Постанова 4873 № 910/19908/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" серпня 2023 р. Справа№ 910/19908/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Агрикової О.В. суддів: Мальченко А.О. Козир Т.П. Секретар судового засідання: Мельничук О.С., за участю представників сторін: від позивача - Бєлкін М.Л., від відповідача - Семененко Є.М., від третьої особи - не з`явились, від третьої особи 1 - Ішутко С.Ю., від третьої особи 2 - не з`явились, розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 (повний текст рішення складено 19.12.2022) у справі №910/19908/21 (суддя Полякова К.В.) За позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство освіти та науки України за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг"

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Л-Груп" про витребування майна з чужого незаконного володіння,- ВСТАНОВИВ: У 2021 році Київський національний лінгвістичний університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідач є незаконним володільцем майна, що належить на праві власності позивачу, з огляду на що позивач просив суд витребувати з чужого незаконного володіння відповідача на користь позивача гуртожиток (секція 4, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000; загальною площею 722,6 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року у справі № 910/19908/21 позовні вимоги Київського національного лінгвістичного університету задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." на користь Київського національного лінгвістичного університету гуртожиток (секція 4, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000; загальною площею 722,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, є позивач, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то позивач і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти. Також місцевий господарський суд зазначив, що оскільки спірне нерухоме майно - гуртожиток (секція 4, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000; загальною площею 722,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4, побудовано відповідно до умов інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 року на земельній ділянці, що належить Київському національному лінгвістичному університету на праві постійного користування, останній за принципом superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею) набуває право власності на вказане нерухоме майно. Крім того суд першої інстанції встановив, що спірний об`єкт нерухомого майна набутий відповідачем безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, а саме від ТОВ "ТМО "Ліко- Холдінг", позивач має право витребувати спірне майно від відповідача, як добросовісного набувача, на підставі частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України. Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності місцевий господарський суд дійшов висновку про визнання поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення позивача в межах даної справи. Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 року у справі №910/4863/22 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що висновки місцевого господарського суду щодо наявності поважних причин пропуску позовної давності позивачем, без надання оцінки бездіяльності позивача протягом 8-ми місяців після прийняття рішення у справі №910/2861/18, яка на думку суду першої інстанції була об`єктивною перешкодою для подання позову, фактично суперечать дійсним обставинам справи, принципу правової визначеності та права на справедливий суд. Також скаржник вважає, що місцевий господарський суд невірно застосував в даному випадку ч. 3, ст. 388 Цивільного кодексу України, як підставу для задоволення позову. Зокрема на думку скаржник ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», як власник спірного майна, яке зареєстроване у встановленому порядку, мало право розпоряджатися ним на власний розсуд, а висновки суду першої інстанції фактично суперечать дійсним обставинам справи, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України. Скаржник також наголошує, що судом першої інстанції не досліджено питання щодо розбіжності площі гуртожитку, яку позивач просить витребувати в судовому порядку за змістом своїх позовних вимог в контексті з умовами інвестиційного договору. При цьому, враховуючи положення інвестиційного договору, що ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» здійснювало будівництво інвестиційного об`єкту за рахунок власних коштів, та враховуючи положення ч. 1 та 2, ст. 331 Цивільного кодексу України, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» правомірно набуло право власності на новостворене нерухоме майно, що було предметом інвестиційного договору, в т.ч. і спірний гуртожиток, а тому висновки суду першої інстанції щодо неправомірного здійснення реєстрації права власності, суперечать обставинам справи та зроблені без урахування положень інвестиційного договору, ч. 1 та 2, ст. 331 Цивільного кодексу України та з невірним застосуванням ст. 876 Цивільного кодексу України. Також скаржник звертає увагу, що позивач ніколи не був власником спірного майна. Скаржник також звертає увагу на ігнорування судом першої інстанції заперечень відповідача щодо недоведеності факту знаходження спірного об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці, що перебуває у користуванні позивача. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19908/21. 23.01.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи 910/19908/21. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" про відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року у справі № 910/19908/21 залишено без руху, роз`яснено право на усунення недоліків апеляційної скарги. 15.02.2023 року на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучена квитанція про сплату судового збору в сумі 206 164,50 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року у справі № 910/19908/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.03.2023 року. 02.03.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Міністерства освіти та науки України надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останнє просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Також 02.03.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останнє просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. 20.03.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла заява про забезпечення позову. У зв`язку з перебуванням головуючого судді Ткаченко Б.О. з 21.03.2023 року на лікарняному, 23.03.2023 року судового засідання не відбулось. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи муж суддями від 03.04.2023 року, у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 28.02.2023 року, суддю Пашкіну С.А. звільнено у відставку, справу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 року розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року призначено на 04.05.2023 року. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 року у задоволенні заяви Київського національного лінгвістичного університету про забезпечення позову - відмовлено. 04.05.2023 року колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В. було заявлено про самовідвід від розгляду справи № 910/19908/21, обґрунтовуючи його тим, що під час автоматизованого розподілу справи № 910/19908/21 не було враховано спеціалізацію суддів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2023 року заяву колегії суддів у складі: головуючого судді Ткаченка Б.О., суддів Гаврилюка О.М., Суліма В.В. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року у справі № 910/19908/21 задоволено, матеріали справи передано для вирішення питання про відвід судді у порядку, встановленому ст. 32 ГПК України. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Козир Т.П. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2023 року, у зв`язку перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному, сформовано для розгляду справи №910/19908/21 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: ОСОБА_1., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, розгляд справи призначено на 14.06.2023 року. 08.06.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів надійшла ухвала Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2023 року у справі №910/19908/21 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київського національного лінгвістичного університету на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 року у справі № 910/19908/21 та про витребування матеріалів даної справи. 12.07.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/19908/21. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2023 року касаційну скаргу Київського національного лінгвістичного університету залишено без задоволення, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 року у справі № 910/19908/21 залишено без змін. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2023 року, у зв`язку з звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, сформовано для розгляду справи №910/19908/21 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року у справі №910/19908/21 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, поновлено провадження у справі №910/19908/21 та призначено розгляд справи на 30.08.2023 року. 11.08.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії рішення по справі №910/19914/21 та письмові пояснення. 14.08.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшли пояснення щодо постанови Верховного Суду по справі №910/19914/21. В судовому засіданні 30.08.2023 року представники відповідача та третьої особи 1 надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники третьої особи та третьої особи 2 в судове засіданні не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином. Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників третьої особи та третьої особи

2. Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року № 380/1814 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (далі - рішення Київради № 380/1814) позивачу надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови. (т.1, а.с. 17-19). 30.08.2004 року позивачу було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів. (т.1, а.с. 20). В подальшому 20.02.2007 року між Університетом (як забудовником) та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» (як інвестором) укладено договір, предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн грн. Згідно з пунктом 2.1 цього договору забудовник доручає інвестору функції замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію. (т.1, а.с. 22-33). Характеристика інвестиційного об`єкта (згідно з пунктом 2.1 договору): - земельна ділянка, розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,5809 га, рішенням Київради № 380/1814 та згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 30 серпня 2004 року надана Університету для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів; - характеристика містобудівної ситуації та земельної ділянки проектування наведена в архітектурно-планувальному завданні № 06-1374 на проектування будівництва від 05 червня 2006 року. Додатковою угодою до цього договору, яка буде додатком до характеристики інвестиційного об`єкта, будуть наведені показники цієї характеристики, у тому числі: - обсяг інвестицій по частинах об`єкта з визначенням розміру інвестиційного внеску та частки в майні об`єкта кожного з учасників інвестиційного процесу (згідно техніко-економічним розрахункам з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки станом на 01 січня 2007 року та її індексації, а також коштів орендної плати за 49 років та умов, зазначених у пункті 3.1 договору, які уточнюються (визначаються) предпроектними та проектними рішеннями); - посадові особи інвестора та забудовника, відповідальні за здійснення інвестиційної діяльності; - вказівка на те, що характеристики уточнюються після затвердження проектно-кошторисної документації. Згідно з пунктом 2.2 договору в рамках реалізації інвестиційного проекту інвестор зобов`язується за рахунок власних і (або) залучених коштів та коштів, майна або майнових прав забудовника здійснити будівництво інвестиційного об`єкта згідно з вказаною у пункті 2.1 цього договору характеристикою. Дату введення об`єкта в експлуатацію сторони визначають у графіку виконання будівельних робіт, який буде затверджений додатковою угодою до цього договору. Відповідно до пункту 3.1 договору після завершення будівництва загальна площа об`єкта розподіляється наступним чином: забудовник отримує 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку; інвестор отримує у власність решту всіх площ, побудованих на вказаній у цьому договорі земельній ділянці будинків і споруд. Конкретне майно, предмет передачі у власність інвесторові (та/або залученим ним співінвесторам) і забудовнику за підсумками завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію, визначається з урахуванням умов пункту 3.1 цього договору, про що сторони складають та підписують акти про результати інвестиційної діяльності по об`єкту (пункт 3.2 договору). За умовами пункту 3.3 договору протягом трьох робочих днів після підписання додаткової угоди, зазначеної у пункті 2.1, забудовник згідно з вимогами чинного законодавства передає інвесторові за актом приймання-передачі будівельний майданчик на весь період будівництва. Пунктом 3.4 договору визначено, що оформлення майнових прав сторін за результатами завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію здійснюється кожною зі сторін у встановленому порядку після виконання зобов`язань за договором відповідно до акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та умов цього договору. Відповідно до пункту 3.5 договору взаємовідносини між забудовником та інвестором щодо оформлення прав на земельну площу інвестиційного об`єкта та права користування земельною ділянкою (частиною земельної ділянки) оформляються відповідно до чинного законодавства України та положень і рішень Київської міської ради та її виконавчих органів (Київської міської державної адміністрації та ін.) відповідними додатковими угодами до цього договору. Як вбачається з підпункту 5.1.1 договору, на забудовника покладено обов`язок надати інвестору земельну ділянку під будівництво. Факт передачі земельної ділянки в межах цього договору сторони розглядають як частину внеску забудовника у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його частки у загальній площі, без якого інвестор не може здійснити інвестиційну діяльність за цим договором. Крім того, забудовник зобов`язується після прийняття об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частку загальних площ інвестиційного об`єкту (підпункт 5.1.5 договору). Відповідно до підпункту 5.2.2 договору інвестор зобов`язується забезпечити за рахунок власних сил ведення бухгалтерського та податкового обліку будівництва та контролю за належним виконанням проектних і будівельних робіт. При цьому, власником результатів будівництва до прийняття об`єкту в експлуатацію є інвестор. Після введення об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту інвестор зобов`язується забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частину загальних площ інвестиційного об`єкта (підпункт 5.2.3 договору). Пунктами 9.1 та 9.2 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 цього договору та закінчується після виконання зобов`язань по чинному договору згідно з графіками виконання робіт. Як вбачається з матеріалів справи листом № 325 від 15.05.2013 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» проінформувало позивача, що на земельній ділянці Київського національного лінгвістичного університету планується побудувати три секції (№ 4, 5, 6) житлового будинку № 50/2 по вул. Ломоносова у Голосіївському районі м. Києва (буд. №1), в яких спроектовані приміщення студентського гуртожитку. Площа квартир по секціям складає: секція № 4 - 5144 м2, секція № 5 - 5556 м2, секція № 6 - 4459 м2. Всього по трьом секціям - 15 159 м2. У процентному відношенні площа виділена під гуртожиток від площі квартир складає - 16,5% - 2501 м2. (т.1, а.с. 35). Колегія суддів зазначає, що 12.03.2015 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат серії ІУ № 165150710091 про відповідність закінченого будівництва об`єкта по вул. Ломоносова, 50/2 в Голосіївському районі м. Києва (секція № 4, № 5, № 6, № 7), характер будівництва: нове будівництво, основні показники об`єкта: площа житлового будинку - 36409,76 кв.м: загальна площа квартир - 18907,6 кв.м, житлова площа квартир - 9374,3 кв.м, кількість квартир - 262 квартири, загальна площа гуртожитку - 2651,4 кв.м. та ін. (т.1, а.с. 34). Також, листами № 1407 від 22.10.2015 року, № 107 від 28.02.2017 року, № 243 від 12.05.2017 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зверталося до Київського національного лінгвістичного університету щодо розгляду питання щодо можливості повернення земельної ділянки в розпорядження Київської міської ради з метою її ефективного використання, оскільки, особи що виступали інвесторами у будівництві об`єктів житлової забудови та соціального призначення, набули права власності на об`єкти інвестування, а також просило надати інформацію про обсяг інвестицій Університету для визначення розміру інвестиційного внеску, з метою підготовки та підписання додаткової угоди до договору і остаточного його виконання. (т.1, а.с. 36-37, 38-41, 42). В свою чергу листом від 05.12.2017 року № 1504/01 позивач звернувся до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» з вимогою направити підписаний з боку ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту будівництва, а також передати йому всю необхідну і достатню документацію для належного оформлення права власності на приміщення гуртожитку. (т.1, а.с. 43-44). Листом від 29.12.2017 року № 792 ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» звернулося до позивача з вимогами: погодити обсяг інвестицій з визначенням розміру інвестиційного внеску учасників та частки у майні відповідно до витрат, понесених сторонами при будівництві інвестиційного об`єкта, а саме: 2 084 211,11 грн - обсяг інвестицій позивача та 19 116 361,00 грн - обсяг інвестицій ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла у м. Києві; надати підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва (пункт 3.3 договору); вирішити питання щодо відшкодування витрат ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», пов`язаних зі сплатою пайової участі при введенні в експлуатацію гуртожитку (підпункт 5.1.4, пункт 10.1 договору); надати документи, передбачені підпунктами 6.1.1, 6.1.2, 6.1.3 договору. ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зазначило, що після врахування наведених обставин воно повернеться до обговорення положень акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту. (т.1, а.с. 46-49). В подальшому листом від 14.03.2018 року № 530/01 Університет звернувся до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» з повторною вимогою підписати акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту. (т.1, а.с. 50). Однак, листом від 06.04.2018 року № 204 ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» у відповідь на вищевказану вимогу позивача зазначило, що за результатами розгляду подібного листа Університету від 05.12.2017 року товариство вже направляло лист від 29.12.2017 року № 792, у якому просило надати документи на підтвердження виконання умов спірного договору, однак Університетом ці умови за договором не виконані. (т.1, а.с. 52). Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 21.04.2016 року, 05.04.2016 року, 20.04.2016 року за ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зареєстровано право власності на такі об`єкти нерухомого майна (т.1, а.с. 57-59): -гуртожиток (секція 5, літ. «А») загальною площею 1 212,8 кв. м, житловою площею 481,3 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5 (інформаційна довідка № 230477251, сформована 30.10.2020); -гуртожиток (секція 4, літ. «А») загальною площею 722,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4 (інформаційна довідка № 230477676, сформована 30.10.2020); -гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6 (інформаційна довідка № 230478146, сформована 30.10.2020) відповідно. Як зазначає позивач, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на порушення умов договору ухилялося від дій, спрямованих на оформлення за Університетом права власності на спірне майно (гуртожитки), що виникло в останнього з моменту введення будинку в експлуатацію, Університетом було подано до суду позов у справі № 910/2861/18, у якому Університет просив суд зобов`язати виконати пункт 5.2.3 інвестиційного договору від 20.02.2007 року № 18 на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці площею 0,5809 га (кадастровий № 8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, 50/2, а саме: передати Київському національному лінгвістичному університету 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в редакції, запропонованій позивачем; визнати за Університетом право власності на гуртожиток (секція 5, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909520080361, загальною площею 1 212,8 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 5; визнати за Університетом право власності на гуртожиток (секція 4, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4; визнати за Університетом право власності на частку розміром 7885/10000 об`єкта нерухомого майна, а саме гуртожитку (секція 6, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція

6. Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18 за позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Київська міська рада, Міністерство освіти і науки України, про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдинг» до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання договору, суд дійшов до висновку, що вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. Разом з тим, щодо вимоги позивача зобов`язати виконати умови договору шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що така позовна вимога не є належним способом захисту, оскільки її задоволення за обставин державної реєстрації за відповідачем права власності на споруджені об`єкти нерухомості не призведе до поновлення майнових прав позивача. (т.1, а.с. 61-73). Крім того, як вбачається з матеріалів справи рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», оформленого протоколом № 20 від 06.11.2020 року, затверджено розподільчий баланс ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ «Л.С.Ц.». (т.1, а.с. 74-75). Так, серед майна (основних засобів), що були передано ТОВ «Л.С.Ц.» зазначено, зокрема, гуртожиток (секція 4, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м., за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4. (т.1, а.с. 76-77). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.11.2020 року за ТОВ «Л.С.Ц.» зареєстровано право власності на гуртожиток (секція 4, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м., за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4; підстава для державної реєстрації: розподільчий баланс, станом на 31.10.2020 року, серія та номер б/н, виданий 06.11.2020 року, видавник ТОВ «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» (інформаційна довідка № 286995540, сформована 26.11.2021 року, т.1, а.с. 87). Також, 16.11.2020 року між ТОВ «Л.С.Ц.» (як іпотекодавцем) та ТОВ «Л-Груп» (як іпотекодержателем) укладено договір іпотеки, відповідно до якого предметом іпотеки є спірне майно - гуртожиток (секція 4, літ. "А"), загальною площею 722,6 кв. м., за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4. (т.1, а.с. 80-82). Зазначений договір забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, що випливають з договору позики № 28-1/10 від 28.10.2020 року, укладеного між ТОВ «Л-Груп» та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», зобов`язання за яким по поверненню суми позики у розмірі 30 000 000, 00 грн. передано ТОВ «Л.С.Ц.» відповідно до розподільчого балансу від 06.11.2020 року з кінцевим терміном повернення 27.10.2021 року. (п. 1.1. договору іпотеки). Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що всі дії щодо спірного майна спрямовані на унеможливлення (утруднення) повернення гуртожитків законному власнику - Університету, що в свою чергу, свідчить про недобросовісну та суперечливу поведінку ТОВ «Л.С.Ц», ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», які до того ж є пов`язаними особами. Також позивач зазначає, що оскільки, ТОВ «Л.С.Ц.» є недобросовісним набувачем і набув спірне майно безоплатно, зазначене майно підлягає витребуванню на користь Університету. З огляду на викладене, позивач просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Л.С.Ц.» на користь Київського національного лінгвістичного університету гуртожиток (секція 4, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м., за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція

4. Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з чим погоджується колегія суддів виходячи з наступного. Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.11.2021 року № 230477676, за ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» 05.04.2016 року зареєстровано право власності на гуртожиток (секція 4, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м., за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція

4. Підстава для державної реєстрації: рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, серія та номер: 29166367, виданий 08.04.2016, видавник: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві. (т.1, а.с. 58). Так, укладаючи Договір позивач зобов`язався надати інвестору будівельний майданчик на весь період будівництва на земельній ділянці, наданій позивачу рішенням Київради № 380/1814 у постійне користування під будівництво. Приписами частин першої та другої статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Відповідно до частин першої та другої статті 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності та громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 ЗК України у редакції на час укладення спірного договору). Відповідно до частини першою статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Виходячи з наведених норм, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що позивач як постійний користувач земельної ділянки, наданої рішенням Київради № 380/1814, наділений правом володіння та користування такою земельною ділянкою, а також правом спорудження на ній жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд. Позивачу належить право постійного користування земельною ділянкою, на якій здійснено будівництво спірного об`єкту нерухомого майна, що підтверджується Державним актом серії ЯЯ № 080570 від 30.08.2004 року на право постійного користування земельною ділянкою, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів. (т.1, а.с. 20). Приписами пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою є речовим правом. Право постійного користування регламентується насамперед статтею 92 Земельного кодексу України, частиною першою якої передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Положеннями частини першої статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтями 142, 149 Земельного кодексу України регулюється припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача та вилучення земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні. Водночас нормами Земельного кодексу України не регламентовані відносини щодо набуття права власності на майно, збудоване на земельній ділянці, яка належить особі на праві постійного користування. У зв`язку з вказаним, до відносин щодо права постійного користування землею, наданою для забудови, за аналогією закону слід застосовувати норми глави 34 «Право користування чужою земельною ділянкою для забудови» Цивільного кодексу України. Відповідно до частини другої статті 415 Цивільного кодексу України, землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Колегія суддів звертає увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України та пункті 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)). Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Таким чином, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю. Оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є позивач, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише позивач і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти. Відповідно до зазначених норм права сторони у пунктах 2.1, 5.1.4 та статті 4 Договору передбачили, що забудовником та замовником будівництва спірного нерухомого майна є саме позивач, а ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» виконує функції замовника будівництва за дорученням позивача. Крім того, незважаючи на відсутність укладеної між сторонами додаткової угоди, зазначеної у пункті 2.1 договору, а також акта приймання-передачі відповідачу земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва згідно з пунктом 3.3 договору, ТОВ «ТМО «Ліко- Холдінг» на земельній ділянці Університету побудовано гуртожиток. У справі відсутні будь-які інші докази передачі відповідачеві цієї земельної ділянки для забудови на підставі інших документів, аніж договір. При цьому умова договору про передання Університетом земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не свідчить про виникнення в останнього права на земельну ділянку, а означає обов`язок Університету надати ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» фактичну можливість здійснювати будівництво на земельній ділянці, яка належить Університету на праві постійного користування. Відповідно до підпункту 5.1.1 договору виконання такого обов`язку сторони розглядають як частину внеску Університету у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його частки у загальній площі, без якого ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не може здійснити інвестиційну діяльність за договором. Відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України, власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором. Відповідно до пункту 3.1 договору після завершення будівництва загальна площа об`єкта розподіляється наступним чином: забудовник отримує 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку; інвестор отримує у власність решту всіх площ, побудованих на вказаній у цьому договорі земельній ділянці будинків і споруд. Як встановлено судом першої інстанції, спірний об`єкт нерухомого майна прийнятий в експлуатацію, що підтверджується сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІУ № 165150710091 від 12.03.2015 року про відповідність закінченого будівництва об`єкта по вул. Ломоносова, 50/2 в Голосіївському районі м. Києва (секція № 4, № 5, № 6, № 7), характер будівництва: нове будівництво, основні показники об`єкта: площа житлового будинку - 36409,76 кв.м: загальна площа квартир - 18907,6 кв.м, житлова площа квартир - 9374,3 кв.м, кількість квартир - 262 квартири, загальна площа гуртожитку - 2651,4 кв.м. та ін. (т.1, а.с. 34). Водночас, відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.11.2021 року №286995540, реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна здійснена за відповідачем 11.11.2020 року. (т.1, а.с. 87). При цьому, у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Отже, позивач є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти (спірний об`єкт нерухомого майна), відповідно до п. 3.1. договору та ст. 876 Цивільного кодексу України. Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, здійснення реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» є неправомірним, враховуючи відсутність у останнього речового права на земельну ділянку, на якій побудований спірний об`єкт нерухомого майна. Водночас ознак самочинного будівництва судом у даній справі не встановлено. Відповідно до частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Приписами пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Виходячи з викладених обставин, колегія суддів зазначає, що оскільки між позивачем та відповідачем не існує зобов`язальних правовідносин, а спірний об`єкт нерухомого майна вибув з володіння позивача не з його волі, внаслідок неправомірних дій ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ», то позивач, будучи законним власником спірного об`єкту нерухомого майна, вправі витребувати такий об`єкт з володіння відповідача на підставі приписів пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України. Таким чином, встановивши, що позивачем доведено наявність у нього права власності на спірне майно, яке на даний час зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для захисту прав позивача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, а доводи скаржника не спростовують його обґрунтованості. Окремо слід зауважити, що оскільки спірний об`єкт нерухомого майна набутий відповідачем безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати (ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ»), позивач має право витребувати спірне майно від добросовісного набувача (відповідача) на підставі приписів частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України. Як вбачається з матеріалів справи, спірний об`єкт нерухомого майна набутий відповідачем безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати (розподільчий баланс станом на 31.10.2020 року та розшифрування активів, зобов`язань і капіталу, які передаються відповідачу станом на 31.10.2020 року, затверджені загальними зборами учасників ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ», оформлених протоколом від 06.11.2020 року № 20). (т.1, а.с. 74-77). Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.11.2021 року №286995540, реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за відповідачем здійснена 11.11.2020 року. (т.1, а.с. 87). Відтак, колегія суддів вважає, що вказані обставини свідчать про окрему підставу для задоволення заявленої позовної вимоги про витребування у відповідача спірного об`єкту нерухомого майна на підставі приписів частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України. Аналізуючи наведене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про витребування у відповідача спірного об`єкту нерухомого майна у володіння позивача є обґрунтованою, правомірною та такою, що підлягає задоволенню повністю. Щодо заяви про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 року у справі №911/3677/17. Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» заявляли про пропуск позивачем строку позовної давності, а відповідні заяви були місцевим господарським судом відхилені. Аналогічні доводи містить також й апеляційна скарга, у якій відповідач зазначає, що такі висновки зроблені внаслідок неповного з`ясування обставин справи, які мають значення, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення незаконного рішення. Приписами частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Це ж стосується й особи, яка його порушила. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Зазначену правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/16. При цьому початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16). Верховний Суд, зокрема, у постановах від 07.09.2021 у справі №906/730/18 та від 30.11.2021 у справі №910/256/20 наголошував, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення статті 13 Цивільного кодексу України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо. Колегія суддів звертає увагу на те, що коли позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або захистити порушене право у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17. Колегія суддів вкотре звертає увагу, що закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з урахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів. Водночас, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подання інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо (див. висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, згодом підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №904/3405/19). При цьому, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 року у справ №922/1151/18. Колегія суддів погоджується щ місцевим господарським судом, що оскільки право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ТОВ "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" 05.04.2016 року згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач міг довідатися про порушення свого права з 05.04.2016 року. Як було зазначено вище, позивач у березні 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності (вимоги первісного позову), зокрема, на спірний об`єкт нерухомого майна, за результатом розгляду якого Великою Палатою Верховного Суду винесено постанову від 16.02.2021 року у справі №910/2861/18. Звернення позивача з позовом саме до ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» зумовлене тим, що станом на час звернення з таким позовом до суду, право власності на спірний об`єкт нерухомого майна було зареєстроване саме за ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (реєстрація - 21.04.2016 року). Приймаючи до уваги правові висновки, викладені у постанові касаційної інстанції від 16.02.2021 року у справі №910/2861/18, позивач 03.12.2021 року звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом до відповідача з вимогою про витребування об`єкту нерухомого майна. (т.1, а.с. 1). Доводи відповідача про інший суб`єктний склад сторін у справі №910/2861/188 колегією суддів відхиляються, оскільки спір у даній справі та у справі №910/2861/18 стосувався захисту права власності позивача на спірне нерухоме майно (в даному випадку на спірний об`єкт нерухомого майна). При цьому, колегія суддів при встановленні обставин наявності/відсутності пропуску позивачем позовної давності, звертає увагу, що у березні 2018 спірний об`єкт нерухомого майна ще не був зареєстрований на праві власності за відповідачем, право власності на спірний об`єкт нерухомого майна було зареєстроване за відповідачем 11.11.2020 року. У той же час, зміст рішення суду першої інстанції свідчить про те, що фактично судом першої інстанції надана оцінка доводам позивача, які викладені ним у суді першої інстанції при пояснені щодо причин пропуску строку позовної давності, їх поважності та наявності підстав для його поновлення. При цьому із встановлених місцевим господарським судом обставин вбачається, що причини пропуску строку позовної давності у даному випадку пов`язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від позивача, а й від обставин, які знаходяться поза межами його контролю, зокрема, як з фактом прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 16.02.2021 року у справі 910/2861/18 із вказівкою про неефективність обраного позивачем способу захисту, так із фактом перереєстрації спірного майна за відповідачем. Враховуючи висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі 910/2861/18, що суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є позивач, тобто саме йому надане право будівництва на цій земельній ділянці, відповідно лише Університет й набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти, колегія суддів вважає, що подання позивачем позову із застосуванням хоча і визнаним Верховним Судом неефективним способом захисту, але ж свідчить про активний захист позивачем свого порушеного права власності та може бути визнаним судом, як поважна причина для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права. Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що спірний об`єкт нерухомого майна набутий відповідачем згідно з розподільчим балансом станом на 31.10.2020 року та розшифрування активів, зобов`язань і капіталу, які передаються відповідачу станом на 31.10.2020 року, затверджені загальними зборами учасників ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ", оформлених протоколом від 06.11.2020 року №

20. Тобто набуття ТОВ "Л.С.Ц." права на спірне майно відбувалось під час касаційного перегляду справи №910/2861/18 (касаційне провадження відкрито 16.08.2019 року) та перебування справи на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду (ухвала про прийняття від 28.08.2019 року) тобто йому (з огляду на спосіб набуття майна) достеменно повинно було відомо як про наявність відповідного судового спору, так і його суть, зокрема, щодо наявності підстав для набуття права на спірне майно. Частиною шостою статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність. За приписами частини третьої статті 13 Цивільного не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28.04.2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "ІНДУСТРІАЛБАНК" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України зазначив, що цей припис, зокрема словосполуку "а також зловживання правом в інших формах", слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12,

13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності з посиланням, зокрема, на доводи учасників під час розгляду цієї справи, поведінку учасників справи у спірних правовідносинах та під час розгляду судами справи №910/2861/18, створення учасниками справи умов щодо унеможливлення реалізації Позивачем цивільних прав, в тому числі шляхом вчинення дій, які не повною мірою узгоджувались з вимогами статті 3, 13 Цивільного кодексу України на що і вважає за необхідне звернути увагу суд касаційної інстанції уточнюючи мотиви рішень судів попередніх інстанцій в цій частині. Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених в мотивувальній частині колегією суддів враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду місцевого господарського суду. Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційних скаргах, скаржниками не було надано суду апеляційної інстанції. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року у справі №910/19908/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 року у справі № 910/19908/21 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19908/21. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 31.08.2023 року. Головуючий суддя О.В. Агрикова Судді А.О. Мальченко Т.П. Козир