Постанова 4857 № 603/235/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 603/235/23 пров. № А/857/12428/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Глушка І.В., Улицького В.З., за участю секретаря Пославського Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 29 червня 2023 року (ухвалене головуючим суддею Галіян І.М. у м. Монастириська) у справі № 603/235/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД № 218718 від 18.05.2023. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що 18.05.2023 поліцейським СПД 1 м. Монастириська ВП № 2 м. Бучач, Болюхом Н.І. було винесено відносно позивача постанову про накладення адміністративного стягнення по справі, згідно з якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. Позивач вважає таку постанову протиправною і просить її скасувати, оскільки вона винесена з грубим порушенням закону. Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 29.06.2023 відмовлено в задоволенні позову. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що з відеозапису долученого до відзиву, встановлено, що позивач, перебуваючи на водійському сидінні здійснював керування мотоблоком «Зубр» до якого був прикріплений причіп на якому перевозився вантаж та пасажир. На указаному причепі відсутній номерний знак, що свідчить про відсутність його державної реєстрації у встановленому порядку. Посилання представника позивача, що мотоблок не може вважатись транспортним засобом, суд першої інстанції відхилив, оскільки транспортними засобами, у зв`язку з керуванням якими настає відповідальність згідно диспозиції ст. 121 КУпАП, виступають всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, що приводяться в рух за допомогою двигуна з робочим об`ємом 50 куб. см і більше або електродвигуна потужністю понад 4 кВт. Відтак, коли мотоблок служить для перевезення осіб, зокрема і самого водія чи його вантажу, то він є повноправним учасником дорожнього руху та вважається транспортним засобом. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким задовольнити позов. Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що не доведено, що позивач є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що 18.05.2023 поліцейським СПД 1 м. Монастириська ВП № 2 м. Бучач, Болюхом Н.І. було винесено відносно ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД № 218718, згідно з якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. За змістом вказаної постанови водій ОСОБА_1 18.05.2023 об 18 год 42 хв у селі Підлісне Монастириської ОТГ керував мотоблоком «Зубр» до якого був прикріплений причіп металевий, одноосний, який не зареєстрований у встановленому законом порядку, чим порушив п. 2.9. Правил дорожнього руху (а.с. 5). Позивач вважаючи оскаржену постанову незаконною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ч. 6 ст. 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно із ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, в тому числі про порушення правил дорожнього руху, визначених ч. 6 ст.121. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів та підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР України), передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Згідно з п. 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п. «в» 2.9 ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП, настає в разі керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим. Враховуючи наведене вище, можна зробити висновок, що експлуатація причіпу, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків забороняється і за таке правопорушення передбачена відповідальність. Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 279-8 цього Кодексу. В силу положень ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення. Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з матеріалами справи на підтвердження вчиненого позивачем адміністративного правопорушення відповідачем надано відеозапис, який на переконання суду є належним доказом у справі. Так, з відеозапису долученого до відзиву, слідує, що позивач перебуваючи на водійському сидінні здійснював керування мотоблоком «Зубр» до якого був прикріплений причіп на якому перевозився вантаж та пасажир. На вказаному причепі відсутній номерний знак, що свідчить про відсутність його державної реєстрації у встановленому порядку. Щодо доводів апелянта, що не доведено, що він є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення, оскільки мотоблок не може вважатись транспортним засобом, то суд першої інстанції вірно відхилив такі з огляду на наступне. Згідно ч. 8 ст.121 КУпАП під транспортними засобами, зокрема, у цій статті, слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби. Пунктом 1.10 ПДР України встановлено, що транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. Транспортні засоби поділяють на механічні та немеханічні. До немеханічних транспортних засобів належать ті, які призначені для руху в складі з механічним транспортним засобом (причепи, напівпричепи) або приводяться в рух за допомогою мускульної сили людей (велосипеди тощо) або тварин (гужові вози, сани тощо). Відповідно до практики Касаційного кримінального суду Верховного Суду слідує, що будь-який транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму, належить до механічних транспортних засобів. Із визначення випливає, що межа між механічними і немеханічними транспортними засобами проходить тільки в класі транспортних засобів із електродвигуном. Зазначена вище правова позиція викладена в постанові Верховного суду №278/3362/15-к від 01.03.2018. Загальними положеннями Правил дорожнього руху України визначено поняття водія - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Транспортними засобами, у зв`язку з керуванням якими настає відповідальність згідно диспозиції ст. 121 КУпАП, виступають всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, що приводяться в рух за допомогою двигуна з робочим об`ємом 50 куб. см і більше або електродвигуна потужністю понад 4 кВт. Відтак, коли мотоблок служить для перевезення осіб, зокрема і самого водія чи його вантажу, то він є повноправним учасником дорожнього руху та вважається транспортним засобом. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача про відсутність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП, оскільки такі підтверджені належними доказами і не спростовані позивачем. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 29 червня 2023 року у справі № 603/235/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. В. Глушко В. З. Улицький Повне судове рішення складено 29 серпня 2023 року