Постанова 4801 № 128/2594/23

Справа № 128/2594/23 Провадження № 22-ц/801/1670/2023 Категорія: 23 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ганкіна І. А. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2023 рокуСправа № 128/2594/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М. за участю секретаря судового засідання: Собцевої А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу № 128/2594/23 за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної державної адміністрації, за участю третьої особи Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання додаткових угод до договорів оренди землі та актів прийому- передачі об`єктів оренди укладеними за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року про відмову у відкритті провадження, постановлену у складі судді Ганкіної І. А., встановив: 07.07.2023 року в провадження Вінницького районного суду Вінницької області, за допомогою системи «Електронний суд» надійшли матеріали за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної державної адміністрації, за участю третьої особи Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання додаткових угод до договорів оренди землі та актів прийому- передачі об`єктів оренди укладеними. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року відмовлено у відкритті провадження по цій справі, з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК УкраїниЦПК України. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області про відмову у відкритті провадження у справі від 10 липня 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання щодо юрисдикції спору на стадії відкриття провадження у справі. Відзив на апеляційну скаргу до Вінницького апеляційного суду не надійшов. 05 вересня 2023 року позивачем ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подано додаткові пояснення в яких останній просить постановити окрему ухвалу з питань невизнання та не дотримання органами державної влади та її посадовими особами основ державного суверенітету України та застосування ними гідридної а не офіційної редакції Конституції України (254к/96-ВР) від 28.06.1996 року і направити її Президенту України, Верховній Раді України, Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та З`їзду суддів України. З порушеного позивачем питання, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що окрема ухвала може бути постановлена судом лише після вирішення спору (ч.1 статті 262 ЦПК), а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заявник звертаючись до суду загальної юрисдикції помилково визначив належність спору до загальної юрисдикції відповідно до змісту правовідносин та суб`єктного складу сторін спору як таких, що виникли на підставі Закону України «Про фермерське господарство» (а.с. 96-97). Проте з такими висновками суду першої інстанції у повній мірі погодитись неможливо. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. У статті 2 Закону № 973-IV закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон № 973-IV. За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV). Право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства. Звертаючись до суду із зазначеним позовом позивач ОСОБА_1 просив визнати укладеними додаткові угоди до договорів оренди землі б/н від 02 грудня 2011 року у зв`язку з поділом земельних ділянок та акти прийому-передачі об`єктів оренди по кожному з договорів оренди землі б/н від 02.12.2011 року з урахуванням додаткових угод до них, складених з урахуванням відомостей встановлених відповідними актами визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) від 04.01. 2018 року та відповідно до форми та змін запропонованих проектів цих актів. Земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи, а саме отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства та створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці. З матеріалів справи не вбачається можливим встановити факт передачі-отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок та чи не пов`язаний цей спір із бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень. У контексті висновків викладених у постанові ВП ВС від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 та виходячи з того, що певні обставини, які мають значення для вирішення питання щодо дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності не можуть бути встановлені з урахуванням наявних у справі доказів, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі є передчасним Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 6, 379, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановив: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року - скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної державної адміністрації, за участю третьої особи Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання додаткових угод до договорів оренди землі та актів прийому- передачі об`єктів оренди укладеними направити для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко І.М. Стадник