Постанова 4815 № 556/2002/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 вересня 2023 року м. Рівне Справа № 556/2002/21 Провадження № 22-ц/4815/804/23 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С., секретар судового засідання:Мороз А.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Володимирецька селищна рада Рівненської області, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року, ухвалене в складі судді Ведяніної Т.О., дата складання повного тексту рішення не вказана, у справі № 556/2002/21, в с т а н о в и в : У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Володимирецької селищної ради Рівненської області про стягнення матеріальної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року зобов`язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати в користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48,50 Житлового кодексу України. Внаслідок невиконання судового рішення сім`я позивача, яка складається з 4 осіб, протягом тривалого часу не змогла реалізувати своє право на житло,через що він був змушений отримати позику від рідної сестри ОСОБА_2 у сумі 36 800 доларів США, з метою здійснення добудови житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Вказує, що внаслідок протиправної поведінки відповідача Володимирецької селищної ради, обумовленої тривалим невиконанням судового рішення, постановленого на користь позивача, виникли негативні наслідки у виді заподіяних збитків, понесених позивачем на добудову житлового будинку, які позивач просить стягнути на його користь з відповідача. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради Рівненської області про стягнення збитків у вигляді витрат на добудову житла у сумі 975 936 грн., понесених на здійснення добудови житлового будинку АДРЕСА_1 , в зв`язку із надмірним порушенням житлових прав позивача - відмовлено повністю, за безпідставністю заявлених вимог. Рішення суду мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування заподіяної матеріальної шкоди. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити. Вважає, що судом першої інстанції було знехтувано право позивача гарантоване ст. 56 Конституції України на відшкодування за рахунок органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди (збитків) завданою тривалою бездіяльністю відповідача щодо виконання судових рішень. Відтак судом не забезпечено його право на відшкодування шкоди завданої відповідачем внаслідок тривалого невиконання судового рішення та справедливе правосуддя. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Установлено, що постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Володимирецьку селищну раду забезпечити позивача житлом відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року викладено у такій редакції: «Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та зобов`язано Володимирецьку селищну раду Вараського району Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України». Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Володимирецької селищної ради щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року, постановленої у справі № К-7011/09, якою Володимирецьку селищну раду Рівненської області зобов`язано придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, що має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України. - визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року (справа Кононова та інші проти України) в частині зобов`язання держави - відповідача виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 . Вказана постанова в цій частині набрала законної сили та є чинною. Відповідно до розписок 14 червня 2020 року та 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 кошти в сумі 35 000 доларів США та 1800 доларів США на добудову житлового будинку в АДРЕСА_1 та на облаштування прибудинкової території за цією ж адресою. Власником земельної ділянки та забудовником по АДРЕСА_1 є дружина позивача - ОСОБА_3 . Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Статтею 1166 ЦК Українипередбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Убачається, що спір щодо порушення житлових прав ОСОБА_1 вже був вирішений ухваленням у порядку адміністративного судочинства зазначених судових рішень, які є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення та бездіяльність відповідача щодо забезпечення позивача житлом підтверджена у судовому порядку та не потребує доказуванню. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на тривале невиконання судового рішення відповідачем, що призвело до настання негативних наслідків у вигляді заподіяних збитків, понесених ним на добудову житлового будинку, а тому він має право на відшкодування шкоди. Разом з цим факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок протиправної бездіяльність Володимирецької селищної ради, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість виконання судового рішення. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18). Докази безповоротної втрати можливості виконання судового рішення в матеріалах справи відсутні. Крім того, позивач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що запозичені кошти і є розміром шкоди чи збитками, яких він поніс на відновлення свого порушеного права внаслідок тривалого невиконання судового рішення . З огляду на викладене, правильним є висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю позивачем завдання шкоди, її розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, з урахуванням підстав позову та змісту позовних вимог. Такий висновок відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 07.09.2023року Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.