Постанова 4875 № 905/2115/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2023 року м. Харків Справа № 905/2115/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Плахов О.В. , суддя Фоміна В.О. за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман Донецької області, вх. № 1076 Д/2 на рішення Господарського суду Донецької області від 25.04.2023, постановлене суддею Огороднік Д.М у приміщенні Господарського суду Донецької області 25.04.2023 о 15:30 год. (повний текст рішення складено та підписано 05.05.2023) у справі № 905/2115/21 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман Донецької області, до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області, м. Лиман Донецької області, про стягнення 838623,65 грн. ВСТАНОВИВ: На розгляд Господарського суду Донецької області було передано позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 12 місяців 2019 року у сумі 838623,65 грн. Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.04.2023 у справі №905/2115/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість у сумі 55730,00 грн та судовий збір у розмірі 835,95 грн. В іншій частині позову відмовлено. В обґрунтування вказаного рішення суд першої інстанції зазначив наступне: забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг; до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України; кожен орган місцевого самоврядування самостійно вирішує, на що саме будуть витрачатись кошти місцевого бюджету з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема його статті 91, аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.01.2022 у справі №904/138/21; у зв`язку із внесеними змінами до законодавства, суд не застосовує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік, на яку посилався позивач (у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що відшкодування витрат на пільгове перевезення пасажирів здійснюється управлінням соціальної політики міської ради за рахунок державних субвенцій на підставі, у тому числі, норм статей 89, 102 Бюджетного кодексу України, положень Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, а уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу), оскільки вони стосуються відносин, що існували у 2016 році, а не у 2019 році; господарський суд дійшов висновку, що з огляду на приписи чинного законодавства, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а оскільки судом не встановлено наявність відповідної державної програми на суму більшу, ніж та, що погоджена сторонами в договорі (980000,00 грн), як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту на суму більшу, ніж 980000,00 грн (зокрема, у матеріалах справи відсутнє рішення Лиманської міської ради Донецької області щодо виділення коштів на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян залізницею, і суду не вдалося знайти останню редакцію прийнятого рішення від 20.12.2018 №7/58-2704 через мережу Інтернет), правові підстави для задоволення позову в частині стягнення збитків відсутні. Виходячи з того, що договір між сторонами укладений на суму 980000,00 грн, а відповідач здійснив його виконання частково на суму 924270,00 грн, господарський суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково на суму 55730,00 грн, оскільки саме у такому розмірі відповідач має заборгованість по договору перед позивачем. Позивач направив електронною поштою до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 25.04.2023 у справі №905/2115/21 скасувати в частині відмови стягнення та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів у сумі 838623,65 грн з Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області в повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги заявник наводить наступні доводи: у спірному випадку заборгованість про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні виникла як в межах так і поза межами п.2.3. Договору, сторони не звільняються від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін, цей висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 904/94/19, де зазначено, що у відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах. Апелянт вказує, що, в ухвалі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №916/3938/21, яка передана на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначив про намір відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21 (на які посилався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні) про те, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету, адже їх було прийнято органом державної влади, тоді як здійснення видатків на покриття таких витрат з місцевих бюджетів, може здійснюватися або за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, або на договірній основі розпорядника коштів місцевих бюджетів з перевізником, у разі включення органом місцевого самоврядування таких видатків до місцевого бюджету. Апелянт наполягає на тому, що незалежно від того, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг (орган державної влади чи орган місцевого самоврядування), видатки на їх покриття мають здійснюватися з місцевих бюджетів в силу вимог статті 91 Бюджетного кодексу України. З огляду на те, що апеляційна скарга подана заявником безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 витребувано матеріали даної справи у суду першої інстанції, відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до Східного апеляційного господарського суду. 13.06.2023 Східним апеляційним господарським судом було отримано матеріали справи. Ухвалою суду від 14.06.2023 апеляційну скаргу було залишено без руху (через наявність недоліків, про які зазначено у вказаній ухвалі). Після усунення апелянтом відповідних недоліків, ухвалою суду від 05.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман Донецької області, на рішення Господарського суду Донецької області від 25.04.2023 у справі № 905/2115/21. Повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "08" серпня 2023 р. о 14:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №

104. Встановлено учасникам справи строк до 03.08.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо. 03.08.2023, тобто в межах установленого судом строку, відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому, посилаючись на безпідставність доводів апелянта, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши оскаржуване рішення без змін. У відзиві відповідач зазначає, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України. Тобто, стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, але не в обов`язковому порядку. Отже, кожен орган місцевого самоврядування самостійно вирішує, на що саме будуть витрачатись кошти місцевого бюджету з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема його статті

91. Відповідач погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що основним документом, яким встановлюється розмір видатків з бюджету Лиманської міської ради, за відшкодування збитків, понесених позивачем за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення в 2019 році, є договір №29 від 30.01.2019 року, яким погоджено суму компенсації у розмірі 980000,00 грн. 07.08.2023 відповідач також надав клопотання, в якому просить провести засідання суду з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" без участі Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області. У судове засідання 08.08.2023 представники сторін не з`явилися. Ухвалою суду від 08.08.2023 розгляд справи було відкладено на 29 серпня 2023 року о 17:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №104, про що повідомлено учасників справи. А саме, позивач отримав копію ухвали від 08.08.2023 поштою 15.08.2023 (повідомлення відділення зв`язку про вручення вказаного поштового відправлення долучено до матеріалів справи, т.5, а.с.140). Відповідачеві, який зареєстрований у системі "Електронний суд", ухвалу було доставлено в його електронний кабінет 10.08.2023. 28.08.2023 відповідач надав клопотання, в якому, зазначаючи про складність умов, в яких здійснює свою діяльність Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради, що пов`язано з тим, що м. Лиман знаходиться в зоні активних бойових дій - просить провести засідання суду з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" без участі Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області; в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі. У судове засідання 29.08.2023 представники сторін не прибули. В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку. Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України. За таких обставин, враховуючи, що сторони, належним чином повідомлені про час та місце судових засідань у даній справі, не скористалися своїм процесуальним правом на участь представників у вказаних засіданнях (відповідач просив суд розглядати справу за його відсутності, позивач не направив представника в судові засідання та не повідомив суд про причини його неявки) колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні. У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. 30.01.2019 між Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради (платник) - головним розпорядником коштів на пільгове перевезення окремих категорій громадян та Акціонерним товариством «Українська залізниця», що є юридичною особою згідно із законодавством України, в особі начальника структурного підрозділу Служба приміських пасажирських перевезень Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (перевізник) підписано договір №29 про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення (т.1, а.с.11). Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору останній регламентує взаємовідносини сторін щодо виплати компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення платником перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговий проїзд в приміському сполученні. При здійсненні компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення сторони керуються Бюджетним кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян», Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства» (пільги дітям з багатодітних сімей), Постановами Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 №354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і ветеранів державної пожежної охорони та їх соціальний захист». У п.2.2 договору зазначено: «перевізник зобов`язується здійснювати пільгові перевезення передбачених чинним законодавством України категорій громадян, які зазначені в Порядку використання бюджетних коштів, передбачених на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті приміського та міжміського сполучення, розробленого на виконання Програми економічного та соціального розвитку Лиманської об`єднаної територіальної громади на 2019 рік та основні напрямки розвитку на 2020 і 2021 роки затвердженим рішенням виконавчого комітету Лиманської міської ради від 20.12.2018 №7/58-2704». Згідно з п.2.3 договору платник в межах суми бюджетних асигнувань зобов`язується сплатити перевізнику компенсацію у розмірі 980000,00 грн до 31.12.2019 за пільговий проїзд окремих категорій громадян на підставі наданих перевізником документів, передбачених цим договором. Згідно з п.7.1. договору даний договір набуває чинності з моменту підписання і діє в частині надання послуг до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків до їх повного виконання. Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та засвідчений печатками. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем складено облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів, щомісячно за 2019 рік на загальну суму 1762893,65 грн, а саме: за січень у розмірі 107169,04 грн; за лютий 2019 у розмірі 175377,70 грн; за березень 2019 у розмірі 175377,70 грн; за квітень у розмірі 212145,05 грн; за травень у розмірі 201150,85 грн; за червень у розмірі 214045,06 грн; за липень у розмірі 169123,39 грн; за серпень у розмірі 158628,51 грн; за вересень у розмірі 145383,09 грн; за жовтень у розмірі 37137,19 грн; за листопад у розмірі 50734,99 грн; за грудень у розмірі 161668,30 грн. Крім цього, матеріали справи містять загальні зведені відомості по типах пільг та квитків у приміському сполученні за період з січня 2019 року по грудень 2019 року на загальну суму 1762893,65 грн. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами в апеляційному провадженні, позивач отримав компенсаційні виплати у розмірі 924270,00 грн. За таких обставин, вважаючи свої права порушеними, Акціонерне товариство "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман Донецької області, звернулося до суду з позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради 838623,65 грн різниці між сумами 1762893,65 грн та 924270,00 грн. Місцевий господарський суд задовольнив позов частково з наведених вище підстав. Відповідачем рішення у даній справі не оскаржено в апеляційному порядку. Натомість відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача просив залишити вказане рішення без змін. Як було встановлено вище, позивач оскаржив рішення господарського суду в частині відмови у позові, отже, апеляційний перегляд вказаного рішення здійснюється у відповідній частині, в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне. Предметом позовних вимог у даній справі, в частині задоволення яких місцевим господарським судом було відмовлено, є стягнення з відповідача сум збитків за пільгові перевезення громадян за 2019 рік понад передбачений договором розмір на тій підставі, що, як наполягає позивач, відповідний обов`язок щодо компенсації цих збитків виник у відповідача не лише з договору, але і в силу вимог закону, зокрема - статті 91 Бюджетного кодексу України. Стосовно вищевказаних тверджень, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути договори та інші правочини, а також безпосередньо акти цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 144 Господарського кодексу України передбачено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом. За приписами частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, в тому числі, з господарського договору та безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Відповідно до ч. 6 ст.9 Закону України «Про залізничний транспорт» для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг. Згідно з абз. 3 ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства Українська залізниця. Акціонерне товариство "Українська залізниця" є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України. Таким чином, у Товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги. Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів). Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України "Про залізничний транспорт"), а не Бюджетного кодексу України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього Кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим. Між тим, визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" відповідає і приписам БК України. Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (стаття 81 БК України). Статтею 89 БК України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України). Одночасно за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків. Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 БК України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Норми, викладені в абзаці 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України, як і статті 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017. Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою. За підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону). За статтею 19 Закону "Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону). Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи. Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України. Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у cправі № 916/3938/21, від 14.07.2023 у справі № 916/726/22, від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 тощо. В апеляційній скарзі позивач зазначав, що, передаючи справу № 916/3938/21 (правовідносини в якій є подібними до даної справи №905/2115/21), Верховний Суд в ухвалі від 18.01.2023 визнав за необхідне відступити від висновку про те, що визначення бюджету, з якого перевізнику буде компенсовано його збитки, понесені у зв`язку із пільговим перевезенням пасажирів, залежить від встановлення обставин того, яким органом було введено ці пільги, тобто збитки перевізника на перевезення пасажирів, яким пільги були надані законами України, мають компенсуватися за рахунок державного бюджету, а їх віднесення на видатки місцевих бюджетів може здійснюватися лише в межах субвенції державного бюджету місцевим бюджетам та/або на договірній основі органу місцевого самоврядування з перевізником, та/або у разі прийняття цим органом рішення про здійснення видатків на такі цілі з відповідного бюджету. Разом з тим, як вбачається з постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від указаного висновку, оскільки саме держава як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах, разом із цим об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновком колегії суддів Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 18.01.2023 про те, що положення частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" не узгоджуються з нормами БК України, а у вирішенні питання пріоритетності застосування цих норм перевага, з урахуванням статті 4 БК України, має надаватися положенням названого Кодексу, оскільки положення БК України до цивільних правовідносин не застосовуються. Верховний Суд вказав, що у справі № 916/3938/21 суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на Раду зобов`язань, боржником яких є держава, а відтак і про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів, з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду зазначає, що судом першої інстанції у даній справі №905/2115/21 було правильно визначено, що в даному випадку, у спірних правовідносинах, які виникли у 2019 році тобто після внесення вищевказаних змін до Бюджетного кодексу України відшкодування витрат на перевезення пільговиків залізничним транспортом здійснювалося за рахунок місцевого бюджету саме на договірній основі, що узгоджується із ч.1 ст.7 Закону "Про залізничний транспорт" (відповідно до якої відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України). Отже, твердження заявника скарги про те, що незалежно від того, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг (орган державної влади чи орган місцевого самоврядування), видатки на їх покриття мають здійснюватися з місцевих бюджетів в силу вимог статті 91 Бюджетного кодексу України, не узгоджуються з вищенаведеними нормами чинного законодавства (до яких було внесено відповідні зміни на час виникнення спірних правовідносин) та практикою Верховного Суду щодо їх застосування. При цьому, як встановлено місцевим господарським судом у даній справі №905/2115/21 та не спростовано апелянтом, матеріали справи не містять доказів того, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення відповідних державних програм соціального захисту на суму більшу, ніж та, що погоджена сторонами в договорі - 980000,00 грн. А саме, у матеріалах справи відсутнє рішення Лиманської міської ради Донецької області щодо виділення коштів на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян залізницею, позивачем також не надано суду апеляційної інстанції доказів того, що відповідний документ міститься у відкритих джерелах (зокрема, в мережі Інтернет). Відповідно до вимог ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Проте у даній справі №905/2115/21 позивач у суді першої та апеляційної інстанції не довів наявності правових підстав для стягнення з відповідача будь-яких сум понад ті, що визначені сторонами в договорі. Отже, виходячи з того, що договір між сторонами укладений на суму 980000,00 грн, а відповідач здійснив його виконання частково на суму 924270,00 грн, господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в позовних вимогах у розмірі 782893,65 грн, оскільки вони виходять за межі погодженої сторонами в договорі суми. В ході апеляційного провадження заявник скарги не навів аргументів та доказів, що могли б бути визнані підставою для скасування рішення господарського суду в даній справі (в оскаржуваній частині) та для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції в ході даного провадження надав належну оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, водночас, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. За результатами апеляційного провадження колегією суддів також не було встановлено зазначених у ч.4 ст.269 ГПК України обставин, а саме, наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман Донецької області, залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Донецької області від 25.04.2023 у справі № 905/2115/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 04.09.2023 Головуючий суддя О.В. Шевель Суддя О.В. Плахов Суддя В.О. Фоміна