Постанова Львівський апеляційний суд № 463/3819/22

Справа № 463/3819/22 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б. Провадження № 22-ц/811/1013/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові Онищака М., представника Прокуратури Львівської області Яворського Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 10 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, держави Україна в особі Прокуратури Львівської області про визнання незаконними дію та бездіяльність, стягнення матеріальної та моральної шкоди,- в с т а н о в и в: В травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, держави Україна в особі Прокуратури Львівської області про визнання незаконними дій та бездіяльності держави Україна в особі ТУ ДБР у м. Львові та Львівської обласної прокуратури досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні № 12018140150000026 та стягнення з держави Україна в особі ТУ ДБР у м. Львові та Львівської обласної прокуратури на його користь 552 425,30 грн. матеріальної шкоди і 20 000 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що відповідачами проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018140150000026 від 04.01.2018 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, а саме умисного невиконання постанови Галицького районного суду м. Львова від 07.06.2016, якою зобов?язано Львівську митницю ДФСУ повернути позивачу автомобіль марки Volvo, модель V40, р/н НОМЕР_1 . Досудове розслідування цього кримінального провадження є неефективним і незважаючи на обов`язковість судового рішення, автомобіль йому не повернуто, внаслідок чого Галицькою митницею Держмитслужби до нього пред`явлено позов про стягнення витрат за зберігання автомобіля в розмірі 552 425,38 грн. Вказану суму вважає матеріальною шкодою, яку просить стягнути в примусовому порядку. Крім того, через незаконні дії і бездіяльність відповідачів у нього погіршився стан здоров`я, появилось хвилювання, депресія, безсоння, що завдало йому моральної шкоди, яку оцінює в сумі 20 000 грн. і яку також просить стягнути з відповідачів. Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 10 березня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, держави Україна в особі Прокуратури Львівської області про визнання незаконними дію та бездіяльність, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Вважає, що при ухваленні рішення не були з`ясовані усі обставин, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно с незаконним та необґрунтованим. Звертає увагу, що визнаючи обраний спосіб захисту прав неприйнятним, суд повинен зазначити інший спосіб захисту його прав. Відмовляючи у визнанні дій і бездіяльності посадових осіб відповідачів незаконними суд порушив засади судочинства, зокрема обов`язковість рішень суду. Також покликається на те, що суд невиправдано визнав відсутність завданої йому моральної шкоди при її повній доведеності. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові Онищака М., представника Прокуратури Львівської області Яворського Я. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов?язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання незаконними дію та бездіяльність, стягнення матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме по собі скасування (в т.ч. неодноразове) процесуальної постанови слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про безумовну неправомірність дій відповідача і завдання такими діями шкоди позивачу, оскільки таке повинно підтверджуватись обвинувальним вироком суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних процесуальних дій. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Судом та матеріалами справи встановлено, що постановою судді Галицького районного суду Львівської області від 07.06.2016 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 483 МК України та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 14 500 грн. з конфіскацією в дохід держави товару, вилученого згідно протоколу про порушення митних правил N° 1639/20918/16 від 27.04.2016, а саме 500 пачок сигарет з фільтром торгової марки «Compliment Super Slims» без акцизних марок. Крім того, стягнуто з позивача на користь Львівської митниці 11 812,07 грн. витрат за зберігання товару на складі. Вилучений автомобіль марки Volvo, модель V40, р/н НОМЕР_1 повернуто позивачу. У зв`язку з невиконанням постанови судді в частині повернення автомобіля позивач звернувся до правоохоронних органів, після чого розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12018140150000026 від 04.01.2018 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України. Досудове розслідування вказаного кримінального провадження спочатку проводилось прокуратурою Львівської області, правонаступником якої є Львівська обласна прокуратура, а в подальшому ТУ ДБР у м. Львові. Станом на цей час досудове розслідування триває. Крім того, Галицькою митницею Держмитслужби подано до Червоноградського міського суду Львівської області позов до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за зберігання транспортного засобу в розмірі 552 425,38 грн. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частина першої статті 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина друга статті 23 ЦК України визначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. (абзац 2 частини 3 статті 23 ЦК України). Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Згідно із частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Тобто, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, лише у випадках, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами, застосуванню підлягають правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України обов`язок відшкодувати завдану фізичній особі шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами покладається саме на державу. Підставою для відшкодування шкоди згідно статей 1173, 1174 ЦК України є незаконність (протиправність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади чи його посадової особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між незаконними (протиправними) рішеннями, діями чи бездіяльністю, та шкодою, а тому обов`язком позивача є доведення належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що така завдана саме незаконними (протиправними) рішеннями, діями чи бездіяльністю саме цього органу державної влади чи його посадовою особою. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). Суд першої інстанції вірно зазначив, що саме по собі скасування (в т.ч. неодноразове) процесуальної постанови слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про безумовну неправомірність дій відповідача і завдання такими діями шкоди позивачу. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції покликався на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями, діями (бездіяльністю) відповідачів Львівської обласної прокуратури та структурами Міністерства внутрішніх справ України та шкодою, яка, за твердженням позивача, йому заподіяна, оскільки відсутній обвинувальний вирок суду чи інше рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних процесуальних дій. Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшов до вірного висновку про недоведеність пред`явленого позову, адже позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому відповідачами моральної шкоди, а також її розмір, Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачу не заподіяна матеріальна шкода, оскільки такий, пояснив, що матеріальної шкоди в сумі 552 425,38 грн. йому не завдано і така шкода могла бути понесена виключно у випадку ухвалення судом відповідного рішення про стягнення з нього витрат за зберігання транспортного засобу. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 13.02.2023 року у задоволенні позову Державної митної служби України в особі Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343, м. Львів, вул. Костюшка, 1) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) про стягнення витрат понесених за зберігання транспортного засобу на складі митного органу відмовлено. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 10 березня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 16.08.2023 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.