Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/5537/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6701/23 Справа № 185/5537/22 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І.С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2023 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника АТ «Українська залізниця» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання строкового трудового договору укладеним на невизначений строк, про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, премії,- В С Т А Н О В И В: 26 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування посилався на те, що 19 квітня 2021 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» та ним було укладено строковий трудовий договір №198-2021 від 19.04.2021 року строком дії до 21.04.2022 року включно. Наказ № 432/ОС про припинення трудового договору та трудову книжку ним отримано 22 квітня 2022 року. Вважає, що відповідною датою його звільнення є 22 квітня 2022 року - дата отримання ним особисто наказу № 432/ос про припинення трудового договору від 11.04.2022 року та належним чином оформленою трудової книжки, і згідно вимог частини 1 статті 39 - 1 КЗпП України вважається продовженим на невизначений строк. Уточнивши позовні вимоги, просив визнати протиправним та скасувати наказ № 432/ос від 11.04.2022 року про припинення трудового договору; поновити його на роботі на посаді директора з комерційної роботи і логістики від АТ «Укрзалізниця»; стягнути з AT «Укрзалізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу та невиплачені премії. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року позовні вимоги задоволено. Визнано трудовий договір №198-2021 від 19.04.2021 року, укладений ОСОБА_1 та АТ «Українська залізниця» укладеним на невизначений строк. Визнано наказ № 432/ос про припинення трудового договору від 11.04.2022 року, прийнятий АТ «Українська залізниця» стосовно ОСОБА_1 протиправним та скасовано цей наказ. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора з комерційної роботи і логістики АТ «Українська залізниця». Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 23 квітня 2022 року по 30 листопада 2022 року в розмірі 2 147 325 (два мільйони сто сорок сім тисяч триста двадцять п`ять) гривень 05 коп. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 335 975,80 грн. проіндексованої невиплаченої заробітної плати за березень 2022 року станом на 30 листопада 2022 року; 57 624,66 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за березень 2022 року станом на 30 листопада 2022 року; 226 994,30 грн. проіндексованої невиплаченої заробітної плати за квітень 2022 року станом на 30 листопада 2022 року; 29 387,47 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за квітень 2022 року станом на 30 листопада 2022 року; 4 246 509 (чотири мільйони двісті сорок шість тисяч п`ятсот дев`ять) гривень 08 коп. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за березень 2022 року та квітень 2022 року станом на 30 листопада 2022 року; 351 657,18 грн. компенсації за невикористану відпустку; 286 956,92 грн. премії за ІІ півріччя 2021 року та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 26 380,49 грн.. В апеляційній скарзі представник АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що судом першої інстанції не враховано, що трудовий договір з позивачем було укладено на строк до 21.04.2022 року.В наказі про звільнення зазначено, що позивач звільняється 21.04.2022 року, тобто в останній день строкового договору. В порушення норм матеріального права суд першої інстанції зазначив, що позивач був звільнений до закінчення строку трудового договору 11.04.2022 року, однак судом не прийнято до уваги, що звільнено позивача саме з 21.04.2022 року тобто останнім робочим днем і саме в цей день припинені трудові відносини з позивачем. В день звільнення позивача з ним було проведено повний розрахунок. В березні та квітні 2022 року позивач не виконував свої посадові обов`язки, а тому заробітна плата не могла йому бути нарахована. Також була нарахована при звільненні компенсація за невикористану відпустку. Нарахування та виплати позивачеві премії за 2 півріччя 2021 року не було і не має правових підстав. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. В судове засідання з`явився ОСОБА_1 та його представник адвокат Романюха Д.М., представник АТ «Українська залізниця» адвокат Лазаренко В.В.. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наказ № 432/ОС від 11 квітня 2021 року про звільнення позивача за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору є незаконним, оскільки на час винесення цього наказу строк дії трудового договору позивача не закінчився. Проте такий висновок суперечить встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події. Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір. Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016/17-ц. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом першої інстанції встановлено, що 16.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я в.о. голови правління AT «Укрзалізниця» про прийняття його на роботу на посаду директора з комерційної роботи і логістики на умовах трудового договору у письмовій формі строком з 20 квітня 2021 року до 21 квітня 2022 року включно у зв`язку із обставинами особистого характеру.(а.с.80 т.1) 19 квітня 2021 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір №198-2021 від 19.04.2021 року на визначений строк до 21.04.2022 року включно (пункт 7.1) (т.1, а.с.82-89). На підставі заяви ОСОБА_1 та трудового договору наказом № 850/ОС від 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора з комерційної роботи і логістики на умовах трудового договору у письмовій формі строком з 20 квітня 2021 року до 21 квітня 2022 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений під підпис (т.1, а.с. 81). Таким чином судом першої інстанції встановлено, що на підставі заяви позивача між сторонами укладено строковий трудовий договір строком до 21 квітня 2022 року включно, про що зазначено як в заяві ОСОБА_1 про прийняття на роботу, так і трудовому договорі та наказі № 850/ОС від 19 квітня 2021 року про прийняття на посаду. Термін дії трудового договору сплив 21 квітня 2022 року. Позивач не звертався із заявою про продовження трудового договору чи прийняття на роботу безстроково. Згідно пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників днем звільнення вважається останній день роботи. Наказом № 432/ОС від 11 квітня 2022 року ОСОБА_1 звільнений з роботи з 21 квітня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України з компенсацією за невикористані 26 днів щорічної відпустки за період з 20.04.2021 року- 19.04.2022 року. (т.1, а.с.90). Наказ отримано ОСОБА_1 22.04.2022 року в 10-05 год., про що свідчить його напис та підпис на наказові, що сторонами не оспорюється. Волевиявлення позивача на укладення саме строкового трудового договору підтверджується його заявою від 16.04.2021 року про прийняття його на роботу на визначений строк , особистим підписом на трудовому договорі від 19 квітня 2021 року та наказі № 850/ОС від 19 квітня 2021 року про призначення на посаду, якими визначено строк його дії. Встановлено, що позивач працював за строковим трудовим договором від 19 квітня 2021 року, жодних зауважень при його укладанні не зазначав. Протягом дії строкового договору позивач не оскаржив його умови з підстав порушення трудових прав та не ініціював внесення змін та доповнень до положень строкового договору, що свідчить про погодження позивача з умовами цього трудового договору, зокрема щодо його строковості. Вказаний договір протягом строку його дії недійсним не визнавався. Факт підписання позивачем кожної сторінки трудового договору з визначеним строком його дії свідчить про наявність у ОСОБА_1 волевиявлення на його укладення та про його згоду з усіма умовами такого договору. Посилання на те, що позивачеві рекомендували написати заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором і він мусив її написати не знайшло свого підтвердження. Доводи про те, що не було підстав укладати строковий трудовий договір, а тому він є безстроковим, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки ОСОБА_2 за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії договору, підпи- савши його. Посилання на те, що позивача було звільнено наказом від 11.04.2022 року, тобто до закінчення строку дії трудового договору, а тому він вважається безстроковим, є безпідставним та спростовується встановленими обставинами. Наказом № 432/ОС від 11 квітня 2022 року ОСОБА_1 звільнений з роботи з 21 квітня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України. Таким чином звільнено позивача з роботи останнім днем роботи, саме з 21 квітня 2022 року, тобто останнім днем дії строку трудового договору. Та обставина, що наказ видано 11 квітня 2022 року в даному випадку не є порушенням трудового законодавства і не має правового значення, оскільки дата звільнення зазначена в тексті наказу. Вказівка на те, що відповідною датою його звільнення є 22 квітня 2022 року - дата отримання ним особисто наказу № 432/ос про припинення трудового договору від 11.04.2022 року та належним чином оформленої трудової книжки, і згідно вимог частини 1 статті 39 - 1 КЗпП України трудовий договір вважається продовженим на невизначений строк не ґрунтується на встановлених обставинах та нормах трудового законодавства. Таким чином роботодавець,звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільнення. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до положень статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що наказ про звільнення та трудову книжку ОСОБА_1 отримано 22.04.2022 року в 10-05 год., про що свідчить його напис та підпис на наказові, що сторонами не оспорюється. Остаточний розрахунок з позивачем належних йому від товариства сум проведено 21 квітня 2022 року, тобто в день звільнення. В табелях обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за березень та квітень 2022 року відображено неявка з нез`ясованих причин, кількість відпрацьованих позивачем днів -

0. Згідно розрахунку заробітної плати позивача за квітень 2022 року була нарахована компенсація за 26 невикористаної відпустки в розмірі 267328 грн., з урахуванням проведених утримань сума до виплати становила 0.00. В березні 2022 року також нараховані суми, з урахуванням проведених утримань сума до виплати становила 0.00. Зазначене спростовує доводи позивача про те, що відповідачем при звільненні не виплачена компенсація за невикористану відпустку. Відповідно до платіжної відомості №2206 від 21.04.2022 року розрахункові при звільненні ОСОБА_1 становили 108981,50 грн., які переведені платіжним дорученням №4676798 на рахунок позивача 21 квітня 2022 року, тобто у день звільнення. Листом відповідача на адресу позивача повідомлено, що в березні 2022 року позивач не виходив на роботу та не виконував свої посадові обов`язки, що підтверджується системою контролю пропускного режиму підприємства, а тому відсутні підстави для виплати заробітної плати за вказаний період. Зазначена обставина не спростована позивачем. Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц. Встановлено, що в день звільнення 21.04.2022 року з позивачем було проведено повний розрахунок належних йому при звільненні сум, позивач в цей день не працював, а тому ознайомлення з наказом про звільнення та видача трудової книжки було проведенонаступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги, тобто 22.04.2022 року. Встановлені обставини нічим не спростовуються. Таким чином відповідачем спростована наявність заборгованості по заробітній платі при звільненні, а позивачем не надано належних доказів про її наявність. Оскільки наявність заборгованості по заробітній платі при звільненні позивача не встановлена, то вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, їх індексації та компенсації, як похідні від наявності заборгованості, також не підлягають задоволенню. Щодо нарахування та виплати премії, апеляційний суд зазначає наступне. Преміювання це грошове заохочення працівника за високу якість виконаного завдання. Відповідно до п.п.11,19,128 Статуту АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №735 голова правління визначає умови оплати праці працівників товариства, застосовує до них заходи заохочення. Відповідно до п.5.2 Умов та порядку розрахунку,нарахування та виплати премії за основні результати діяльності питання щодо нарахування та виплати премії працівникові вирішує відповідна комісія з питань оплати праці згідно з локальними актами роботодавця. Підпунктом 3.1.2 трудового договору від 19.04.2021 року передбачено, що працівникам мають виплачуватися премії квартальні за основні результати діяльності виключно за показниками та у спосіб,визначений додатками 1,2 розділу

3. Тобто виплата премій залежить від результатів діяльності. Доказів того, що відповідне рішення приймалося головою правління чи відповідною комісією та позивачеві було нараховано і не виплачено премію, не надано. Таким чином, нарахування та виплата щомісячної, квартальної премії є правом, а не обов`язком роботодавця, а тому суд не може підміняти органи управління товариством та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу. Тому позовні вимоги і в цій частині є недоведеними. З огляду на зазначене звільнення позивача відповідно до положень пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону. Підстави, які виключають можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відсутні. За таких обставин позовна вимога про поновлення позивача на посаді не може бути задоволена, оскільки судом не встановлено протиправності наказу про звільнення позивача. Зазначене є підставою для відмови в задоволенні решти позовних вимог, оскільки такі є похідними від наведених вище. Вимоги про визнання трудового договору таким, що укладено на невизначений строк, є безпідставними. Судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 з ним було укладено строковий трудовий договір і в наказі про це було зазначено, своє таке волевиявлення позивач підтвердив підписами на відповідних документах. Після закінчення строку трудового договору (21.04.2022) трудові відносини між позивачем та відповідачем фактично не тривали. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи табелями обліку робочого часу. 11 квітня 2022 рку відповідач видав наказ про звільнення ОСОБА_1 з 21 квітня 2022 року. Доводи про те, що відносно позивача мало місце переслідування з боку керівництва відповідача нічим не підтверджені. І само звільнення відбулося саме з підстав закінчення строку дії строкового трудового договору. Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Судом встановлено, що наказом № 432/ОС від 11 квітня 2022 року ОСОБА_1 звільнений з роботи з 21 квітня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України. Наказ про звільнення та трудову книжку отримано ОСОБА_1 22.04.2022 року в 10-05 год., про що свідчить його напис та підпис на наказові, що сторонами не оспорюється. До суду із позовом про поновлення на роботі ОСОБА_1 звернувся лише 21 жовтня 2022 року ( а.с.186т.1) Таким чином позивачем пропущено місячний строк для звернення з позовом про поновлення на роботі. З вимогами про визнання трудового договору від 19 квітня 2021 року таким, що укладено на невизначений строк (безстроково) позивач звернувся до суду 26 липня 2022 року, тобто також з пропуском трьохмісячного строку. Оскільки в задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю, то підстави за пропуском строку для звернення до суду з таким позовом не застосовуються. На встановлені обставини суд першої інстанції не звернув уваги, надав їм неправильну правову оцінку та допустив неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, які призвели до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідачем при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір в сумі 23073,30 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням. З урахуванням того, що спір трудовий, то сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст.368, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника АТ «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання строкового трудового договору укладеним на невизначений строк, про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, премії відмовити. Судовий збір за подання апеляційної скарги компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 вересня 2023 року. Судді: