Постанова 4873 № 910/13764/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" вересня 2023 р. Справа№ 910/13764/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Євсікова О.О. Корсака В.А. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 у справі № 910/13764/21 (суддя: Мельник В.І.) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення 34 912,22 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення заборгованості у розмірі 34 912,22 грн, з яких: 28 490,33 грн - сума недоплаченого страхового відшкодування, 3 717,72 грн - пеня, 739,33 грн - три проценти річних, 1 964,84 грн - інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів програма "Комфорт" від 22.11.2020 № 208.20.2569714, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 у справі № 910/13764/21 позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "СК "Інтер-Поліс" на користь ТДВ "Експрес Страхування" страхове відшкодування в розмірі 28 490,33 грн, пеню в сумі 3 717,72 грн, три проценти річних у розмірі 739,33 грн, інфляційні втрати в сумі 1 964,84 грн та судовий збір в розмірі 2 270,00 грн. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, керуючись приписами статей 979, 993 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Також суд першої інстанції зазначив, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягають задоволенню у розмірі 29 490,33 грн. Крім того, перевіривши розрахунок позивача пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 717,72 грн пені, 739,33 грн трьох процентів річних та 1 964,84 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПрАТ "Страхова компанія "Інтер-Поліс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 у справі № 910/13764/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи. Вказує, що відповідачем до матеріалів справи було надано розрахунок страхового відшкодування в якому зазначено, що останнім було розраховано фізичний знос, однак місцевий господарський суд жодним чином не дослідив, цей факт та взагалі не розглянув клопотання відповідача про повторне призначення експертизи, оскільки експертизу не було проведено у зв`язку з початком повномасштабної агресії росії. Крім того, скаржником заявлено клопотання про розгляд апеляційної скарги з викликом сторін та про призначення судової автотоварознавчої експертизи. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2023 апеляційна скарга у справі № 910/13764/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Шапран В.В., Буравльов С.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 апеляційну скаргу ПАТ "СК "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 у справі № 910/13764/21 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023, представником відповідача подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "СК "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 у справі № 910/13764/21; у задоволенні клопотання ПАТ "СК "Інтер-Поліс" про розгляд апеляційної скарги з викликом сторін відмовлено; справу № 910/13764/21 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13764/21; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. До Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 22.06.2023, надійшли матеріали справи № 910/13764/21. 05.07.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 у справі № 910/13764/21 - без змін, а також відмовити у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи. Вказує, що відповідачем не доведено наявності підстав для розрахунку коефіцієнта фізичного зносу. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, висновки місцевого господарського суду підтверджені належними та допустимими доказами у справі. У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Шапрана В.В. та Буравльова С.І., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 справу № 910/13764/21 за апеляційної скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 прийнято до провадження визначеним складом суду. Як зазначалось вище, відповідач в апеляційній скарзі просив суд призначити судову автотоварознавчу експертизу. Розглянувши клопотання про призначення експертизи, апеляційний господарський суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Відповідач в апеляційній скарзі просить призначити автотоварознавчу експертизу на вирішення якої поставити питання щодо вартості відновлювального ремонту "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 без урахування ПДВ на дату настання дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 27.12.2020. З матеріалів справи вбачається, що у відповідача виник обов`язок здійснити виплату страхового відшкодування саме з урахуванням ПДВ, оскільки позивач сплатив страхове відшкодування в сумі 146 492,16 грн на рахунок СТО - ТОВ "Аверс-Центр", що підтверджується платіжним дорученням від 22.01.2021 № ЦО00548. Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив страхове відшкодування на рахунок СТО, у зв`язку з чим відсутня необхідність у призначенні експертизи, крім того, в матеріалах справи наявні належні та достатні докази для розгляду справи по суті. Таким чином, апеляційний господарський суд, враховуючи обставини справи, предмет позову, характер спірних правовідносин, дійшов висновку про відсутність необхідності у спеціальних знаннях для вирішення спору, оскільки наявних у матеріалах справи доказів достатньо для встановлення вартості відновлювального ремонту. Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Як вже зазначалось вище, апелянтом заявлено клопотання про розгляд справи за його участі у відкритому судовому засіданні. Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, подане відповідачем клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні залишено без задоволення, а ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 22.11.2020 між ТДВ "Експрес Страхування" та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів програма "Комфорт" № 208.20.2569714 (далі - договір страхування), згідно з яким застраховано автомобіль "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 . 27.12.2020 на автодорозі М-06 "Київ-Чоп" 318 км + 600 м сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: зіткнення автомобіля "Peugeot", державний номерний знак: НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , з автомобілем "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 . Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "Peugeot", державний номерний знак: НОМЕР_2 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху щоб мати змогу повністю контролювати рух автомобіля, та безпечно керувати ним, під час випередження не дотримався безпечного інтервалу та допустив бокове зіткнення з автомобілем "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 , чим порушив пункти 2.3 (б), 12.1, 13.3 Правил дорожнього руху України. Зазначені обставини були встановлені постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.02.2021 у справі № 761/375/21, якою водія автомобіля "Peugeot", державний номерний знак: НОМЕР_2 , ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (копія даної постанови наявна в матеріалах справи). Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 (застрахований транспортний засіб). Власником застрахованого транспортного засобу є ОСОБА_4 . На підставі заяви страхувальника, рахунку-фактури ТОВ "Аверс-Центр" від 12.01.2021 № СФ-000028 на суму 146 492,16 грн, страхового акта від 22.01.2021 № 3.20.4301-1, виконуючи свої зобов`язання за договором страхування, позивач здійснив відшкодування завданої шкоди внаслідок спірної ДТП шляхом виплати коштів на рахунок СТО у загальній сумі 146 492,16 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.01.2021 №ЦО00548. Крім того, на користь ОСОБА_1 позивачем здійснено компенсацію витрат на евакуацію автомобіля з місця ДТП до СТО у розмірі 500,00 грн, що також передбачено у вищенаведеному страховому акті. З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля "Peugeot", державний номерний знак: НОМЕР_2 , станом на дату настання спірної ДТП була застрахована відповідачем за полісом № АР/001061358. Розмір франшизи за полісом № АР/001061358 становить 1 000,00 грн. Ліміт страхової суми за шкоду майну - 130 000,00 грн. 10.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою від 09.02.2021 № 1029/07-3.20.4301 про виплату страхового відшкодування, у якій просив здійснити відшкодування шкоди у розмірі 146 992,16 грн. Відповідач на підставі розрахунку ФОП Праворського В.В. з визначення ринкової вартості колісного транспортного засобу № 3456 розрахував суму страхового відшкодування в загальному розмірі 100 509,67 грн, яку виплатив позивачу згідно з платіжним дорученням від 14.07.2021 № 3198 на суму 100 509,67 грн. Позивач вказує, що відповідачем страхове відшкодування сплачене не в повному обсязі, що зумовило звернення ТДВ "Експрес Страхування" з даним позовом до суду. Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що позивач не погоджується з розміром страхового відшкодування, визначеним відповідачем, а останній зазначає про належне обрахування суми страхового відшкодування та її виплати в повному обсязі. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України "Про страхування"). Вказана норма кореспондується зі статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Частиною 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. За змістом статті 980 ЦК України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності. Згідно з положеннями статті 999 ЦК України та статті 5 Закону України "Про страхування" за вольовою ознакою страхування може бути добровільним або обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання. Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати. Судом першої інстанції встановлено, що відносини між ПАТ СК "Інтер-Поліс", як страховиком та власником автомобіля "Peugeot", державний номерний знак: НОМЕР_2 , як страхувальником, врегульовані полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/001061358. Таким чином, до спірних правовідносин є обґрунтованим застосування статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування". Відповідно до вищевказаних норм, до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до відповідача, як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації ОСОБА_2 транспортного засобу "Peugeot", державний номерний знак: НОМЕР_2 . Відповідно до статті 29 "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до статей 12, 22 та 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 146 492,16 грн та 500,00 грн за евакуатор, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 22.01.2021 № ЦО00548 та № ЦО00549. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. З урахуванням положень пункту 21.3 статті 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування (пункт 21.1 статті 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Статтею 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Частиною 2 підпункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Таким чином, на підставі зазначених вище норм матеріального права та у зв`язку з укладенням відповідачем з власником автомобіля "Peugeot", державний номерний знак: НОМЕР_2 , полісу страхування цивільно-правової відповідальності АР/001061358, відповідач прийняв на себе обов`язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Peugeot", державний номерний знак: НОМЕР_2 , та послуги за евакуатор. Заперечуючи проти позову відповідач вказав, що позивачем при визначенні розміру страхового відшкодування не було визначено коефіцієнт фізичного зносу. При цьому колегія суддів зазначає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом від 24.11.2003 №142/5/2092 Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395. Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки. Згідно з пунктом 1.6 вищевказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки. Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 , вбачається, що рік випуску автомобіля - 2016, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди (27.12.2020) строк експлуатації означеного автомобіля не перевищував 5 років. Пунктом 7.39 зазначеної Методики визначено, що винятком, стосовно використання зазначених вище вимог є, зокрема, випадок якщо колісні транспортні засоби експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний) та якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації. Так, на підтвердження розміру матеріальної шкоди позивачем подано копію рахунку-фактури від 12.01.2021 №СФ-00028 ТОВ "Аверс-Центр" та копію звіту від 17.08.2021 №2065, складеного ФОП Залуцьким С.В. Згідно зі звітом від 17.08.2021 № 2065, складеного ФОП Залуцьким С.В., оцінювачем Матійко М.А. розмір матеріальної шкоди) з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу), заподіяного власнику автомобіля "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 , становить 146 511,36 грн. Коефіцієнт фізичного зносу становить -

0. Водночас відповідач надав розрахунок № 3456 в якому було розраховано коефіцієнт фізичного зносу. При цьому оцінювач ФОП Праворський В.В. не оглядав пошкоджений автомобіль "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 , про що свідчить використаний у розрахунку № 3456 протокол огляду, складений оцінювачем Маітйко М.А. (оцінювач Матійко М.А. є працівником ФОП Залуцького С.В. та складав на замовлення позивача звіт від 17.08.2021 № 2065). Обставина, яка стала підставою для розрахунку коефіцієнта зносу оцінювачем ФОП Праворським В.В. у розрахунку № 3456 - наявність наскрізної корозії лонжерона. У пункті 1.6 Методики визначено, що: - корозійні пошкодження - це результат фізико-хімічної взаємодії металевого матеріалу із зовнішнім середовищем, що призводить до зниження витривалості і міцності матеріалу аж до його повного руйнування; - місцева корозія - це корозія, яка охоплює окремі ділянки поверхні металу; - наскрізна корозія - це місцева корозія, що спричинила руйнування металу наскірзь. Разом із тим, позивачем долучено до позовної заяви фото пошкодженого автомобіля, на яких не зафіксовано жодного наскрізного корозійного пошкодження лонжерона. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для вирахування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 , при визначенні розміру страхового відшкодування - відсутні. При визначенні розміру заподіяної шкоди у даному випадку місцевий господарський суд виходив з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 , визначеного рахунком-фактурою ТОВ "Аверс-Центр" від 12.01.2021 № СФ-000028. Так, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17 зроблено висновок, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена, виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу. Приписами частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлено імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акта виконаних робіт. Колегія суддів зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення. При цьому, колегія суддів в силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17. Відповідно до статті 8 Закону України "Про судову експертизу" та статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", згідно зі спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 №1335/5/1159) була затверджена Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Вказані нормативно-правові акти визначають імперативний обов`язок оцінювача/експерта перед складанням будь-яких звітів та експертиз безпосередньо оглянути КТЗ та встановити всі його характерні особливості. Згідно з пунктом 5.1 Методики початковим етапом оцінки завданої шкоди транспортному засобу є його технічний огляд оцінювачем (експертом), який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження. Відповідно до пунктів 8.1, 8.5 Методики для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ. За результатами технічного огляду КТЗ, з використанням комп`ютерної програми "Audatex" суб`єктом оціночної діяльності ФОП Залуцьким С.В. було визначено вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 , у розмірі 146 511,36 грн (ремонтна калькуляція від 27.01.2021). Поряд з цим, згідно з розрахунком № 3456 ФОП Праворського В.В. вартість матеріального збитку автомобіля "Hyundai" становила 100 509,67 грн. В свою чергу відповідачем не надано доказів, які б спростовували вірність визначеного позивачем розміру матеріального збитку, заподіяного власнику внаслідок аварійного пошкодження автомобіля "Hyundai", державний номерний знак: НОМЕР_1 . Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в протоколі огляду транспортного засобу від 05.01.2021 міститься інформація про характер пошкоджень. Також до позовної заяви додано фототаблицю виявлених пошкоджень. За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Дослідивши всі матеріали справи в їх сукупності судова колегія вважає, що надані позивачем докази, в підтвердження позовних вимог є більш вірогідними ніж доводи відповідача не підтверджені жодними доказами. А відтак, відповідачем не наведено належних доводів та обґрунтувань на підтвердження своєї позиції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача суми недоплаченого страхового відшкодування у розмірі 28 490,33 грн підлягає задоволенню. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 739,33 грн трьох процентів річних та 1 964,84 грн інфляційних втрат, нарахованих у період з 14.05.2021 по 18.08.2021. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 1 964,84 грн та трьох процентів річних у розмірі 739,33 грн, нарахованих за період з 14.05.2021 по 18.08.2021, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки розрахунок позивача є обґрунтованим. Також позивач просив стягнути з відповідача 3 717,72 грн пені, нарахованої на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за період з 14.05.2021 по 18.08.2021. Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України). Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Преамбулою до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. У той же час відповідно до статті 992 ЦК України страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати. Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3717,72 грн. пені підлягають задоволенню. Крім того, судова колегія зазначає, що заперечень щодо невірності розрахунку пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат доводи апеляційної скарги не містять Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині1 статті 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 у справі № 910/13764/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі). Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 у справі № 910/13764/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 у справі № 910/13764/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інтер-Поліс".

4. Справу № 910/13764/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді О.О. Євсіков В.А. Корсак