Постанова 4851 № 480/7510/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 серпня 2023 р.Справа № 480/7510/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2022, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, м. Суми, повний текст складено 29.12.22 року по справі № 480/7510/22 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій просить суд скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 22.02.2022 року ВП №66727157 про закінчення виконавчого провадження. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 22.02.2022 року ВП №66727157 про закінчення виконавчого провадження. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2022 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що особа вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця протягом 10 робочих днів з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. Вказує, що ОСОБА_1 , як зацікавлена особа та сторона виконавчого провадження, зобов`язана слідкувати за перебігом вчинення виконавчих дій державним виконавцем, тим більше як сторона виконавчого провадження має доступ до електронного реєстру виконавчих проваджень, про що позивачка зазначає у позовній заяві. Вважає, що позивачкою пропущено строк звернення до адміністративного суду. Щодо безпідставності заявлених позовних вимог зауважує, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 року у справі №480/12905/21 скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Діхтяренка В.О. про накладення штрафу (виконавче провадження ВП №66727157) від 10.11.2021 року. Під час судового засідання встановлено, що представник позивача повідомив суду, що 25.11.2021 року рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 року у справі №480/1214/21 виконано боржником у повному обсязі, про що було повідомлено державного виконавця. Наголошує, що факт виконання рішення суду досліджувався судом у справі №480/12905/21 і своїм рішенням суд встановив факт виконання боржником рішення суду у виконавчому провадженні №66727157. Зазначає, що справа №480/4472/22 не має ніякого відношення до виконавчого провадження №66727157. Вказує, що позивач має право пред`явити виконавчий лист до примусового виконання, виданий на підставі рішення у справі №480/4472/22. Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Сторони по справі отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, копію апеляційної скарги та судову повістку, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Також, сторони по даній справі про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені на електронні адреси, які містяться в матеріалах справи, а також за номерами телефонів, що підтверджується телефонограмами. Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на виконанні у відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебувало виконавче провадження №66727157 з виконання виконавчого листа №480/1214/21 від 20.08.2021, виданого Сумським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Виконавчого комітету Сумської міської ради в особі Комісії по розгляду питань, пов`язаних з отриманням житлових субсидій, призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та по прийняттю рішень про включення до ЄДАР осіб, які мають право на пільги, інформації про адресу фактичного місце проживання пільговика, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , яку датовано 21.10.2020 (зареєстровано 26.10.2020р.) щодо призначення їй житлової субсидії з 01.10.2021 року, з урахуванням висновків суду у даній справі. 07.09.2021 державним виконавцем відповідно до ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого документа. 28.09.2021 державним виконавцем на підставі ст.38 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про зупинення виконавчого провадження. 22.10.2021 державним виконавцем на підставі ч.5 ст.35 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про поновлення виконавчого провадження ВП №66727157. 10.11.2021 державним виконавцем на підставі ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення штрафу в сумі 5100 грн. 22.02.2022 державним виконавцем на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Не погодившись із правомірністю постанови про закінчення виконавчого провадження, позивачка звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 22.02.2022 року ВП №66727157 про закінчення виконавчого провадження не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного. За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частини 2 та 3 ст.14 КАС України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Умови і порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законами України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон №1404-VIII). Відповідно до ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з пп.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Виконавчий документ передбачає відповідні вимоги, які він має містити, зокрема, у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень (п.5 ч.1 ст.4 Закону №1404-VIII). Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частинами 1-4 ст.18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення встановлений ст.63 Закону №1404-VIII. Відповідно до вищевказаної статті за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Пунктом 9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Отже, постанова про закінчення виконавчого провадження приймається за умови повного та безумовного виконання виконавчого документа. Частина 1 ст.40 Закону №1404 передбачає, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Аналіз наведених правових норм показав, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження складає сукупність дій, спрямованих на виконання рішень судів у строки, визначені Законом. Виконання чинних виконавчих документів покладається в обов`язок органів державної виконавчої служби. Зосередження у Конституції України, конвенційному та адміністративному процесуальному законодавстві на обов`язковості судових рішень дає підстави для висновку про те, що виконання судового рішення має відбуватись у порядку та спосіб, встановлені відповідним виконавчим документом. Лише дотримання такої чіткої процедури і свідчитиме про повне та фактичне виконання рішення суду. З оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження вбачається, що підставою її прийняття є виконання рішення суду. У відзиві на позовну заяву державний виконавець зазначив, що під час розгляду справи №480/12905/21 представником Виконавчого комітету Сумської міської ради в особі Комісії по розгляду питань, пов`язаних з отриманням житлових субсидій, призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та по прийняттю рішень про включення до ЄДАР осіб, які мають право на пільги, інформації про адресу фактичного місце проживання пільговика, 25.11.2021 повідомлено, що рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі №480/1214/21 виконано боржником у повному обсязі та вказав, що факт виконання рішення суду у справі №480/1214/21 досліджувався судом у справі №480/12905/21 і своїм рішенням суд встановив факт виконання боржником рішення суду у виконавчому провадженні №66727157, що і стало підставою для прийняття оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 22.02.2022. При цьому, суд, дослідивши рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 №480/12905/21 встановив, що його текст не містить в собі встановленого факту виконання боржником рішення суду у виконавчому провадженні №66727157. Натомість, зі змісту рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 №480/12905/21 вбачається, що постанова про накладення на боржника штрафу підлягає скасуванню саме через недотримання відповідачем строку накладення штрафу. В даному рішенні, суд дійшов висновку про те, що боржником не було отримано постанову Другого апеляційного адміністративного суду за його апеляційною скаргою на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 року, а тому останній приступив до вчинення дій на виконання судового рішення після отримання вищевказаної постанови, проте на цей момент на нього було накладено штраф. Однак, у вказаному відповідачем рішенні суд не зробив жодного висновку щодо фактичного виконання судового рішення, а вказав лише на те, що відповідачем не перевірено обставини його виконання та накладено на боржника стягнення з порушенням процедури. Колегія суддів зауважує, що закінчуючи виконавче провадження, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконане у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання. Недостатність у державного виконавця достеменних відомостей про повне і фактичне виконання боржником виконавчого документа безумовно перешкоджає вчиненню виконавчих дій щодо закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII. На думку суду, вирішуючи питання про закриття виконавчого провадження, державний виконавець не пересвідчився у повному виконанні судового рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувана постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 22.02.2022 року ВП №66727157 про закінчення виконавчого провадження не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України, є протиправною та підлягає скасуванню. Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України), частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частиною 1 ст.168 КАС України встановлено, що позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Частиною 1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частинами 1, 2 ст.287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно з ч.5 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Отже, з аналізу вищевказаного вбачається, що законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 12.02.2020 року у справі №320/5468/18. Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 17.09.2020 року у справі №380/2210/20. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Тому поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 року у справі №813/3756/17 досліджував питання строків звернення до адміністративного суду. Так, суд зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Так, ОСОБА_1 оскаржується постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №66727157, прийнята 22.02.2022 року, в той же час, за захистом свого порушеного права позивачка звернувся до суду 13.11.2022 року, з порушенням десятиденного строку звернення до суду, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України. Заява ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду мотивована тим, що позивачка копію оскаржуваної постанови не отримувала, а фактично про дану постанову дізналась 20.10.2022 року з електронного реєстру виконавчих проваджень. Крім того, позивачка вказала, як на поважність причин пропуску строку звернення до суду, введення в Україні військового стану через збройну агресію російської федерації. Проаналізувавши доводи, зазначені в заяві про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою, враховуючи відсутність доказів отримання позивачкою оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, факт проведення бойових дій на території Сумської області, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску строку на оскарження спірної постанови, а тому наявні підстави для поновлення вказаного строку. Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2022 по справі № 480/7510/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.В. Присяжнюк