Постанова 4811 № 454/1811/23

Справа № 454/1811/23 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю. Провадження № 22-ц/811/1378/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Цьони С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 08 травня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,- в с т а н о в и в: В квітні 2023 року ОСОБА_3 звернулася в суд з даною заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 . В обґрунтування своїх вимог зазначала, що їй, згідно договору дарування належить на праві власності 3/8 ідеальних частин житлового будинку з надвірними будівлями. Інша частина будинку у розмірі 5/8 належить тітці заявниці ОСОБА_4 . У будинку зареєстрований та проживає її брат ОСОБА_1 та мама ОСОБА_5 . Приблизно із 2021 року ОСОБА_1 почав створювати нестерпні умови для проживання, внаслідок чого почав здійснювати щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_5 домашнє насильство, яке проявлялось в погрозах життю, залякувані, шарпанині, нанесенні тілесних ушкоджень. З часом агресивна поведінка ОСОБА_1 почала проявлятись систематично. Вона неодноразово телефонувала в поліцію щодо протиправних дій ОСОБА_1 і як наслідок відносно останнього було складено терміновий заборонний припис від 16.09.2022р. та 02.12.2022р. Також, з аналогічними зверненнями на дії ОСОБА_6 зверталась ОСОБА_5 . Незважаючи на попередження правоохоронних органів ОСОБА_1 і надалі продовжує залякувати ОСОБА_3 . Таким чином, вона є особою, яка постраждала від домашнього насильства, тому змушена звернутися до суду про видачу обмежувального припису терміном на 6 місяців згідно вимог ст. 350-2 ЦПК України та просила: заборонити ОСОБА_1 наближатися до 50 метрів до місця проживання заявника; заборонити ОСОБА_1 у будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_3 ; заборонити вести листування, телефонні переговори з вказаними особами або контак тувати з ними через третіх осіб. Оскаржуваним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 08 травня 2023 року заяву - задоволено частково. Видано обмежувальний припис, яким заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом 2 (двох) місяців: -наближатися на відстань ближче 50 м до місця проживання (перебування), інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_3 ; -заборонити у будь-який спосіб спілкуватися з постраждалою особою ОСОБА_3 ; -заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_3 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Допущено рішення суду до негайного виконання. Копію рішення направлено до відділення поліції №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області для взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на профілактичний облік. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису віднесено на рахунок держави. Рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає, що при ухваленні рішення не були з`ясовані усі обставин, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно є незаконним та не обґрунтованим. Звертає увагу, що постановою Сокальського районного суду по справі М6459/584/23 від 02.03.2023р. матір ОСОБА_3 , ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної відповідальності і визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 170 (сто сімдесят) грн.. Крім того 26.07.2021р. постановою №16 Белзької міської ради встановлено те, що ОСОБА_5 здійснювала систематично неправдиві виклики до спеціальних служб щодо факту вчинення над нею домашнього насильства ОСОБА_1 та була притягнена до адміністративної відповідальності оскільки була визнана винною у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 (п`яти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 жодного разу до адміністративної відповідальності відносно вчинення ним домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 не притягувався. Посилання заявника на заборонний припис складений 02.12.2022р. відносно ОСОБА_1 і заборонний припис від 16.09.2023р. згідно яких вказано, що ОСОБА_1 вчинив відносно ОСОБА_3 домашнє насильство, обзивав нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, штовхнув у ході розмови, що нічим не підтверджується та про існування яких ОСОБА_1 взагалі відомо не було, а термінові приписи були складені взагалі без будь яких доказів та свідків, які б могли підтвердити дані факти. Вважає, що заборонним приписом заявник намагається виселити ОСОБА_1 із житлового приміщення, де він офіційно зареєстрований. Згідно поданих заявницею доказів, немає підтвердження і ризиків, які можуть настати у разі незастосування відносно заінтересованої особи обмежувального припису. Саме по собі звернення заявника до правоохоронних органів про можливе вчинення кримінального або адміністративного правопорушення без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не може свідчити про те, що вона стала жертвою домашнього насильства і бути підставою для застосування судом спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви. Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 не подавала. В судове засідання, призначене на 28 серпня 2023 року сторони не з`явилися, будучи повідомленими належним чином у відповідності до ч. 8 ст. 128 ЦПК України.(а.с. 80-85) Від адвоката Семенюка Р.А., представника ОСОБА_3 до суду надійшла заява відкладення розгляду справи у зв`язку із не отриманням апеляційної скарги, яке колегією суддів було відхилено як необґрунтоване, оскільки в матеріалах справи наявні дані про направлення заявнику на електронну адресу копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги(а.с.75,78,79), а також надано справу для ознайомлення в суді апеляційної інстанції. Від представника ОСОБА_1 адвоката Чернявського Р.І. надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Таким чином, розгляд даної справи здійснений 28.08.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення складений 01.09.2023 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що вжиті заявницею розумні заходи для її захисту, а саме звернення до правоохоронних органів не дали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції. Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 є власником 3/8 ідеальних частин житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 . Інша частина будинку у розмірі 5/8 належить ОСОБА_4 . Відповідно до довідки про склад сім`ї №ВИХ.СО1856-2023 від 16.03.2023 року, за адресою: АДРЕСА_1 прописаний ОСОБА_1 (а.с.12). Як вбачається із Довідки №ВИХ.СО2115-2023 від 11.04.2023, яка видана ВК Белзької міської ради Л/о, громадянка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13) Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Відділення поліції №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області, внаслідок чого було винесено термінові заборонні приписи від 16.09.2022р. та 02.12.2022р. відносно ОСОБА_1 . Згідно з ч. 1ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Частина 2 ст. 27 Конституції України закріплює, що кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до пункту 1 частини 1статті 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. За положеннями статті 1 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству"домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.24та п. 1 ч. 1 ст.26 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству", до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника, із заявою про видачу якого може звернутися постраждала особа. У частинах 3, 4статті 26 цього Закону зазначено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи - пункт 9 частини першої статті 1 Закону). Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Згідно із пунктом першим частини першої статті 4 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", однією із засад запобігання та протидії домашньому насильству є гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Частинами 1, 5, 6статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі справа № 216/4309/21, провадження № 61-1199св22. Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявником в якості доказів вчинення домашнього насильства надано: -Копію договору дарування 3/8 частин будинку та витяг; -Копію термінового заборонного припису від 16.09.2022р.; -Копію термінового заборонного припису від 02.12.2022р.; -Копії 4-х відповідей ВП №2 Червоноградського РВП;; -Копія довідки про склад сім`ї; -Копія довідки Белзької міської ради. Із поданих доказів слідує, зокрема, терміновий заборонений припис стосовно кривдника ОСОБА_1 винесений 16.09.2022р., яким до ОСОБА_1 вжитий такий захід термінового заборонного припису: заборонити в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою на 5 діб та 02.12.2022р., яким до ОСОБА_1 вжитий такий захід термінового заборонного припису: заборонити в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою на 7 діб, що підтверджує існування конфлікту між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.6-7) Як вбачається із 4-х відповідей адресованих ОСОБА_7 (матір заявниці ОСОБА_3 ), за результатами перевірок встановлено, що мають місце цивільно-правові відносини, які вирішуються в порядку цивільного судочинства (а.с.8-10). Згідно із правовим висновком, викладеним у Постанові КЦС ВС від 19.05.2020 №404/5203/19 (61-22539св19), законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. При вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Суд під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України). Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що між заінтересованою особою, ОСОБА_1 , заявником ОСОБА_3 та її матір`ю ОСОБА_5 існує конфлікт стосовно майна, зокрема, з приводу користування квартирою АДРЕСА_2 та будинком в якому зареєстрований і проживає ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . В матеріалах справи відсутні докази притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 відносно вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 . Натомість, в матеріалах справи наявні Постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 від 02 березня 2023р. за вчення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та Постанова Белзької міської ради Львівської області від 26.07.2021р. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 за завідомо неправдиві виклики спеціальних служб щодо факту домашнього насильства.(а.с.35-36) Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, про те, що заявницею ОСОБА_3 не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що після видачі термінових заборонених приписів стосовно ОСОБА_1 , останній продовжував систематично вчиняти стосовно неї домашнє насильство, у зв`язку із чим існують обґрунтовані ризики застосування ОСОБА_1 насильства у будь-якому його прояві. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 08 травня 2023 року постановлено з неповним з`ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви. відповідно до ч.6 ст. 259 ЦПК України, складання повного тексту постанови відкласти на десять днів з дня закінчення розгляду справи, оголосивши її вступну і резолютивну частини. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 08 травня 2023 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 01.09.2023 року Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.