Постанова Київський апеляційний суд № 2-2062/10

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 січня 2023 року м. Київ Справа №2-2062/10 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2435/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Нежури В.А. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Вишгородського районного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Чіркова Г.Є. 24 листопада 2021 року у місті Вишгороді, повний текст рішення складений 02 грудня 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В У квітні 2010 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у загальному розмірі 172900,56 доларів США та 3083031,13 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту - 80772 доларів США; заборгованості по процентам - 92128,56 доларів США; пені за несвоєчасне погашення кредиту - 1588647,08 грн та пені за несвоєчасну сплату процентів - 1494384,05 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 січня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 03/07/840, за умовами якого з урахуванням додатку, відповідач отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 105000,00 доларів США строком до 24 січня 2012 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно якого остання зобов`язалась нести солідарну відповідальність з позивальником перед кредитором за порушення виконання зобов`язань за кредитним договором. Проте свої договірні зобов`язання відповідачі не виконують у зв`язку з чим має місце вказана заборгованість. В ході розгляду справи рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року відмовлено в задоволенні позовних пред`явлених до відповідача ОСОБА_2 з підстав припинення поруки /т.2 а.с.91-95/. В цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку сторонами не оскаржувалось, тобто в цій частині набрало законної сили. В подальшому, а саме після скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд судом касаційної інстанції, розгляд справи здійснювався в межах позовних вимог пред`явлених до відповідача ОСОБА_1 . Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2021 року позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №03/07/840 від 24 січня 2007 року в розмірі 80772 (вісімдесят тисяч сімсот сімдесят два) доларів США та судовий збір в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів Враховуючи, що обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту передбачений ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачем не дотримано, коли докази про протилежне суду останнім не подано, з огляду на висновки викладені Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року, які згідно з ч. 5 ст. 411 ЦПК України є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд зробив висновок про відсутність порушених прав позивача в цій справі, і як наслідок стягнення з відповідача коштів про які йдеться в заяві про збільшення позовних вимог. Вимоги про стягнення процентів за користування кредитом залишені без задоволення з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вимоги про стягнення пені залишені без задоволення, так як встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними. Доводи представника відповідача, про те, що основна сума заборгованості (тіло кредиту), яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача становить 14 328,27 доларів США, тобто з розрахунку офіційного курсу Національного банку України станом на час отримання кредиту 24 січня 2007 року та на час укладання додаткової угоди 25 жовтня 2007 року, то суд вказав на відсутність заборони на час укладення спірних правочинів щодо їх укладення у іноземній валюті. Також суд вказав на те, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, так як належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Не погодився із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , його представником - адвокатом Лещенко Ю.В. подано апеляційну скаргу, в якій вказується на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв`язку з невірним застосуванням норм матеріального права. А саме сторона відповідача наголошує на тому, що грошовою одиницею України є гривня і сума, що підлягає до сплати у зобов`язанні підлягає визначенню у гривні. Курсова різниця у валютах не може бути врахована і не може вважатись упущеною вигодою, а тому застосування судом першої інстанції іноземної валюти вважає безпідставним і таким, що порушує права відповідача. При цьому вказують на те, Україна пережила 2 економічні кризи, пандемію і тривають військові дії, що не дає можливості громадянам належним чином працювати та отримувати прибутки. З урахуванням цього вважає, що розмір заборгованості має бути розрахований виходячи із суми кредиту визначеної у гривнях 407898,6 грн, що станом на 30 листопада 2020 року становить 14328,27 доларів США. На підставі викладеного відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визначення основної суми заборгованості та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 14328,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 407898,6 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався. Також не погодився з вказаним судом рішенням позивач, його представником (в порядку самопредставництва) О. Голіковою подано апеляційну скаргу, в якій вказується на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв`язку з невірним застосуванням норм матеріального права. Сторона позивача вказує на те, що ними належним чином були виконані договірні зобов`язання, а також ними у встановлені строки реалізовано право на звернення до суду за захистом своїх прав. Перше рішення у вказаній справі було ухвалено 20 вересня 2010 року, в подальшому це рішення було скасовано і справа неодноразово переглядалась судами різних інстанцій. У зв`язку з цим, а також враховуючи, що перше рішення було скасовано і справа розглядалась після закінчення строку виконання зобов`язання, вважають посилання суду першої інстанції на недодержання порядку досудового врегулювання спору безпідставним так як вже не було мови про дострокове погашення заборгованості. Також не погоджується позивач і з висновком суду першої інстанції щодо відмови у стягненні суми заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом, оскільки їх нарахування і розмір визначені в договорі укладеному між сторонами у справі. Необґрунтованою позивач вважає і відмову суду першої інстанції щодо вимог про стягненні пені, так право на її нарахування та строк позовної давності щодо неї у три роки також визначено умовами договору. На підставі викладеного позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заявлених ними позовних вимог в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_1 скористався правом на надання відзиву на апеляційну скаргу позивача. У відзиві представник відповідача - адвокат Лещенко Ю.В. вказує на безпідставність доводів позивача, порушення ним положень Закону України «Про захист прав споживачів», неврахування практики Верховного Суду в аналогічних правовідносинах. У зв`язку з цим, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. В судовому засіданні представник позивача - О. Голікова підтримала подану нею апеляційну скаргу та просила про її задоволення. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача заперечувала, вказуючи на їх безпідставність. Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Лещенко Ю.В. підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив про її задоволення. Щодо доводів апеляційної скарги позивача заперечував, вказуючи на їх безпідставність. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Судами встановлено, що 24 січня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 03/07/840, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит на споживчі цілі у розмірі 59400,00 доларів США на умовах повернення щомісячними платежами у розмірі 990 доларів США у строк до 24 січня 2012 року зі сплатою 12 % річних /т.1 а.с.11-16/. Відповідно до пункту 3.2.8 кредитного договору банк зобов`язувався на залишок простроченої заборгованості за кредитом нараховувати проценти, виходячи із 13 % річних, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. За змістом ч. 2 п. 3.3.2. кредитного договору у разі виникнення простроченої заборгованості за простроченим кредитом сплачуються проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, встановленої п. 3.2.8. договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. Відповідно до ч.1 п. 5.3. кредитного договору за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов`язувався сплатити банку суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 25 % річних від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах строків позовної давності. Строк позовної давності за цим договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суму заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору. Пунктом 5.8 кредитного договору сторони також погодили, що строк позовної давності за цим договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суму заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору. Випискою по особовому рахунку від 24 січня 2007 року підтверджуються обставини видачі відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 59400 доларів США /т.1 а.с.37/. 25 жовтня 2007 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № 03/07/840 від 24 січня 2007 року, згідно якої були внесені зміни до пункту 1.1. кредитного договору, а саме банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі у розмірі 105000,00 доларів США на умовах повернення щомісячними платежами у розмірі 2019 доларів США у строк з 25 жовтня 2007 року по 24 січня 2012 року зі сплатою 12 % річних /т.1 а.с.17-19/. Додатковою угодою також були внесені зміни до пункту 3.1.1. кредитного договору, згідно яких банк відкрив позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 та видав позивальнику 53520,00 доларів США з позичкового рахунку № НОМЕР_1 в Оболонському відділенні № 52 ВАТ АБ «Укргазбанк» на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 в Оболонському відділенні № 52 ВАТ АБ «Укргазбанк». Випискою по особовому рахунку від 25 жовтня 2007 року підтверджуються обставини видачі відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 53520 доларів США /т.1 а.с.38/. В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір поруки від 24 січня 2007 року, згідно якого остання зобов`язувалася нести солідарну відповідальність з позивальником перед кредитором за порушення виконання зобов`язань за кредитним договором /т.1 а.с.30-32/. Також в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 24 січня 2007 року був укладений та нотаріально посвідчений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передана земельна ділянка площею 0,152 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 /т.1 а.с.20-29/. Згідно з розрахунком складеним позивачем станом на грудень 2009 року заборгованість за кредитним договором становить 92323,25 доларів США та 50336, 78 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 80772,00 доларів США, з них: строкова заборгованість 52506 доларів США, прострочена заборгованість 28266 доларів США; заборгованості по процентах - 11551,25 доларів США, з них: поточна заборгованість - 764,67 доларів США, прострочена заборгованість - 10786,58 доларів США; заборгованості по пені - 50336,78 грн, з них: пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 37042,6 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 13294,18 грн /т.1 а.с.39-43/. Звертаючись до суду у квітні 2010 року банк посилався на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого просив про дострокове стягнення усієї суми боргу та у рахунок погашення заборгованості про звернення стягнення на предмет іпотеки /т.1 а.с.1-8/. Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 вересня 2010 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 03/07/840 від 24 січня 2007 року у розмірі 92323,25 доларів США та 50336,8 грн. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 03/07/840 від 24 січня 2007 року у розмірі 92 323,25 доларів США та 50336, 78 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку площею 0,152 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на землю, виданого 21 вересня 2002 року на підставі рішення Новопетрівської сільської ради від 21 серпня 2002 року № 139 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 1895. Вирішено питання про розподіл судових витрат /т.1 а.с.80-83/. Ухвалою Вишгородського районного суду від 25 жовтня 2013 року було задоволено заяву ПАТ «Укргазбанк» про заміну та встановлення способу виконання рішення. Змінено спосіб та порядок виконання рішення у виконавчому провадження на стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 03/07/840 від 24 січня 2007 року у розмірі 92323,25 доларів США та 50336,8 грн /т.1 а.с.126-127/. В подальшому, за заявою ОСОБА_2 , ухвалою Вишгородського районного суду від 13 липня 2017 року заочне рішення скасовано і справу призначено до розгляду в загальному порядку /т.1 а.с.203-208, т.2 а.с.10-11/. Під час нового розгляду справи, позивач 24 жовтня 2017 року збільшив позовні вимоги і просив стягнути заборгованість станом на 18 вересня 2017 року, яка становить 172900,56 доларів США та пеню 3083031,13 грн, яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту - 80772,00 доларів США; простроченої заборгованості по процентам - 92 128, 56 доларів США; пені за несвоєчасне погашення кредиту - 1588647, 08 грн та пені за несвоєчасну сплату процентів - 1494384,05 грн /т.2 а.с.34-36/. Крім того, в цій заяві позивач подав заяву про залишення без розгляду позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області занесеною до протоколу судового засідання від 24 жовтня 2017 року прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог /т.2 а.с.45/. Згідно з розрахунком складеним позивачем станом на вересень 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 172900,56 доларів США та пеню 3083031, 13 грн, яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту - 80772,00 доларів США; простроченої заборгованості по процентам - 92128,56 доларів США; пені за несвоєчасне погашення кредиту - 1588647,08 грн та пені за несвоєчасну сплату процентів - 1494384,05 грн. З розрахунку вбачається, що 24 січня 2007 року було видано кредитні кошти в розмірі 59400 доларів США та 25 жовтня 2007 року 53520 доларів США. Остання сплата кредитної заборгованості була здійснена 11 грудня 2008 року. Уповноваженими особами позивача здійснено нарахування процентів за користування кредитними коштами у період з січня 2007 року до вересня 2017 року із застосування процентної ставки 12% та 13% річних до липня 2011 року на суми поточної і простроченої заборгованості відповідно, а з 01 липня 2011 року проценти нараховані за ставкою 13% річних виходячи із суми боргу 80772 доларів США. Загальний розмір нарахованих процентів визначений у сумі 108627,38 доларів США, вказано про сплату процентів на суму 16498,82 доларів США. Розрахунок пені за несвоєчасну сплату процентів складений за період з 19 вересня 2014 року по 18 вересня 2017 року за ставкою 25% і становить суму 56984,52 долари США. Розрахунок пені за несвоєчасне погашення кредиту здійснено за період з 19 вересня 2014 року по 18 вересня 2017 року за ставкою 25% на суму боргу 80772 долари США, сума пені визначена в розмірі 60579 доларів США /т.2 а.с.37-42/. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року уточнені позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 03/07/840 від 24 січня 2007 року станом на 18 вересня 2017 року у розмірі 172900,56 дол. США та 3083031,13 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні інших вимог відмовлено. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього в межах заявлених банком уточнених позовних вимог. Відмовляючи у позові до поручителя ОСОБА_2 , суд виходив з того, що укладенням додаткової угоди № 1 від 25 жовтня 2007 року банком було збільшено обсяг відповідальності поручителя без її згоди, визначеної в договорі поруки від 24 січня 2007 року, а також банком пропущено строк пред`явлення вимоги до поручителя відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України /т.2 а.с.91-95/. Постановою Апеляційного суду Київської області від 21 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 80772,00 доларів США, з них: строкова заборгованість 52506,00 доларів США та прострочена заборгованість 28266,00 доларів США; заборгованості по процентах - 11551,25 доларів США, з них: поточна заборгованість - 764,67 доларів США, прострочена заборгованість 10786,58 доларів США, а всього 92323, 25 доларів США, та пеню - 40976,15 грн, з них: пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 29967,43 грн та пеня за несвоєчасну сплату процентів - 11008,72 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін. Апеляційний суд, частково задовольняючи позов до ОСОБА_1 , виходив з того, що звертаючись до суду з цим позовом у квітні 2010 року банк змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому з цього часу припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом. Крім того судом застосовано річний строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки. Постановою Верховного суду від 12 серпня 2020 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 21 серпня 2018 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції вказав на те, що ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Отже, суди встановили, що у позичальника з позивачем виникли кредитні відносини, однак належно не дослідили зміст кредитного договору, не з`ясували, чи був дотриманий обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а отже, не з`ясували, які права й обов`язки мали сторони таких відносин при укладенні та виконанні умов кредитного договору. Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. В порядку ст.1054 ЦК України (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України). Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час укладення кредитного договору) Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст. 15 і 23 цього Закону. Положеннями ч.ч.4,5 цієї статті було визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Положеннями ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час укладення кредитного договору) було визначено якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. Така ж редакція ст.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» мала місце і на час звернення позивача з даним позовом у квітні 2010 року. Текст статті 11 в редакції Закону № 1734-VIII від 15листопада 2016 року має відсилочну норму, а саме вказано цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц вказано на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст.1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч.1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З наведених обставин справи вбачається, що між сторонами у справі виникли правовідносини із споживчого кредитування. Обставини укладення кредитного договору, узгодження умов кредитування та отримання кредитних коштів стороною відповідача не заперечуються. Кредитний договір укладений в письмовій формі, в ньому визначені умови кредитування, які не суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин. Матеріалами справи підтверджуються та стороною відповідача визнаються обставини отримання кредитних коштів 59400 доларів США та 53520 доларів США. Надання споживчого кредиту в іноземній валюті не суперечило діючому на той час законодавству. Умовами договору обумовлено порядок погашення заборгованості щомісячними платежами з урахуванням процентів за користування кредитом в розмірі 12% річних на поточну заборгованість і 13 % річних на прострочену заборгованість. Сторонами також строк кредитування визначений датою 24 січня 2012 року. Матеріалами справи підтверджуються та стороною відповідача визнаються обставини невиконання взятих на себе договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів. Остання сплата кредитної заборгованості була здійснена 11 грудня 2008 року. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у квітні 2010 року. Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 вересня 2010 року позовні вимоги були задоволені. Але 13 липня 2017 року вказане заочне рішення скасовано. Матеріали справи не містять даних про здійснення примусового виконання цього рішення повністю або частково. Під час нового розгляду справи, позивач 24 жовтня 2017 року збільшив позовні вимоги і просив стягнути заборгованість станом на 18 вересня 2017 року. Ця заява була прийнята до розгляду в порядку встановленому процесуальним законом, про що судом першої інстанції постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 24 жовтня 2017 року. Таким чином у даній справі має місце скасування рішення суду через значний проміжок часу, що передбачено чинним законодавством, проте це зумовило тривалий розгляд справи. Позивач скористався правом на уточнення позовних вимог і ця заява прийнята судом до розгляду, а отже розгляд позовних вимог має здійснюватись з урахуванням заяви про уточнення. Разом з цим, станом на 2017 рік, після скасування першого заочного рішення правовідносини змінились, питання стояло вже не про дострокове стягнення заборгованості, так як строк виконання зобов`язань з повернення кредитних коштів був визначений сторонами у договорі датою 24 січня 2012 року, а спірні правовідносини стосувались стягнення простроченої заборгованості. Вказане унеможливлює застосування до спірних правовідносин порядку передбаченого до дострокового стягнення заборгованості. Суд першої інстанції вказуючи на обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту передбачений ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановив, що позивачем він не дотриманий, докази про це суду не надано, та послався на висновки викладені Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року, які згідно з ч. 5 ст. 411 ЦПК України є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Проте у вказаній постанові суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження цих обставин судами. А отже дослідивши всі обставини справи і наявні докази суд мав визначитись з характером правовідносин, тобто про наявність дострокового стягнення чи стягнення простроченої заборгованості. Однак, вказаного судом першої інстанції здійснено не було. Встановивши недоведеність додержання позивачем обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність порушених прав позивача в цій справі, і як наслідок, стягнення з відповідача коштів про які йдеться в заяві про збільшення позовних вимог. Вказаний висновок є суперечливим, так як про дострокове стягнення вимоги були заявлені у першій заяві позивача, а з огляду на дату подачі заяви про збільшення позовних вимог, в ній мова йшла про стягнення усієї наявної заборгованості станом на дату її подання, тобто станом на 24 жовтня 2017 року. Як вже вказано вище заява про збільшення позовних вимог була прийнята в порядку встановленому процесуальним законом, а відсутність її розгляду з зазначених підстав не є обґрунтованим. В подальшому суд першої інстанції вказав на те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також врахувавши вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд фактично визнав обставини надання кредитних коштів, які були надані на умовах договору кредиту. А отже встановивши наявність кредитних правовідносин і узгоджених між сторонами умов кредитування суд першої інстанції мав врахувати і умови укладеного між сторонами кредитного договору щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами та пені за прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. Однак, судом першої інстанції не було надано оцінки умовам договору та позовним вимогам щодо нарахування процентів за весь час користування кредитними коштами та пені за прострочення виконання зобов`язань за умовами укладеного між сторонами договору. Позивач вказує на те, що заборгованість відповідача по кредиту (тілу кредиту) становить 80772 долари США. Відповідач не спростовує вказану суму заборгованості, жодних доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов`язань стороною відповідача надано не було і матеріали справи не містять. Його твердження про те, що сума, що підлягає до сплати у зобов`язанні підлягає визначенню у гривні є необгрунтованими, так як заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне на час укладення договору законодавство не містить. В кредитному договорі сторонами зобов`язання було визначено в іноземній валюті, а отже і сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, тобто вона має бути визначена на день виконання рішення. А отже і твердження відповідача про переведення суми боргу у гривнях 407898,6 грн, у валюту за курсом станом на 30 листопада 2020 року, що становить 14328,27 доларів США є безпідставними. Не можуть бути прийняті і до уваги суду посилання відповідача на курсову різницю і упущену вигоду, оскільки таких вимог позивачем заявлено не було. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться ґрунтуються на правових позиція висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та № 373/2054/16-ц. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо визначення суми заборгованості за кредитом в іншому розмірі не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення. Разом з цим, слід вважати доведеною визначену позивачем суму боргу у розмірі 80772 долари США, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, як сума неповернутого кредиту за умовами кредитного договору від 24 січня 2007 року, з урахуванням додатку до нього. Встановивши наявність кредитних правовідносин і узгоджених між сторонами умов кредитування суд має врахувати і умови укладеного між сторонами кредитного договору щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами та пені за прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. Обставини, що свідчили б про нікчемність цих умов, як вказав суд першої інстанції, не вбачається, так як нарахування відсотків і пені не суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» оскільки це не є додатковою платою з наданні послуги. Так, умовами кредитного договору визначено зобов`язання відповідача по сплаті 12 % річних за користування кредитними коштами, а у разі простроченої заборгованості за кредитом банк має право нараховувати проценти, виходячи із 13 % річних, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. При цьому сплата процентів за користування мала здійснюватись щомісячно, а кінцевий строк кредитування був визначений датою 24 січня 2012 року. Разом з тим, уповноваженими особами позивача здійснено нарахування процентів за користування кредитними коштами у період з січня 2007 року до вересня 2017 року із застосування процентної ставки 12% та 13% річних до липня 2011 року на суми поточної і простроченої заборгованості відповідно, а з 01 липня 2011 року проценти нараховані за ставкою 13% річних виходячи із суми боргу 80772 доларів США. Загальний розмір нарахованих процентів визначений у сумі 108627,38 доларів США, вказано про сплату процентів на суму 16498,82 доларів США. Розрахунок пені за несвоєчасну сплату процентів складений за період з 19 вересня 2014 року по 18 вересня 2017 року за ставкою 25% і становить суму 56984,52 долари США. Розрахунок пені за несвоєчасне погашення кредиту здійснено за період з 19 вересня 2014 року по 18 вересня 2017 року за ставкою 25% на суму боргу 80772 долари США, сума пені визначена в розмірі 60579 доларів США. у підсумку сума пені визначена у гривні в розмірі 3083031,13 грн /т.2 а.с.37-42/. Враховуючи, що строк кредитування відповідача є таким, що закінчився 24 січня 2012 року, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому вимога банку про стягнення поточних грошових вимог, а саме процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування, задоволенню не підлягає. Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), а також пені, яка нарахована поза межами цього строку, про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов'язання за кредитним договором, зокрема відповідно до ст. 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали б бути забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Проте ПАТ «Укргазбанк» вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень ст. 625 ЦК України в суді першої інстанції не заявляв. А отже ці вимоги до задоволення не підлягають. Натомість позивач має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами в межах строку кредитування. Враховуючи обставини даної справи, суду слід виходити з того, що позивач з позовом до суду звернувся 06 квітня 2010 року, його позовні вимоги було задоволено і по справі ухвалено заочне рішення, яке набрало законної сили. Подальше, у 2017 році, скасування заочного рішення і зміна позовних вимог під час перегляду справи не свідчить про те, що змінилася дата звернення позивача до суду з даним позовом - 06 квітня 2010 року, а тому звернення позивача з вимогами слід вважати вчиненими в межах строку позовної давності. Також враховуючи зміни позовних вимог не можна стверджувати про зміну визначеного договором строку кредитування. За весь період кредитування з січня 2007 року по січень 2012 року, згідно з розрахунком наданим позивачем, було нараховано процентів за користування кредитом у період з січня 2007 року до вересня 2017 року із застосування процентної ставки 12% та 13% річних до липня 2011 року на суми поточної і простроченої заборгованості відповідно, а з 01 липня 2011 року проценти нараховані за ставкою 13% річних виходячи із суми боргу 80772 доларів США на загальну суму 49506 доларів США. За цей період відповідачем було сплачено 16498,82 долари США, які були зараховані на погашення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом. А отже різниця у цих сумах, яка становить 33007,74 долари США, становить заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті процентів за користування кредитом згідно з умовами укладеного між сторонами договору і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Таким чином загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, яка підлягає до стягнення в судовому порядку, становить 113779,74 долари США з яких: 80772 долари США - заборгованість по тілу кредиту і 33007,74 долари США - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредиту у межах строку кредитування. Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження частково, тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково. Доводи апеляційної відповідача, як вже вказано вище є необґрунтованими, тому апеляційну скаргу відповідача апеляційний суд залишає без задоволення. Враховуючи, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин справи, дав їм неналежну правову оцінку, що згідно з положеннями ст.376 ЦПК України дає підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення. В порядку ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Положення ч.13 цієї норми законодавства вказують на те, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. А отже у разі часткового задоволення позовних вимог і вимог апеляційної скарги підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача понесені ним судові витрати при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції. Так позивачем були заявлені позовні вимоги на суму 172900 доларів США та 30083031,13 грн (згідно розрахунку сума пені в доларах США становить 56984,52 та 60579 доларів США, що у сумі становить 117563,52 долари). Тобто загальний розмір позовних вимог становив 290463,52 долари США. До задоволення підлягає сума в розмірі 113779,74 долари США, що становить 39% від суми заявлених позовних вимог. В ході розгляду справи позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору при зверненні з позовом 1820 грн /т.1 а.с.1,2/, при зверненні з касаційною скаргою 3400 грн /т.3 а.с.59/ та при зверненні з даною апеляційною скарго 2550 грн /т.3 а.с.227/, тобто на загальну суму 7770 грн. А отже виходячи з принципу пропорційності компенсації позивачеві за рахунок відповідача підлягають судові витрати у розмірі 3030,3 грн. Разом з цим, судові витрати понесені відповідачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою компенсації не підлягають, оскільки дана апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення . Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» - задовольнити частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 03/07/840 від 24 січня 2007 року в розмірі 113779,74 долари США та судові витрати в розмірі 3030,3 грн. Інші позовні вимоги - залишити без задоволення. Позивач: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», ЄДРПОУ 23697280, місцезнаходження: 03087, м. Київ, вул. Єреванська,

1. Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 . Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В.Соколова Судді: А.М.Андрієнко В.А. Нежура Повний текст постанови складений 24 січня 2023 року.