть свідчити про точну суму майнової шкоди, завданої російською федерацією Україні саме позивачу. Так, покликання на відомості газети The Washington Post (WP) про понесення громадянами України збитків у сумі 12 трильйона 400 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 672 421,18 доларів США не доводять позовні вимоги з цього приводу. Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування саме позивачу майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії. Крім того, слід вказати, що постановою КМУ від 20 березня 2022 року затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації починаючи з 19 лютого 2014 року. Вказаним порядком, встановлено, що визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема, за такими напрямами: 9) шкода, завдана земельним ресурсам, - напрям, що включає шкоду від пошкодження і знищення родючого шару ґрунту та шкоду, зумовлену забрудненням і засміченням земельних ресурсів. Визначення шкоди та збитків за показниками, зазначеними в абзацах третьому - п`ятому цього підпункту, здійснюється відповідно до методики, затвердженої наказом Мінагрополітики за погодженням з Мінреінтеграції. Визначення шкоди та збитків за показниками, зазначеними в абзацах шостому - сьомому цього підпункту, здійснюється відповідно до методики, затвердженої наказом Міндовкілля за поданням Держекоінспекції за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальними за визначення шкоди та збитків: за показниками, зазначеними в абзацах третьому - п`ятому цього підпункту, є обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану - військові адміністрації); за показниками, зазначеними в абзацах шостому - сьомому цього підпункту, - Держекоінспекція; 10) втрати надр - напрям, що включає втрати надр, завдані самовільним їх користуванням. Визначення збитків від самовільного, зокрема незаконного, користування надрами здійснюється відповідно до методики, затвердженої наказом Міндовкілля за поданням Держгеонадр за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальними за визначення збитків за наведеним показником є Держгеонадра. Таким чином, національним законодавством розроблено процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації. З огляду на викладене, покликання позивача на відомості публікації The Washington Post (WP) та інші джерела, в розумінні ст. 76 ЦПК України не є належними доказами завдання майнової шкоди позивачу. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог про завдання та відшкодування майнової шкоди позивачу за рахунок відповідача. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Згідно частини першої та четвертої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. (ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України). Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. В пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19. Як вбачається із матеріалів справи, позивач до початку військової агресії з боку Російської Федерації, як повноправний громадянин своєї країни, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте наведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання в смт. Новодонецьк, Донецької області, а тому у квітні 2022 року внаслідок повномасштабних військових дій російської федерації проти України позивач змушений був залишити місце свого мешкання, змінивши власний побут та спосіб життя. Суд погоджується із доводами позивача про те, що у зв`язку з підступною збройною агресією рф та у страшному почутті невизначеності щодо подальшого його існування, російська федерація завдала йому тяжких моральних страждань. Він, як внутрішньо переміщена особа, змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а необхідність поновлення його громадянських прав змусила його вживати додаткових заходів для їх захисту в суді, що він сприймає як зверхнє ставлення до нього, як до людини з боку рф, яка під час воєнного вторгнення в Україну вбиває українців, знищує і цивільну інфраструктуру українських міст, селищ і сіл, з чого він відчуває себе наляканим, приниженим і морально подавленим, та ці відчуття продовжуються і понині. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який заявлений позивачем у розмірі 100000 євро, є значно завищеним, та таким, що не відповідає розмірам задоволених вимог заявників по схожим справам, що розглядалися ЄСПЛ. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18). При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді. Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу матеріальну та моральну шкоду, апеляційний суд виходить також із розміру задоволених вимог заявників по аналогічних спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20000 кіпрських фунтів (станом на 01 січня 1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - Євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 Євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини). Водночас, наголошує, що відповідно до роз`яснень викладених у п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв`язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання. У разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Отже, валютою суми по відшкодування майнової та моральної шкоди, в даній справі, є національна валюта України - гривня. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд врахувавши обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушень конституційних прав позивача, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, приходить до висновку, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 1341000 грн. На вказане суд попередньої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. Отже, обставини на які посилається позивач в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права частково знайшли своє підтвердження. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на часткову увагу, тому рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 26 травня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1341000 (один мільйон триста сорок одна тисяча) грн. В решті рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 26 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.В. Ковальчук О.С. Панасюк