Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/9633/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6747/23 Справа № 202/9633/23 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л.П. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2023 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді Новікової Г.В. суддів:Гапонова А.В.,Никифоряка Л.П. за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2023 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, - В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною вище заявою та просила встановити факт її проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 , 1951 року народження однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, що відбулося ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначала, що встановлення цього факту необхідне їй для реалізації права на спадщину, яка відкрилась після смерті її двоюрідної сестри - ОСОБА_2 , оскільки нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину через не підтвердження родинних стосунків зі спадкодавцем. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2023 рокуу відкритті провадження відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу у зв`язку із порушенням норм матеріального і процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в порядку окремого провадження. Вважає, що з наведених нею в заяві про встановлення факту доводів не вбачається спір про право у розумінні ч.4 ст. 315 ЦПК України. Висновок суду про наявність спору про право є передчасним, оскільки не було встановлено наявності інших спадкоємців чи зацікавлених осіб, після смерті її двоюрідної сестри. В судове засідання з`явилась ОСОБА_1 . Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просить суд встановити факт проживання її, ОСОБА_1 , 1952 року народження зі спадкодавцем ОСОБА_2 ,1951 року народження однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, яке відбулося ІНФОРМАЦІЯ_1. Встановлення факту необхідно для отримання спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , як спадкоємця четвертої черги. В поданій заяві заявником зазначено місце її реєстрації: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта заявниці. Як вбачається із долучених до позовної заяви доказів по справі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 Заінтересовану особу заявником в заяві не визначено. Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що із вимоги про встановлення факту проживання зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини вбачається спір про право, оскільки на спадщину також можуть мати права інші спадкоємці, а в разі їх відсутності орган місцевого самоврядування (Дніпровська міська рада). Проте такий висновок суперечить встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних цивільних прав фізичних осіб. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з існуванням потреби вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Звернення позивача до суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Однак судом першої інстанції не було враховано, що в заяві ОСОБА_1 йдеться лише про встановлення факту і не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, оскільки факту наявності інших спадкоємців не доведено, а судове рішення відповідно до положень ст.81 ЦПК України не може ґрунтуватись на припущеннях. Верховний Суд у своїй постанові від 14.04.2021 року у справі №205/2102/19-ц зазначав, що у випадку якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 з підстав того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, тому його висновки є передчасними та помилковими. Суд першої інстанції не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини, тобто не встановив між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про прийняття спадщини пов`язана виключно з тим, що наданими ОСОБА_1 документами не підтверджено факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Всі вище викладені обставини свідчать про те, що заява ОСОБА_1 не містить вимог, які б свідчили про наявність спору про право, а тому висновки суду про відмову у відкритті провадження у справі є передчасними та такими, що не відповідають положенням ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване судове рішення не відповідає нормам процесуального права, то апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. З приводу, розподілу судових витрат у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги слід зазначити, що дане питання з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України буде вирішуватись після розгляду справи по суті. Керуючись ст. ст. 368, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Повний текст постанови складено 22 серпня 2023 року. Судді: