Постанова 4857 № 466/2719/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 466/2719/21 пров. № А/857/12240/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання: Лутчин А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львовавід 22 червня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Ковальчуком О.І., час ухвалення судового рішення 10 год 14 хв у місті Львові, повний текст судового рішення складено 23 червня 2021 року)у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування рішення, в с т а н о в и в : 30.03.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив скасувати постанову серії ГАБ №439689 від 25.03.2021 із закриттям справи про адміністративне правопорушення. Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 22.06.2021 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити пред`явлений ним адміністративний позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив позаувагою наведені ним доводи на підтвердження викладених у позовній заяві обставин. Такі доводи не були відображені в оскаржуваному рішенні. Суд першої інстанції жодним чином не надав належної правової оцінки відповідності спірної постанови вимогам закону. У ній відсутні посилання на жодні нормативно-правові чи підзаконні нормативно-правові акти, які передбачають конкретні правила щодо карантину людей. Крім того, суд першої інстанції безпідставно відкладав розгляд справи, не зважаючи на те, що відповідач жодного разу не з`явився на суд без жодної на те причини. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Згідно ч.1 ст.268 КАС України, у справах, визначених, в тому числі статтею 286 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. З урахуванням вищенаведеного, беручи до уваги положення ч.4 ст.229, ч.3 ст.268 КАС України, розгляд справи проведено у відсутності сторін без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що оспорюваною постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.443 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. Суть правопорушення за її змістом полягала у тому, що позивач 25.03.2021 о 10 год 00 хв, перебував по вул.Б.Хмельницького,176 у місті Львові в приміщенні відділення «Нова Пошта» №34 без засобів індивідуального захисту, зокрема без респіратора або захисної маски, що закривають ніс та рот, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.443 КУпАП. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, щовідповідач діяв у спосіб та в межах повноважень визначених Конституцією та законами України, а тому вважав оспорювану постанову правомірною. Також, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на той факт, що він не вчиняв адміністративного правопорушення, передбаченогоч.2 ст.443 КУпАП, оскільки представлені відповідачем суду докази спростовують такі доводи. Пояснення позивача на те, що карантин та проведення інших обов`язкових санітарних та протиепідемічних заходів не підлягають застосуванню по відношенню до нього, суд першої інстанції не взяв до уваги, оскільки такі не підтверджені жодними доказами. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. За змістом статті 29 цього Закону, карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. На виконання вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 641 від 22.07.2020 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою з метою запобігання поширенню на території України вказаної гострої респіраторної хвороби, у період з 01.08.2020 по 31.12.2020 на території України продовжено дію карантину на всій території України, встановленого постановами Уряду №211 від 11.03.2020 та №392 від 20.05.2020. Відповідно до п.п.1 п.10 постанови Кабінету Міністрів України №641 від 22.07.2020, в редакції, чинній станом на 11.12.2020, на території України на період дії карантину заборонялося перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Згідно постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції, чинній на час прийняття спірної постанови), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінет Міністрів України постановив :

1. Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), у період з 19.12.2020 до 28.02.2021 на території України карантин, продовживши його дію, встановленого постановами Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), №392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та №641 від 22.07.2020 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

2. На території України на період дії карантину запроваджено обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме : забороняєтьсяперебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Слід зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 641 від 22.07.2020 на момент вчинення адміністративного правопорушення була чинною, її норми, в контексті положень статті 117 Конституції України, є обов`язковими для виконання усіма особами на території України, а окремі положення вказаного нормативно-правового акту, в тому числі п.п.1 п.2, неконституційними не визнавалися. Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №1000-IXвід 06.11.2020, який набрав чинності 21.11.2020, були внесені зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема, статтю 44-3 КУпАП доповнено частиною 2 такого змісту: «Перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Крім цього, цим Законом внесено зміни до ст. 222 КУпАП, яка визначає повноваження органів національної поліції з розгляду справ про адміністративні правопорушення, шляхом доповнення ч.1 ст.222 КУпАП, після цифр « 44» словами і цифрами «частина друга статті 44-3». Відповідно до вказаних змін, які набрали чинності 21.11.2020, до повноважень працівників органів та підрозділів Національної поліції віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП. Згідно п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. У випадках, передбачених частинами першою та другою статті 258 КУпАП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Частиною п`ятою статті 258 КУпАП передбачено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За змістом положень статей 73, 75, 76 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Судом апеляційної інстанції досліджено відеозапис, наданий відповідачем разом із відзивом на позовну заяву (диск), яким фактично зафіксовано момент безпосереднього порушення позивачем п.п.1 п.3 постанови Кабінету Міністрів України №1236, відповідальність за що передбачена ст.44-3 КУпАП, зокрема, перебування ОСОБА_1 у громадському місці без вдягнутих засобів індивідуального захисту. З наданого відеозапису також вбачається, що працівником патрульної поліції позивачу були роз`яснені його права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП. При цьому, позивач не заявив клопотання про розгляд справи за участю адвоката, що в свою чергу спростовує його доводи про порушення в цій частині його прав. Позивач, заперечуючи наявність в його діях вказаного правопорушення, не оспорював факт перебування в приміщенні магазину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, визначених п.п.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем була дотримана процедура притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а відтак останнього правомірно було притягнуто до адміністративної відповідальності. Додатково слід зазначити, що приміщення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №34, яке знаходиться по АДРЕСА_1 відноситься до громадських будівель. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. На офіційному веб-порталі Кабінету Міністрів України міститься роз`яснення Міністерства охорони здоров`я, яке видано на виконання доручення Прем`єр-міністра України, у якому зазначено, що громадським місцем, де необхідно носити маски чи респіратори у зв`язку з поширенням коронавірусної інфекції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211, є частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під`їзди, а також підземні переходи, стадіони, також це, зокрема, приміщення та території навчальних закладів, що узгоджується з відповідним визначенням, наданим в Законі України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» №2899-IV від 22.09.2005та наказі Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про організацію патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України». Відповідно до п.3.6 розділу 3 ДБН В.2.2-9:2018 громадські будинки і споруди це загальна назва будинків і приміщень, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) або юридичним особам (громаді та державі). Згідно додатку А до ДБН В2.2-9:2018 «Перелік основних груп будинків та приміщень громадського призначення» відносяться:

1. Будинку, споруди та приміщення закладів освіти та дошкільної освіти. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що приміщення «Нової пошти» №34, яке знаходиться по АДРЕСА_1 є громадською будівлею, а відповідно є «громадським місцем», перебування у якому під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту (респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот) є забороненим. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову. Щодо інших доводів позивача, щодо порушення порядку встановлення карантину, суд звертає увагу, що постанови Кабінету Міністрів України, в тому числі №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», №392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», неконституційними не визнавалися, та всупереч доводам позивача на момент складання оспорюваної постанови були зареєстровані та оприлюднені відповідно до вимог чинного законодавства, були чинним і не скасовані. Жодних конкретних доводів щодо обмеження конституційних прав позивача, зокрема тих, що наведені в ч.2 ст.64 Конституції України, які не можуть бути обмежені крім випадків, передбачених Конституцією України, ним не наведено. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 272,308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 червня 2021 року по справі №466/2719/21залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 26.07.2021.