Постанова 4873 № 910/8568/23

від 22.08.2023 ·

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" серпня 2023 р. Справа№ 910/8568/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шаптали Є.Ю. суддів: Гончарова С.А. Тищенко О.В. при секретарі Токаревій А.Г. за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 22.08.2023р. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 у справі №910/8568/23 (суддя Гулевець О.В., повний текст ухвали складено та підписано 06.06.2023) за заявою Компанії "Маліеро Лімітед" про застосування заходів забезпечення позову у справі за позовом Компанії "Маліеро Лімітед" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Компанія «Маліеро Лімітед» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, у якому просило: - визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України № 4178/5 від 30.09.2022 «Про задоволення скарги» в частині пункту 2 резолютивної частини зазначеного Наказу: «Скасувати рішення від 12.08.2022 № 64484539, від 31.08.2022 № 64646019, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Денисом Михайловичем»; - зобов`язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів №47587265, внесених на підставі рішень від 12.08.2022 № 64484539; від № 64646019, прийнятих приватним нотаріусом Київського міського округу Щелковим Денисом Михайловичем. 06.06.2023 до суду від Компанії «Маліеро Лімітед» надійшла заява про застосування заходів забезпечення позовних вимог, у якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

1. Накладення арешту із забороною розпорядження на об`єкти нерухомого майна, що на праві власності належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: - реконструкцію олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблювального насіння (складів олієнасіння, шроту, лабораторії, тощо) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2676933748060; - земельну ділянку, кадастровий номер: 4824810100:04:048:0005, площею 3,7276 га, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна -1557803348248.

2. Заборони всім суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстратором прав на нерухоме майно: державним та приватним нотаріусам, державним та приватним виконавцям, іншим акредитованим суб`єктам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольських міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях), окрім Міністерства юстиції України, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на вказане нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на безпідставність та незаконність прийняття оскаржуваного наказу Міністерством юстиції України № 4178/5 від 30.09.2022 «Про задоволення скарги» (щодо якого позивачем заявлено вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного наказу), що призвело до вибуття з власності Компанії «Маліеро Лімітед» нерухомого майна, а саме: реконструкції олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблювального насіння (складів олієнасіння, шроту, лабораторії, тощо), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2676933748060; земельної ділянки за кадастровим номером: 4824810100:04:048:0005, площею 3,7276 га, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна -1557803348248. Заявник зазначає, що 24.02.2021 між ОСОБА_1 та Компанією «Маліеро Лімітед» було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ», відповідно до якого продавець зобов`язувався продати, а покупець зав`язувався придбати частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» у розмірі 100% номінальною вартістю 120 662 272, 00 гривень за 280 млн. гривень. 24.02.2021 між Компанією «Маліеро Лімітед» (іпотекодержатель), Товариством з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» (іпотекодавець, майновий поручитель) та ОСОБА_1 (боржник) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С. та зареєстрований в реєстрі за №164, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання боржника, передає в іпотеку, а іпотекодержатель цим приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, що належать іпотекодавцю на праві власності. Як встановлено судом, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Денисом Михайловичем були прийняті рішення 12.08.2022 № 64484539, від 31.08.2022 № 64646019 про реєстрацію права власності за Компанією «Маліеро Лімітед» на: - реконструкцію олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблювального насіння (складів олієнасіння, шроту, лабораторії, тощо) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1060626948248; - земельну ділянку, кадастровий номер: 4824810100:04:048:0005, площею 3,7276 га, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна -1557803348248. У подальшому заявнику стало відомо, що у Державному реєстрі нерухомості відсутні записи про державну реєстрацію іпотеки та обтяження вказаного вище іпотечного нерухомого майна. Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджено, що відбулось укладення договору купівлі-продажу, зареєстрований приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк О.Б. 29.12.2022 за номером: 343, яким на користь ОСОБА_1 відчужено реконструкцію олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблювального насіння (складів олієнасіння, шроту, лабораторії, тощо), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2676933748060. Матеріалами справи підтверджено, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на: реконструкцію олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблювального насіння (складів олієнасіння, шроту, лабораторії, тощо), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2676933748060; земельну ділянку за кадастровим номером: 4824810100:04:048:0005, площею (га): 3.7276, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1557803:48248. Заявник посилається на те, що діями ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТ УМБ», державних та приватних реєстраторів вказане вище нерухоме майно виведено з статутного капіталу ТОВ «РЕНТ УМБ», чим фактично позбавлено позивача права розраховувати на отримання того, відносно чого був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ» від 24.02.2021. Також, за доводами заявника, оскільки наказ Міністерства юстиції України № 4178/5 від 30.09.2022 «Про задоволення скарги» у відповідній його частині оскаржується, як і оскаржуються наслідки спричинені прийняттям цього наказу, враховуючи, що ОСОБА_1 вже вчинялись дії по виведенню спірного майна з статутного капіталу ТОВ «РЕНТ УМБ», заявник переконаний, що ОСОБА_1 з метою продовження уникнення виконання своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу від 24.02.2021 продовжуватиме вчиняти дії щодо перепродажу нерухомого майна третім особам. Наведені вище обставини, на думку заявника вказують на те, що у разі прийняття судом рішення про задоволення позову, до моменту набрання ним законної сили можуть виникнути обставини, які зроблять неможливим поновлення прав та інтересів позивача. Суд першої інстанції, розглянувши вказану заяву, дійшов висновку про її часткову обґрунтованість, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного. Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно з частиною першою статті 11 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за своєю правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 26.10.2020 по справі №907/477/20. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 N 5-рп/2011 у справі N 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заява про забезпечення позову, є обґрунтованою із зазначенням адекватного засобу забезпечення позову, необхідного для забезпечення ефективного захисту. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник з обраними заявником заходами забезпечення позову. Надавши оцінку обґрунтованості доводів заявника, врахувавши наведені вище обставини, а також предмет позову та докази, надані в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, з огляду на наступне. Спірне нерухоме майно належало на праві власності Компанії «Маліеро Лімітед», про що 12.08.2022 в Державному реєстрі були вчинені відповідні записи, однак, оспорюваним наказом Міністерства юстиції України № 4178/5 від 30.09.2022 було скасовано реєстраційні дії щодо реєстрації прав власності за Компанією «Маліеро Лімітед» на спірне нерухоме майно. Також судом враховано, що ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТ УМБ» вчинялись дії щодо виведення спірного нерухомого майна з статутного капіталу ТОВ «РЕНТ УМБ». Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що станом на сьогоднішній день відповідне право власності на спірне майно зареєстровано саме за ОСОБА_1 , що свідчить про наявність в останнього права щодо розпорядження спірним майном, а отже і можливість відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб. Відтак, захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду заявник не зможе, що істотно ускладнить ефективний захист та поновлення його порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду. Слід зазначити, що відчуження спірного нерухомого майна та внесення відповідних змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно щодо особи власника призведе до неефективності обраного заявником способу судового захисту. Наведене в сукупності підтверджує наявність обґрунтованих підстав для вжиття заходів до забезпечення позову. З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що невжиття заходів забезпечення позовних вимог щодо заборони здійснювати реєстраційні дії щодо відчуження спірного майна, може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, вжиття таких заходів є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов. При цьому, слід наголосити, що заходи забезпечення позову, які просить вжити у поданій заяві, стосуються нерухомого майна щодо якого позивачем заявлені вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України та зобов`язання Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів, внесених на підставі рішень від 12.08.2022 № 64484539; від № 64646019, прийнятих приватним нотаріусом Київського міського округу Щелковим Денисом Михайловичем, а отже відповідають предмету позовних вимог. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову не стосуються нерухомого майна, що є предметом спору в даній справі. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України »Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса. Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна. Пунктом 2 частини 1 ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачена така підстава для відмови у державній реєстрації, як у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії. З аналізу наведених норм вбачається, що підставою для відмови державним реєстратором у проведенні реєстраційних дій є судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій. За викладених обставин, судова колегія вважає, що адекватним та ефективним способом забезпечення позову та таким, що відповідає меті вжиття заходів щодо забезпечення позову є заборона всім суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстратором прав на нерухоме майно: державним та приватним нотаріусам, державним та приватним виконавцям, іншим акредитованим суб`єктам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольських міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях), окрім Міністерства юстиції України, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 . Слід зауважити, що вимоги, викладені в прохальній частині заяви повинні бути зрозумілими, чіткими та конкретизованими. При цьому, має бути необхідний зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що права заявника можуть бути захищені за допомогою вжиття заходів забезпечення позову, які є співрозмірними із заявленими позивачем позовними вимогами, а саме шляхом: заборони всім суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстратором прав на нерухоме майно: державним та приватним нотаріусам, державним та приватним виконавцям, іншим акредитованим суб`єктам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольських міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях), окрім Міністерства юстиції України, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме на: - реконструкцію олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблювального насіння (складів олієнасіння, шроту, лабораторії, тощо) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2676933748060; - земельну ділянку, кадастровий номер: 4824810100:04:048:0005, площею 3,7276 га, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна -1557803348248. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, визначені заявником заходи забезпечення позову гарантуватимуть виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог, та гарантуватимуть ефективний захист оспорюваних прав та інтересів заявника, Компанії «Маліеро Лімітед», за захистом яких позивач звернувся до суду. Разом з цим, щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною розпорядження на спірні об`єкти нерухомого майна, що на праві власності належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає, що заява в цій частині не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Приписами ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачу. Під арештом майна розуміється накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Однак, вимоги заявника про накладення арешту на спірне нерухоме майно є неспівмірним із заявленими у справі позовними вимогами, оскільки позивач звернувся до суду за захистом порушених прав і інтересів з вимогами до Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України та зобов`язання Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів, у зв`язку із чим судом першої інстанції обґрунтовано залишено без задоволення заяву забезпечення позову у частині накладенням арешту на спірне нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 . Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви позивача про забезпечення позову, оскільки застосування обраних заявником заходів забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів суб`єкта господарювання. При цьому, за висновком суду, права заявника можуть бути захищені за допомогою вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснювати реєстраційні дії щодо відчуження нерухомого майна, а забезпечення позову лише обмежує право розпорядження цим нерухомим майном, а тому обрані заходи забезпечення позову жодним чином не будуть порушувати збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу. Відтак, зазначені заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій є розумним, адекватним та ефективним способом забезпечення позову та відповідають меті вжиття заходів щодо забезпечення позову, якою є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що апелянтом в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано. Відтак, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 у справі №910/8568/23. Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 у справі №910/8568/23 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 у справі №910/8568/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 у справі №910/8568/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали оскарження № 910/8568/23 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 30.08.2023. Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала Судді С.А. Гончаров О.В. Тищенко

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4873 № 910/8568/23

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше