Постанова 4824 № 371/95/21

Головуючий у І інстанції Капшук Л.О. Провадження № 22-ц/824/8801/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 05 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Гуля В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Миронівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та просив про його задоволення, посилаючись на те, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку із чим підписав Заяву б/н від 10 жовтня 2012 року. Підписання відповідачем заяви є підтвердженням згоди на те, що така заява, разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», складають договір про надання банківських послуг. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю поінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Відповідач зобов`язався слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту та повернути витрачену суму кредитного ліміту, відповідно до умов договору, щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу, що розраховується в процентному співвідношенні від загальної заборгованості. В порушення зобов`язань за договором, відповідач своєчасно не надавав грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість, загальний розмір якої станом на 30 листопада 2020 року становить 66 986,88 грн., з яких: 55 404,47 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 20,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 55 384,47 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 11 582,41 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором, що утворилася станом на 30 листопада 2020 року, у розмірі 55 404,47 грн. та судові витрати у розмірі 2 102 грн. Заочним рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманої суми кредитних коштів, відмовивши у стягненні заборгованості за тілом кредиту, що призвело до безпідставного звільнення відповідача від обов`язків за укладеним кредитним договором. Апеляційним судом виконаний процесуальний обов`язок щодо направлення відповідачу копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження. Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками, направлені на адресу відповідача повернулися із відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у свою чергу, відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України вважається врученням судової повістки. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову у даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (55 404,47 грн.), апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Згідно із приписами ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2012 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.9). Відповідач заповнив анкету-заяву, в якій зазначив персональні дані, підтвердив факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами, правилами користування, розміщеними на сайті www/privatbank.ua. Також підтвердив, що згоден з тим, що дана анкета-заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між ним та банком договір надання банківських послуг. Інших відомостей, зокрема, щодо розміру кредитного ліміту, строків здійснення періодичних платежів, розміру, порядку нарахування та погашення відсотків за прострочення погашення боргових зобов`язань, розміру, порядку нарахування та погашення штрафних санкцій та інших умов анкета-заява не містить. Надані представником позивача витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна Gold» та Умови та правила надання банківських послуг, затверджені наказом №СП-2012-6737605 від 30 травня 2012 року, містять загальні умови обслуговування кредитних карт «Універсальна», з зазначенням тривалості пільгового періоду, базової ставки в місяць, розміру обов`язкового щомісячного платежу, комісії, пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, та інші умови. На вказаних документах підпис відповідача відсутній (а.с.8, 27-54). На підтвердження видачі відповідачу кредитних карток та зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, до позовної заяви долучено довідки без номеру та дати, з яких вбачається, що за кредитним договором, без номеру та дати, укладеним ОСОБА_1 , банком було видано кредитні картки № НОМЕР_1 (дата відкриття 05 грудня 2012 року, термін дії до 10/16), № НОМЕР_2 (дата відкриття 21 листопада 2016 року, термін дії до 05/20), № НОМЕР_3 (дата відкриття 29 травня 2017 року, термін дії до 03/21), за картковим рахунком № НОМЕР_1 05 грудня 2012 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 00,00 грн, розмір якого 14 червня 2016 року збільшено до 10 000,00 грн., того ж дня зменшено до 7 000,00 грн., 21 листопада 2016 року - збільшено до 10 000,00 грн., 31 січня 2017 року збільшено до 16400,00 грн., 14 лютого 2019 року зменшено до 00,00 грн. (а.с.10, 10 зв.). З виписки про рух коштів за рахунком кредитних карток № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , сформованої банком за період з 05 грудня 2012 року до 28 листопада 2020 року, вбачається, що відповідач в період з 03 липня 2016 року до 01 липня 2017 року періодично користувався кредитними коштами. Фактично ним було використано кредитні кошти в сумі 58 706,51 грн. Погашення заборгованості відповідачем здійснювалося як шляхом внесення коштів на рахунок, так і шляхом автоматичного списання коштів з іншого карткового рахунку. Всього в рахунок погашення заборгованості, згідно з даними виписки, від відповідача надійшли кошти в сумі 75 449,16 грн. Станом на 28 листопада 2020 року розмір заборгованості (графа «залишок після операції») становить 66 986,88 грн. Вказана заборгованість складається з використаних відповідачем кредитних коштів, списаних банком за рахунок внесених відповідачем та за рахунок кредитних коштів відсотків за користування кредитним лімітом, пені та штрафів, а також нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України відсотків на суму простроченої заборгованості (а.с.12-16). З наданого представником позивача розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем розраховано залишок поточної заборгованості за наданим кредитом, який станом на 30 листопада 2020 року становить 55 404,47 грн., нараховані відповідно до статті 625 ЦК України відсотки на суму простроченої заборгованості становлять 11 582,41 грн. (а.с.17-26). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, так як відповідачем було повернуто банку всю суму коштів, яку він фактично використав з кредитного рахунку, а тому у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, в тому числі і за простроченим тілом кредиту. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне. Так, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв?язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позивачем не надано доказів, які б підтвердили ті обставини, що надані витяг з Тарифів банку та Умови та правила надання банківських послуг є додатками до підписаної відповідачем анкети-заяви про надання кредиту. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи, на момент отримання кредитних коштів, взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, щодо сплати комісії, неустойки (зокрема, штрафів, пені), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Зазначення в анкеті-заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на яку посилається банк. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). За таких обставин, без надання доказів, що підтверджують конкретні запропоновані відповідачу Тарифи банку та Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені, штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (10 жовтня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01 лютого 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Зазначення в анкеті-заяві про згоду ОСОБА_1 на те, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, розміщеними на сайті, складають договір про надання банківських послуг, не свідчить про укладення договору кредитування та дотримання його форми, оскільки в анкеті-заяві не відбувається фіксація волі сторін договору кредитування та його змісту. Анкета-заява позичальника, підписана відповідачем 10 жовтня 2012 року, не містить умов договору щодо розміру кредитного ліміту; розміру, порядку нарахування та погашення відсотків за користування кредитом та прострочення погашення боргових зобов`язань; розміру, порядку нарахування та погашення комісії, штрафних санкцій; погодження умов про право банку списувати кошти в рахунок сплати процентів, комісії, пені, штрафів за рахунок внесених клієнтом коштів та за рахунок кредитних коштів встановленого кредитного ліміту та понад встановлений кредитний ліміт; інших умов, що свідчили б про фіксацію волі сторін договору кредитування. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді, розмір процентної ставки та комісії, порядок їх сплати, відповідальність у вигляді неустойки (зокрема, пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, умови списання коштів в рахунок сплати процентів, комісії, пені, штрафів за рахунок внесених клієнтом коштів та за рахунок кредитних коштів встановленого кредитного ліміту та понад встановлений кредитний ліміт. Доказів того, що відповідач був проінформований про конкретні умови кредитування з використанням кредитної картки, їх зміни банком в подальшому, позивач суду не надав. Сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення відсотків та комісії, а також пені та штрафів за невиконання кредитного договору. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20). У цій же постанові Верховний Суд виклав висновки про правильне застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Таким чином, надані представником позивача Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та «Універсальна Gold», які не підписані відповідачем, обґрунтовано не прийняті судом як доказ погодження умов кредитування, оскільки містять загальні умови обслуговування кредитної карти «Універсальна» та «Універсальна Gold», носять інформативний характер та не свідчать про укладення договору про споживчий кредит і дотримання його форми. Враховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про ненадання позивачем належних та допустимих доказів погодження сторонами розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитом, комісії, пені та штрафів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановивши, що анкета-заява від 18 березня 2011 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками, пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованості, підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)». Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц, виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тіло кредиту - це сума, яку фактично отримує позичальник. Прострочене тіло кредиту є сумою яку позичальник не повернув. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач користувався наданими банком коштами, знімав кредитні кошти та поповнював картковий рахунок, про що свідчить рух коштів по картковому рахунку відповідача. З виписки з особового рахунку відповідача вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за простроченим тілом кредиту утворилася внаслідок розподілу банком сплачених відповідачем коштів та списання кредитних коштів понад встановлений кредитний ліміт на погашення відсотків, комісії, пені та штрафів, що не було обумовлено сторонами. Відтак, списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом, а також комісії, пені та штрафів є неправомірним та безпідставним. Вказані кошти підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту. Суд першої інстанції за даними виписки по особовому рахунку відповідача встановив, що всього ним фактично використано кредитні кошти в сумі 58 706,51 грн. В рахунок погашення заборгованості від відповідача надійшли кошти в сумі 75 449,16 грн., що свідчить про те, що відповідачем було повернуто банку всю суму коштів, яку він фактично використовував з кредитного рахунку, тому у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, в тому числі і за простроченим тілом кредиту. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язанням, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Твердження апелянта щодо того, що відповідач не спростував надані банком докази, колегією суддів до уваги не приймаються, так як доведення факту укладення договору і наявності заборгованості за ним є обов`язком позивача. Доводи апеляційної скарги щодо ознайомлення відповідача з умовами кредитування, у тому числі і з розміром відсоткової ставки, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Подаючи позов, банк зазначив, що укладений між сторонами договір включає цілий ряд документів, зокрема: «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Підписання відповідачем фрагментарно одного із документів, а не усіх в цілому не є доказом досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору, про що вказувалося вище і що суперечить ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чинній на час виникнення спірних правовідносин. Посилання апелянта на необхідність врахування судової практики Верховного Суду у постановах: від 12 травня 2021 року у справі № 154/2698/19, від 26 травня 2021 року у справі № 941/668/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 334/2492/21, колегія суддів відхиляє як безпідставні. Наведені доводи суперечать положенням закону з таких міркувань. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можливо зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не позиція, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів чи судової палати КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Окрім того, такий висновок відповідає принципу юридичної визначеності, бо якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). Інші доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зводяться до незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства, власного тлумачення характеру спірних правовідносин та переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: