Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/741/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2023 року справа №200/741/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гайдар А.В., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 р. у справі № 200/741/23 (головуючий І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення суми індексації,- У С Т А Н О В И В: 22 лютого 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), відповідно до якої просив: визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов`язати Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; стягнути на користь ОСОБА_1 з Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року у загальному розмірі 85927 гривень 90 копійок. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час проходження військової служби у структурних підрозділах Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (раніше, до перейменування - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виплата йому індексації грошового забезпечення, зокрема, за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року здійснювалась не у повному обсязі. Листом від 14.12.2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця при її обчисленні - січня 2008 року, але у відповідь на нього відповідач на листом № 09/02/386 від 29.12.2022 року відмовив у задоволенні вимоги позивача, пославшись на відсутність підстав для такого нарахування і виплати та на відсутність фінансування. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за вказаний період у належному розмірі протиправною. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 р. у справі № 200/741/23 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно ненарахування та невиплати в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно з вимогами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації доходів обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року. На переконання відповідача, оскільки нарахована сума ймовірної індексації за період з січня 2016 року по лютий 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно, індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму, який був установлений для працездатних осіб у зазначеному періоді, не відновилася, а тому індексація грошового забезпечення позивача за березень 2018 року становить 0,00 грн. Як зазначає відповідач, оскільки після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 відбулося підвищення грошового забезпечення за березень 2018 року в абсолютному виразі за рахунок постійних складових, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то, відповідно до пункту 5 вищевказаного Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року є місяцем підвищення грошових доходів (грошового забезпечення) і, відповідно, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року. Також відповідач вказує, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, визначений частиною 5 статті 122 КАС України. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_1 , з 27.03.2015 року по 21.09.2018 року позивач проходив військову службу у складі Збройних Сил України. Згідно довідки від 17.07.2018 року № 3/71, що видана Покровсько-Ясинуватським об`єднаним міським військовим комісаріатом, у період з 27.03.2015 року по 29.04.2018 року позивач брав безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції. Відповідно до відомостей, вказаних у витязі з наказу військового комісара Покровсько-Ясинуватського об`єднаного міського військового комісаріату (по стройовій частині) № 216 від 21.09.2018 року, ОСОБА_1 , який згідно з наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по особовому складу) № 37-РС від 18.09.2018 року звільнений у запас за підпунктом "й" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", був виключений з 21.09.2018 року зі списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення. 14.12.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця при її обчисленні - січня 2008 року, відповідно до Закону України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" і Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Листом № 09/02/386 від 29.12.2022 року відповідач повідомив позивача, що індексація грошового забезпечення за період з березня 2015 року до квітня 2015 року не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки індекс споживчих цін, опублікований наростаючим підсумком з березня 2015 року, у період з березня 2015 року до квітня 2015 року не перевищив поріг індексації 101%; індексація грошового забезпечення за період з травня 2015 року по грудень 2015 року в розмірі 924,32 грн. була виплачена (сума індексації розрахована виходячи з того, що у травні 2015 року індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 101% і склав 10,8%, а червень 2015 року став базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення внаслідок збільшення грошового забезпечення - окладу за військовим званням); індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку з тим, що до бюджету не закладено коштів для виплати індексації у період з січня 2016 року по лютий 2018 року; індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки лише у грудні 2018 року військовослужбовці набули право на індексацію грошового забезпечення по індексу 3,7% після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №

704. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються пільги, гарантії та компенсації, передбачені законом. Положеннями частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III) установлено, що індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього ж Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Частина 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, а також надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з частиною 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ). Відповідно до положень статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково чи повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII установлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення прожиткового мінімуму. Відповідно до частин 1, 6 статті 5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), у чинній на момент існування спірних правовідносин редакції, установлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно з абзацами 1 та 2 пункту 5 Порядку № 1078 установлено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Абзацами 1 та 4 пункту 5 Порядку № 1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відповідно до пункту 10-2 Порядку № 1078, у чинній на момент існування спірних правовідносин редакції, для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за тією посадою, яку займає працівник. Аналіз указаних положень свідчить про те, що з 01.12.2015 року, внаслідок внесених до Порядку № 1078 законодавчих змін, діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для усіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття або переведення чи виходу на роботу. При цьому виплата індексації грошового забезпечення має здійснюватися за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 року у справі № 815/2590/18, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до моменту настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за наявності яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. На час існування спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 року № 1294. Дана постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності з 01.01.2008 року і діяла до 01.03.2018 року, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова КМУ № 704). Від січня 2008 року посадові оклади військовослужбовців не змінювалися та змінилися лише у березні 2018 року на підставі Постанови КМУ № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців. З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, січень 2008 року є місяцем підвищення доходу (базовим місяцем), за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року. Цей висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, наведеним у постановах від 26.01.2022 року у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 року у справі № 420/3593/20, від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21 та інших. При цьому, як було вказано Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21, повноваження щодо визначення січня 2008 року в якості місяця підвищення доходу військовослужбовця (базового місяця), за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року, не є дискреційними повноваженнями військової частини. Таким чином, саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, який має застосовуватись при нарахуванні суми індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року. Відповідач зазначає про те, що з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась і не виплачувалась, оскільки у цей період до бюджету не було закладено коштів для виплати індексації. Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність або відсутність у позивача права на нарахування суми індексації грошового забезпечення, що є предметом спору в даній справі. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005 року). У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 з приводу офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено про те, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Із системного аналізу наведених норм слідує, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій стосовно оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. У постанові від 23.09.2020 року у справі № 620/3282/18 Верховний Суд, серед іншого, зазначив про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що відсутність бюджетного фінансування відповідача не позбавляє позивача права на отримання належних йому сум індексації грошового забезпечення та не звільняє відповідача від обов`язку ці суми виплачувати. Обмежене фінансування жодним чином не може впливати на право позивача на отримання суми індексації грошового забезпечення у належному розмірі. Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які були викладені у постанові від 23.10.2019 року у справі № 825/1832/17. Інші, викладені доводи відповідача з приводу розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за спірний період, судом до уваги не приймаються через невірно визначений відповідачем для розрахунку індексації грошового забезпечення місяць підвищення доходу військовослужбовців (базовий місяць). Суд зауважує, що передумовою для виплати суми індексації грошового забезпечення є, власне, нарахування відповідної суми індексації грошового забезпечення. Разом із цим, як видно зі змісту позовної заяви, позивач просить суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність відповідача лише щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу. Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, застосувавши положення частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині, що стосується визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, шляхом: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати в повному розмірі позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Стосовно строків звернення до суду з цим позовом слід зазначити наступне. Згідно з частиною 1 та абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України установлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Верховний Суд вказав, що висновки щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з таким позовом є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із позовом, відповідно до положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року), не обмежене будь-яким строком. Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21 дійшов до висновку, зокрема, про те, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Дані правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд вказав на рівнозначність цих понять. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, у незалежності від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Серед іншого, Верховний Суд у вказаній постанові у справі № 460/17052/21 вказав, що як на момент звільнення позивача з військової служби (31.07.2020 року) та виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (02.09.2020 року), так і на момент отримання відповіді відповідача від 02.08.2021 року № 436, яка була надана на заяву про надання довідки про розмір грошового забезпечення, частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Втім, судом апеляційної інстанції помилково застосовано редакцію частини 2 статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваного судового рішення. Крім того, Верховний Суд наголосив, що відповідно пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року № 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину було продовжено до 30.04.2023 року. Застосувавши вказані висновки Верховного Суду, приймаючи до уваги те, що станом на момент звільнення позивача з військової служби (тобто 21.09.2018 року) частина 2 статті 233 КЗпП України діяла у редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався, суд приходить до висновку про те, що строк звернення до адміністративного суду з цим позовом позивачем не пропущений. Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 р. у справі № 200/741/23 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 р. у справі № 200/741/23 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 05 вересня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді А.В. Гайдар І.В. Сіваченко