Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/4620/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 серпня 2023 року м. Чернівці справа № 727/4620/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н., секретар Собчук І. Ю. позивачка ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 червня 2023 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Літвінова О. Г. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом. Позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по сплаті аліментів в сумі 82 307 гривень 68 копійок та пеню за несвоєчасну сплату аліментів в сумі 82 307 гривень 68 копійок. Посилалась на те, що судовим наказом Першотравневого районного суду міста Чернівці від 21 серпня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 . Відповідач аліменти не сплачував. Сума заборгованості по сплаті аліментів становить 82 307 гривень 68 копійок. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Дитина ОСОБА_5 фактично проживає у бабусі ОСОБА_1 , яка призначена її опікуном. ОСОБА_1 , як матері померлої ОСОБА_4 , та опікуну малолітньої ОСОБА_5 , належить право на отримання аліментів у сумі 82 307 гривень 68 копійок, право на отримання яких належали спадкодавцеві ОСОБА_4 , але не були нею отримані за життя. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь опікуна ОСОБА_1 заборгованість по сплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 в сумі 82 307 гривень 68 копійок та пеню за несвоєчасну сплату аліментів в сумі 82 307 гривень 68 копійок. Суд виходив з того, що у зв`язку з призначенням ОСОБА_1 опікуном малолітньої ОСОБА_5 , опікун несе всі права та обов`язки щодо малолітньої дитини, у тому числі щодо отримання аліментів, заборгованості зі сплати аліментів та пені за несвоєчасну сплату аліментів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом першої інстанції не враховано те, що постановою державного виконавця від 6 червня 2022 року закінчене виконавче провадження. Позивачка не була стороною виконавчого провадження щодо примусового стягнення аліментів. Сума заборгованості по аліментах в даному випадку не підлягає стягненню в судовому порядку, оскільки має стягуватися в порядку виконавчого провадження. Оскільки позивачка не є одержувачем аліментів, позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів задоволенню не підлягають. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Зазначала, що право на стягнення з боржника ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів на утримання ОСОБА_5 перейшло до позивачки у порядку спадкування та у зв`язку з призначенням її опікуном. Апелянт не врахував наявність постанови про закінчення виконавчого провадження та те, що таке провадження не може бути розпочате знову. Аргумент апелянта про відсутність спору щодо розміру боргу у даній справі є надуманим та таким, що не відповідає дійсності, оскільки відповідач відмовляється сплачувати аліменти.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.11). 10 квітня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , виданим міським відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького обласного управління юстиції (а.с.12). Зазначений шлюб був розірваний 29 серпня 2005 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_6 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 11 серпня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції (а.с.13). 21 серпня 2018 році Першотравневим районним судом було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 процентів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.14). Відповідно до розрахунків заборгованості зі сплати аліментів, наданими Першим відділом державної виконавчої служби міста Чернівці, загальна сума заборгованості на користь стягувана ОСОБА_4 за період з липня 2018 року по квітень 2022 року становить 109 307 гривень 68 копійок (а.с.24). У період з 03 жовтня 2019 року по 03 травня 2022 року відповідачем було сплачено аліменти в сумі 27 000 гривень. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (а.с.32). Постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 6 червня 2022 року виконавче провадження з примусового виконання судового наказу від 21 серпня 2018 року закінчено (а.с.37) Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 січня 2023 року позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.25-31) Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 161/7 від 28 березня 2023 року ОСОБА_1 призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Цим же рішенням на опікуна ОСОБА_1 покладено відповідальність за виховання, матеріальне утримання, збереження житла та майна, а також вирішення всіх питань правового захисту соціальних інтересів малолітньої ОСОБА_5 (а.с.35). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновків про можливість стягнення з відповідача заборгованості по сплаті аліментів та пені. Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по сплаті аліментів Колегія суддів вважає безпідставною позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно зі статтею 71 Закону «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно законодавець визначив обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому статтею 447 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що боржник та стягувач не оспорювали розмір заборгованості по аліментам, який був визначений виконавцем під час примусового виконання наказу. Заборгованість по аліментам визначена в порядку виконання наказу Першотравневого районного суду від 21 серпня 2018 році про стягнення аліментів підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, вимога позову про її стягнення у цій справі фактично є повторною вимогою про стягнення аліментів, а тому задоволенню не підлягає. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №712/6079/18. Щодо позовної вимоги про стягнення пені Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частинами першою, другою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Зазначеній нормі кореспондує частина п`ята статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Системний аналіз зазначених норми закону дає підстави для висновку, що правонаступництво у виконавчому провадженні означає перехід прав і обов`язків сторони виконавчого провадження (стягувача або боржника) від однієї особи (правопопередника) до іншої особи (правонаступника), у зв`язку з правонаступництвом у матеріальних правовідносинах. Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України). Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 686/5377/18. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 зробила висновок про те, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього. Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду. Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах. Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю. Відповідно до висловлених раніше правових висновків Великої Палати Верховного Суду (дивитись mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, пункти 73-75) оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов`язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження. На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України цього не виключає, а Закон про виконавче провадження передбачає таку можливість). Відповідно до змісту частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі. Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження. Також питання про наявність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, видачі його дубліката чи інших процесуальних питань, які стосуються процедури пред`явлення виконавчого документа до виконання, пов`язані з процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні як юридичному процесі в силу умов частини п`ятої статті 15 Закону про виконавче провадження, а з процесуальним правонаступництвом, передбаченим статтею 55 ЦПК України, - в силу другої частини цієї статті. Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом про виконавче провадження (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону). Цим Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону про виконавче провадження у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва. Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (пункти 6.9-6.12, 6.15). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу. Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Враховуючи, що сформульована у цій справі проблематика стосовно реалізації прав сторін спору на стадії виконання судового рішення, в тому числі в контексті пред`явлення до виконання виконавчого документа та здійснення виконавчого провадження, саме з точки зору такої процесуальної мети має розглядатись процесуальне правонаступництво у цій справі. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва з метою реалізації правонаступником судового рішення у виконавчому провадженні без розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим відповідно до умов законодавства, позбавлене процесуальної мети. Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі. Якщо ж виконавче провадження на закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва. Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Аналіз вказаної вище норми права дає підстави зробити висновок про те, що право на стягнення неустойки (пені) при виникненні заборгованості з сплати аліментів має виключно одержувач аліментів. ОСОБА_1 не є одержувачем аліментів відповідно до судового наказу Першотравневого районного суду від 21 серпня 2018 році. Також відсутні докази, які б підтверджували процесуальне правонаступництво ОСОБА_1 після смерті її доньки ОСОБА_4 на стадії виконання судового наказу Першотравневого районного суду від 21 серпня 2018 році. ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з заявою про заміну стягувача у наказі Першотравневого районного суду від 21 серпня 2018 році та оскаржити постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 6 червня 2022 року про закінчення виконавчого провадження. За таких обставин підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені при виникненні заборгованості по сплаті аліментів відсутні. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Щодо судових витрат Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову в позові. З квитанції №120 від 20 липня 2023 року вбачається, що ОСОБА_2 сплатив судовий збір в сумі 1611 гривень. З квитанції №32528798800007448386 від 1 серпня 2023 року вбачається, що ОСОБА_2 сплатив судовий збір в сумі 859 гривень. Позивачка була звільнена від сплати судового збору, а тому судові витрати, понесені ОСОБА_2 за подання до суду апеляційної скарги в сумі 2469 гривень 23 копійки, слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 червня 2023 року скасувати. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та пені відмовити. Судові витрати, понесені ОСОБА_2 за подання до суду апеляційної скарги в сумі 2 469 (дві тисячі чотириста шістдесят дев`ять) гривень 23 копійки, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 30 серпня 2023 року. Головуючий Олександр ОДИНАК Судді Мирослава КУЛЯНДА Ігор ЛИСАК