Постанова ККС ВС № 753/16617/16-к

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2023 року м. Київ Справа № 753/16617/16-к Провадження № 51 - 2343 км 23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 в режимі відеоконференції, його захисника адвоката ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12016100020002546 від 10 березня 2016 року, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кумари Первомайського району Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до вимог ст. 89 КК України раніше не судимого, за ст. 187 ч. 4, ст. 263 ч. 1 КК України, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року щодо нього. Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 187 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, крім житла. Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 вказано відраховувати з 31 березня 2016 року. Зараховано ОСОБА_6 в строк відбуття покарання термін попереднього ув`язнення з 31 березня 2016 року до набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Цим же вироком ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 ч. 1 КК України, та виправдано його у зв`язку з недоведеністю, що ним вчинено дане кримінальне правопорушення. Також цим вироком засуджено ОСОБА_8 за ст. 187 ч. 4, ст. 307 ч. 3 КК України та ОСОБА_9 за ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п. 6, ст. 307 ч. 3 КК України та кожного з них виправдано за ст. 307 ч. 2, ст. 28 ч. 2, ст. 263 ч. 1 КК України, судові рішення щодо яких в касаційному порядку не оскаржуються. Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин. За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_6 разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , реалізуючи єдиний злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, шляхом розбою, поєднаного із проникненням до житла ОСОБА_10 , 09 березня 2016 року близько 06-00 год., пересуваючись на автомобілі ОСОБА_6 марки «OPEL», д.н.з. НОМЕР_1 , прибули в мікрорайон «Бортничі» в м. Києві, де оглянувши місцевість, підібрали найбільш зручне місце для зупинки автомобіля перед вчиненням злочину, визначили шляхи підходу та відходу до місця злочину, а саме будинку потерпілої, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_3 , а також домовились про підтримання зв`язку за допомогою радіостанцій. При цьому ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заздалегідь приготовленим ОСОБА_6 металевим прутом шляхом віджиму вхідних дверей проникли у під`їзд вищевказаного будинку, де безпосередньо визначили місце нападу на потерпілу. У подальшому на виконання спільного злочинного плану 10 березня 2016 року близько 05 години 30 хвилин ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що о 06 годині 00 хвилин потерпіла ОСОБА_10 буде виходити з квартири, зустрілись біля магазину «Велика кишеня», що по вул. Вишняківській, 10, у м. Києві, та на автомобілі марки «OPEL», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , направились в мікрорайон «Бортничі» в м. Києві, де зупинили автомобіль поруч з гаражним кооперативом, неподалік будинку АДРЕСА_4 . Знаходячись на вказаному місці, приблизно о 05 годині 50 хвилин ОСОБА_6 , згідно заздалегідь розподілених ролей, передав ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підготовлений ним металевий прут для віджиму вхідних дверей у під`їзд, радіостанцію для підтримання зв`язку, балаклави, рукавички, після чого залишився на місці поруч із автомобілем з метою спостереження за навколишньою обстановкою, щоб у разі появи працівників поліції попередити про це інших співучасників злочину, а при необхідності - прибути до квартири потерпілої та надати допомогу ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_10 та заволодінні майном останньої. У подальшому ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 , виконуючи відведену їм роль у вчиненні злочину, пройшли до будинку АДРЕСА_4 , де ОСОБА_9 за допомогою заздалегідь заготовленого металевого прута шляхом віджиму дверної рами відчинив двері 2-го під`їзду будинку АДРЕСА_4 та разом з ОСОБА_8 пройшли на третій поверх під`їзду до квартири АДРЕСА_3 , де проживала потерпіла ОСОБА_10 . Достовірно знаючи режим дня та графік роботи потерпілої ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , одягнувши балаклави на обличчя, ставши за дверима сусідньої квартири, чекали, коли ОСОБА_10 вийде з квартири. Цього ж дня, а саме 10 березня 2016 року близько 06 години 10 хвилин, коли ОСОБА_10 виходила з квартири, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи відповідно до попередньої домовленості з ОСОБА_6 , спрямованої на здійснення нападу на ОСОБА_10 , поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілої, поєднаного із проникненням до житла, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння майном у особливо великих розмірах, вчинили напад на потерпілу, під час якого ОСОБА_9 вийшов за межі домовленості з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 щодо обсягу злочинних дій, заштовхав ОСОБА_10 в середину квартири, долаючи опір останньої, звалив її на підлогу та, реалізовуючи раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_10 , з корисливих мотивів, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді смерті останньої та бажаючи їх настання, наніс не менше 15 цілеспрямованих ударів своїми руками по голові останньої, в результаті чого спричинив їй тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя, внаслідок чого остання померла на місці злочину. У цей час ОСОБА_8 на виконання відведеної йому ролі, діючи узгоджено з ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , на виконання злочинного умислу, спрямованого на заволодіння майном у особливо великих розмірах, шляхом розбою, поєднаного із проникненням до житла ОСОБА_10 , усуваючи перешкоди, вчинив напад на неповнолітню ОСОБА_11 , 2001 р.н., яка вибігла з кімнати в коридор на крик матері, схопив останню руками за шию і закрив рот, не даючи можливості кричати та покликати на допомогу, тим самим виконав дії відповідно до попередньої домовленості, а після цього, погрожуючи неповнолітній ОСОБА_11 насильством, небезпечним для життя та здоров`я, здушуючи руками за шию, змусив її показати, де знаходиться сейф з грошима та відчинити сейф. Вчинивши насильницькі дії, що виходили за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій між співучасниками, які направлені на вбивство ОСОБА_10 з корисливих мотивів, ОСОБА_9 підійшов до ОСОБА_8 , який утримував неповнолітню ОСОБА_11 , допоміг зв`язати останню та заштовхати до кімнати. Після чого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на виконання спільного з ОСОБА_6 злочинного плану заволоділи майном ОСОБА_10 загальною вартістю 222 588 грн., що є великим розміром. В подальшому ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повернулися до автомобіля марки «OPEL», д.н.з. НОМЕР_1 , в якому на них чекав ОСОБА_6 , після чого, заволодівши майном ОСОБА_10 , з місця злочину зникли. Від`їхавши на автомобілі на значну відстань, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 викрадене майно розділили. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 задоволено частково. Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову змінено. Зменшено суми, які підлягають стягненню з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 : солідарно на користь законного представника ОСОБА_13 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_14 , солідарно на користь законного представника ОСОБА_13 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_13 , у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та солідарно на користь ОСОБА_15 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди з 69 461 гривні 13 копійок до 67 461 гривні 13 копійок за кожним із зазначених стягнень. У решті вирок залишено без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо залишення без зміни вироку суду першої інстанції в частині визнання його винним та засудження за ст. 187 ч. 4 КК України і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції в цій частині, а в решті залишити вирок без зміни. Вважає, що судами обох інстанцій не дотримано стандарту доведення поза розумним сумнівом, а сукупність доказів його обвинувачення і встановлених судами обох інстанцій обставин не підтверджують його причетність до вчинення інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України не спростував доводів апеляційних скарг сторони захисту ОСОБА_6 , які стосувалися наявних у вказаному кримінальному провадженні неузгодженостей та не навів в ухвалі підстав, з яких апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника залишені без задоволення. Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 від учасників судового провадження не надходило. Позиції учасників судового провадження Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні вважали касаційну скаргу обґрунтованою і просили її задовольнити. Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просив залишити її без задоволення. Мотиви Суду Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону. Відповідно до положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 , не погодившись із вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , оскаржили його в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, подавши апеляційні скарги. У своїх апеляційних скаргах засуджений та захисник, вважаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 незаконним і необґрунтованим, а його висновки такими, що ґрунтуються на припущеннях та сумнівних доказах, які, на думку сторони захисту, не відповідають дійсним обставинам справи і зібраним у справі доказам, заперечували встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та зазначали, що вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України, є недоведеною поза розумним сумнівом. В обґрунтування такої позиції засуджений та захисник вказували на те, що представник державного обвинувачення не надав суду жодного прямого чи непрямого доказу на підтвердження вини ОСОБА_6 , оскільки ніхто, крім обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не зазначив про те, що ОСОБА_6 вчиняв щось протиправне відносно потерпілої ОСОБА_10 , а показання цих обвинувачених, на думку ОСОБА_6 і захисника, повністю спростовуються іншими доказами у справі. Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг засудженого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 , належним чином перевірив викладені у них доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними та мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло, спрямованого на заволодіння майном у великих розмірах, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України, апеляційний суд зазначив, що він відповідає встановленим судом першої інстанції обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими судом першої інстанції доказами. В обґрунтування такого висновку та, спростовуючи доводи апеляційних скарг засудженого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 , апеляційний суд врахував зокрема показання обвинуваченого ОСОБА_8 , який повідомив, що знайомий з ОСОБА_6 ще з 2015 року та вказав на обставини їх знайомства у готелі " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", де базувався батальйон " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", в якому на той час служив ОСОБА_6 . Також він повідомив, що 08 березня 2016 року йому зателефонував ОСОБА_6 і сказав, що 09 березня 2016 року вранці буде в м. Києві по справах і є тема, яку необхідно обговорити. Вони домовились про зустріч втрьох на вул. Вишняківській в м. Києві - ОСОБА_6, він і ОСОБА_9 . ОСОБА_6 приїхав рано вранці, вони з ОСОБА_9 спустились до нього та сіли в машину. ОСОБА_6 сказав, що є одне місце, де стоїть сейф, який потрібно забрати, на що вони погодились через скрутне матеріальне становище, проте домовленості та умислу на вбивство ОСОБА_10 у нього не було і перед вчиненням злочину він разом з ОСОБА_9 і ОСОБА_6 обговорював лише здійснення нападу на потерпілу з проникненням у житло. Після цього вони поїхали до місця злочину, де ОСОБА_6 висадив його і ОСОБА_9 біля будинку, і вони за допомогою металевого прута відчинили двері та зайшли в під`їзд, а потім повернулись в автомобіль. ОСОБА_6 сказав, що там є жінка, яку по плану ОСОБА_9 як більший по комплекції повинен був тримати, а він, ОСОБА_8 , мав знайти сейф з матеріальними цінностями. ОСОБА_6 у цей час, знаходячись за кермом свого автомобіля "Opel" темного кольору з номерами регіону Миколаївської області, мав слідкувати за обстановкою поряд з будинком, прикривати шляхи відходу після вчинення злочину, а потім забрати їх на автомобілі з сейфом та покинути місце злочину. Зі слів ОСОБА_6 про сейф він дізнався від свого друга, брат якого працює у цієї жінки. Крім зазначеного, ОСОБА_8 повідомив суду послідовно та деталізовано обставини, за яких 10 березня 2016 року він разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_9 скоїли розбійний напад на вказану жінку та її доньку, в результаті якого викрали майно, а ОСОБА_9 сказав, що у нього таке враження, що він вбив жінку. Потім вони якимось чином опинилися на пустирі, де ОСОБА_6 з ОСОБА_9 зламали викрадений сейф, дістали з нього гроші та золотий злиток і взяли прикраси з шкатулки. Спочатку шкатулку та сейф, в якому залишились документи, викинули на пустирі, після чого ОСОБА_6 повіз їх на вул. Вишняківську. Також вони викинули брудні речі. Він і ОСОБА_9 забрали собі золотий злиток, а ОСОБА_6 забрав прикраси та повідомив, що реалізує їх, гроші поділили порівну. Через 3-4 години він і ОСОБА_9 повернулись на пустир та забрали з сейфу документи. Також апеляційний суд врахував та дав оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_9 , який підтримав показання ОСОБА_8 і підтвердив, що в момент вчинення кримінального правопорушення умислу на вбивство ОСОБА_10 у нього не було і перед вчиненням злочину він, разом з ОСОБА_8 і ОСОБА_6 обговорювали лише здійснення нападу на потерпілу з проникненням у житло. Він повинен був тримати ОСОБА_10 , ОСОБА_8 мав знайти сейф з матеріальними цінностями, а ОСОБА_6 , знаходячись за кермом свого автомобіля, слідкувати за обстановкою поряд з будинком та прикривати шляхи відходу після вчинення злочину. Проте, у процесі здійсненого ними нападу він, намагаючись припинити крики ОСОБА_10 , яка знаходилась на підлозі, почав наносити їй удари руками, куди саме, не пам`ятає, оскільки перебував у стані шоку і після цього ця жінка перестала кричати. ОСОБА_9 також повідомив усі деталі скоєного ними нападу, які узгоджуються із показаннями ОСОБА_8 , повідомив, що погодився приймати участь у вчиненні злочину у зв`язку із скрутним матеріальним становищем. Під час слідчого експерименту він давав неправдиві показання стосовно своєї ролі у вчиненому з метою уникнути відповідальності, оскільки ОСОБА_8 не спричинював ОСОБА_10 тілесні ушкодження і її вбивство скоїв він. Показання потерпілої ОСОБА_11 , які були надані суду, в сукупності з показаннями ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , підтвердили зазначену ними версію події, вона вказала на деталі події, за яких на них разом із матір`ю та молодшими сестрами було здійснено розбійний напад 10 березня 2016 року. Потерпіла підтвердила, що нападників було двоє, один тримав її та душив, а інший в цей час вбивав маму. Окрім інших деталей цієї події потерпіла ОСОБА_11 вказала про те, що в ході розмови ці два нападники згадували про третього, який наче сказав, що потрібно взяти. Їхніх прізвищ вона не знає, однак під час слідчого експерименту слідчий назвав прізвище ОСОБА_16 - саме він тримав її та весь час запитував, де гроші. У неї була розбита губа та все тіло в синцях. Законний представник потерпілих ОСОБА_13 , потерпілий ОСОБА_17 , свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , хоча і не були безпосередніми свідками події, проте вони прибули на місце події незабаром після нападу та надали суду показання, які в своїй сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні підтверджували версію обвинувачення ОСОБА_6 за ст. 187 ч. 4 КК України. Крім показань зазначених осіб, також були враховані та була дана відповідна оцінка показанням свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , кожен із яких повідомив відомі їм деталі щодо події, яка відбулася 10 березня 2016 року, а частина з яких щодо відомих їм обставин, що передували їй. Свідок ОСОБА_32 , який є племінником потерпілої ОСОБА_10 , у своїх показаннях суду повідомив, що разом з ОСОБА_13 він був запрошений, щоб відчинити квартиру потерпілої, коли ОСОБА_8 і ОСОБА_9 брали участь у проведенні слідчого експерименту. Він вказав, що обвинувачених по черзі заводили в квартиру і вони детально розповідали про вчинений злочин, зокрема, як готувалися, що знали розпорядок дня жертви, як вона працювала. Також розповідали як чекали на неї в під`їзді, як вона відчинила двері і як вони заштовхали її в квартиру, а потім знайшли сейф. Також свідок повідомив, що обвинувачені під час цієї слідчої дії розповідали, що на них чекав автомобіль. Щодо інших співучасників один з обвинувачених говорив, що про потерпілу їм повідомила третя особа. Слідчий не задавав питань з приводу цієї особи, але оперативні працівники говорили, що знають хто це. Під час проведення слідчих дій все було спокійно і обвинувачені добровільно все розповідали. Апеляційний суд, проаналізувавши в ухвалі вищезазначені показання зазначених осіб, вказав про те, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав їх в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 , оскільки вони є логічними, послідовними, такими, що доповнюють одне одного, узгоджуються між собою та з іншими доказами, зокрема, даними, які містяться в: - протоколі огляду від 24 серпня 2016 року, об`єктом якого є диск DVD-R з двома відеофайлами, на яких міститься відеозапис камери зовнішнього спостереження, розташованої на воротах будинку АДРЕСА_6 . На відеозаписі останнього файлу о 06:26:09 год. 10.03.2016 (відповідно до таймера записуючого пристрою) зафіксовано двох осіб чоловічої статі, які йдуть по стежці в бік зупинки громадського транспорту. Обидва одягнені у верхній одяг з капюшонами. Чоловік вищого зросту під правою рукою тримає предмет, розміри якого відповідають розмірам викраденого сейфу (т.6, а.п.103-107); - протоколі огляду від 29 липня 2016 року, об`єктом якого є вхідні двері в під`їзд № 2 будинку АДРЕСА_4 . Вхідні двері металеві, з магнітним кодовим замком. На час огляду виявлено пошкодження у вигляді відважування, а саме двох слідів деформації з внутрішньої сторони, відстань між якими 40 мм (т.6, а.п.132-138); - протоколі проведення слідчого експерименту від 18 березня 2016 року за участю підозрюваного ОСОБА_8 , який показав на місці та детально розповів про обставини підготовки та вчинення злочину ним разом з ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , які потім підтвердив своїми показаннями безпосередньо в судовому засіданні; (т. 8, а.п.5-8); - протоколі проведення слідчого експерименту від 18 березня 2016 року за участю підозрюваного ОСОБА_9 , в ході якого останній розповів та відтворив на місці обставини вчинення ним спільно з ОСОБА_8 та чоловіком на ім`я ОСОБА_33 злочину, в результаті якого вони заволоділи особистим майном жінки. (т.8, а.п. 52-55); - протоколі проведення слідчого експерименту від 18 березня 2016 року за участю підозрюваного ОСОБА_9 , який розповів та на місці показав, куди він, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 приїхали після вчинення злочину і викинули викрадений сейф - на пустирі поблизу приміщення на вул. Софії Русової, 4-А. На момент проведення слідчого експерименту сейф виявлений не був (т. 8, а.п.56-59); - протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 квітня 2016 року, згідно з яким підозрюваний ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_6 як особу, яка організувала вчинення нападу на ОСОБА_10 (т. 8, а.п. 9-12); - протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 квітня 2016 року, згідно з яким підозрюваний ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_6 як особу на ім`я ОСОБА_33 , який був разом з ними 10 березня 2016 року за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 31, коли було скоєно розбій та вбивство ОСОБА_10 (т. 8, а.п.60-63); - протоколі огляду предметів від 27 серпня 2016 року, відповідно до якого було оглянуто вказаний раніше металевий лом довжиною 57,5 см (т. 10, а.п. 69-72); - витягу з бази даних Головного сервісного центру МВС України, у відповідності з яким автомобіль "Opel Astra" д/н НОМЕР_1 чорного кольору з 25.11.2014 зареєстрований на ОСОБА_6 , з 19.03.2016 - на ОСОБА_34 (т. 8, а.п.134). При цьому апеляційний суд погодився із оцінкою, наданою судом першої інстанції показанням ОСОБА_6 , який, хоч і заперечив свою причетність до вчинення цього кримінального правопорушення, проте підтвердив те, що підвозив ОСОБА_9 і ОСОБА_8 10 березня 2016 року до місця події, де стався розбійний напад. Суд першої інстанції дав детальну оцінку і у вироку належним чином мотивував, з яких підстав відкидає показання ОСОБА_6 про те, що він не має будь-якого відношення до скоєного злочину ОСОБА_9 і ОСОБА_8 . Крім того, як показав ОСОБА_6 , коли ОСОБА_8 і ОСОБА_9 після відсутності протягом 30 хвилин повернулись в автомобіль, ОСОБА_8 сів попереду, а ОСОБА_9 з коробкою позаду. Разом з тим, потерпіла ОСОБА_11 та ОСОБА_8 показали, що руки і одяг ОСОБА_9 були в крові, обвинувачені мали при собі балаклави та рукавички, і у разі непричетності ОСОБА_6 до вчинення розбою, ці обставини не могли бути ним не помічені, як і психологічний та фізичний стан ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які швидко тікали з місця вчинення кримінального правопорушення разом з сейфом та шкатулкою, дуже поспішаючи це зробити, про що свідчить те, що частину ювелірних виробів вони загубили на сходовому майданчику. За таких обставин, апеляційний суд визнав безпідставними та непереконливими доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 про те, що показання ОСОБА_8 і ОСОБА_9 щодо участі ОСОБА_6 у нападі на ОСОБА_10 спростовуються дослідженими судом доказами. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками місцевого суду про те, що сукупність наведених раніше доказів доводить факт знайомства обвинувачених та узгодженість їхніх дій під час вчинення нападу на ОСОБА_10 з метою заволодіння її майном, поєднаного з проникненням у житло. Апеляційний суд зазначив, що на підтвердження версії того, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_6 діяли за попередньою змовою між собою, свідчить розподіл ролей як під час вчинення злочину, так і при розпорядженні майном потерпілої. При цьому суд першої інстанції дав оцінку діям ОСОБА_9 , враховуючи те, що мав місце ексцес виконавця, оскільки він вийшов за межі попередньої домовленості з ОСОБА_8 і ОСОБА_6 на вчинення нападу, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), і вчинив умисне вбивство ОСОБА_10 з корисливих мотивів. Відхиляючи доводи сторони захисту ОСОБА_6 , апеляційний суд вказав про те, що жодних підстав у ОСОБА_8 і ОСОБА_9 оговорювати ОСОБА_6 під час досудового розслідування та судового розгляду встановлено не було, а доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_6 про те, що ніхто, крім ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , не вказав про вчинення ним протиправних дій, логічно пояснюються тим, що відповідно до відведеної йому ролі він не перебував у квартирі, де вчинявся напад на ОСОБА_10 , а тому неповнолітня потерпіла ОСОБА_11 і не могла його бачити. Разом з тим, з показань потерпілої ОСОБА_11 вбачається, що в розмові між собою ОСОБА_8 і ОСОБА_9 згадували про третю особу, яка наче сказала, що їм потрібно взяти. В ухвалі апеляційного суду також надано оцінку і відповідь на доводи апеляційних скарг про те, що відсутні докази використання під час нападу рації, оскільки судом у вироку правильно зазначено про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ними не скористалися, про що вони дали показання в судовому засіданні. Крім того, за клопотанням сторони захисту апеляційний суд допитав свідків ОСОБА_35 - матір ОСОБА_6 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , які мали, на думку ОСОБА_6 і його захисника, підтверджувати алібі ОСОБА_6 на 8 та 9 березня 2016 року, зокрема, неможливість його перебування в м. Києві в ці дні, проте, оцінивши показання кожного із них, апеляційний суд дійшов висновку, що жоден із них не підтвердив у категоричній формі неможливість відвідування ОСОБА_6 міста Києва на початку березня 2016 року, в тому числі 09 березня 2016 року та 10 березня 2016 року, коли було вчинено напад на ОСОБА_10 . Апеляційний суд звернув увагу на те, що як під час слідчих експериментів, так і в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 давали детальні і послідовні показання про участь та роль ОСОБА_6 у вчиненні нападу на ОСОБА_10 , які істотних суперечностей між собою не містять, в тому числі і про розподіл майна, яким вони заволоділи. Те, що у ОСОБА_6 не було вилучено майно, належне ОСОБА_10 , об`єктивно пояснюється тим, що він був затриманий 31 березня 2016 року, тобто через 21 день після вчинення кримінального правопорушення, а тому він мав достатньо часу і можливостей розпорядитися ним. Щодо позиції ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 оговорюють ОСОБА_6 , яким нібито вигідно, щоб саме ОСОБА_6 фігурував як організатор, за рахунок чого їх відповідальність пом`якшується, колегія суддів апеляційного суду не знайшла її обґрунтованою як через вищенаведені обставини, так і через те, що ОСОБА_9 вчинив умисне вбивство, а тому його відповідальність буде більшою у будь-якому випадку. За таких обставин, апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, і навів у вироку сукупність доказів на підтвердженнядоведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні розбою щодо ОСОБА_10 , які з точки зору їх достатності та взаємозв`язку покладено в обґрунтування висновків суду. Щодо перевищеного, на думку ОСОБА_6 , строку його перебування під вартою, то за матеріалами провадження вбачається, що вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 , хоч і призначено покарання за ст. 187 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна, проте до набрання ним законної сили до ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На момент перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, цей вирок ще не набрав законної сили. Враховуючи те, що в апеляційній скарзі прокурора порушувалось питання про призначення ОСОБА_6 більш суворого покарання, ніж йому визначено за вирком суду, підстав вважати, що ОСОБА_6 відбув призначений строк покарання за цим вироком ще не було, як і не було необхідності вирішувати питання про продовження йому строку тримання під вартою, оскільки діяв застосований до нього вироком суду першої інстанції запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Після постановлення ухвали Київським апеляційний судом 23 січня 2023 року ОСОБА_6 в той же день був звільнений з ДУ «Київський слідчий ізолятор». (т. 15, а.п. 116) Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що за результатом розгляду обвинувального акту щодо ОСОБА_6 за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України судами обох інстанцій доведено його винуватість поза розумним сумнівом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні та зроблено висновок про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчинені. Порушення стандарту доведення винуватості особи поза розумним сумнівом, передбаченого ст. 17 ч. 2 КПК України, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 не вбачається. При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , його характеристику, те, що він не навчається та офіційно не працює, на спеціальних обліках не перебуває, його сімейний стан, не судимий. Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_6 , судом встановлено не було. Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності,ступінь суспільної небезпеки скоєного, вчинення особливо тяжкого насильницького корисливого злочину, конкретні обставини його скоєння, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку за необхідне призначити ОСОБА_6 основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 187 ч. 4 КК України та додаткове покарання у виді конфіскації майна. Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України. Суд апеляційної інстанції погоджуючись і розміром призначеного ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції та відхиляючи доводи прокурора щодо м`якості призначеного йому покарання, додатково до врахованих судом першої інстанцій обставин зазначив, що ОСОБА_6 в період з 30 серпня 2014 року по 31 липня 2015 року у складі добровольчого батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а в подальшому 24-го окремого штурмового батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Збройних Сил України, в/ч польова пошта НОМЕР_2 брав участь у антитерористичній операції на території Луганської області, за місцем проживання характеризується позитивно та має матір, яка страждає на хронічні захворювання. У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України, та правильність кваліфікації його дій. Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України. Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено. Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не знаходить. Керуючись ст. ст. 436, 438 КПК України, Суд ухвалив: Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення. Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3