Ухвала КГС ВС № 918/1078/22

УХВАЛА 22 серпня 2023 року м. Київ cправа № 918/1078/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М., за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В., учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Прувіс", представник позивача - не з`явився, відповідач - акціонерне товариство "Банк Альянс", представник відповідача - Башаров В.Є., адвокат (довіреність від 29.08.2022 № 40), третя особа-1 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко А.В., представник третьої особи-1 - не з`явився, третя особа-2 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О., представник третьої особи-2 - не з`явився, третя особа (за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю "Дейвест", представник третьої особи (за зустрічним позовом) - не з`явився, розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Прувіс" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 (головуючий Мельник О.В., судді: Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) у справі № 918/1078/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прувіс" (далі - Товариство) до акціонерного товариства "Банк Альянс" (далі - Банк) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко А.В. (далі - Нотаріус Марченко А.В.); 2) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О. (далі - Нотаріус Тригуб Є.О.), про визнання довіреності та іпотечного договору недійсними та за зустрічним позовом Банку до Товариства третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Дейвест" (далі - ТОВ ?Дейвест), про звернення стягнення на предмет іпотеки. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд ВСТАНОВИВ: Товариство звернулось до суду з позовом до Банка за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Нотаріуса Марченка А.В. та Нотаріуса Тригуб Є.О., про визнання довіреності від 03.06.2021 № 132 та іпотечного договору від 05.11.2021 (далі - Іпотечний договір) недійсними. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що довіреність видана директором Товариства від 03.06.2021 є недійсною та відповідно до частини другої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не створює юридичних наслідків, а саме укладення на підстав вказаної довіреності Іпотечного договору. У свою чергу, Банк звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до Товариства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Дейвест", про звернення стягнення на предмет іпотеки в сумі 12 651 858,00 грн. Зустрічні позовні вимоги мотивовані не належним виконанням ТОВ "Дейвест" зобов`язання покладеного на останнього договором про відкриття не відновлюваної кредитної лінії від 05.11.2021 № 21-233/ЮК (далі - Договір), що, на думку Банку, надає останньому право на звернення стягнення на майно Товариства відповідно до Іпотечного договору в рахунок наявної заборгованості у сумі 12 651 858,00 грн. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.03.2023 первісний позов задоволено. Визнано недійсною довіреність від 03.06.2021 видану директором Товариства Черновою Яною Геннадіївною посвідченою Нотаріусом Тригуб С.О. в частині надання повноважень ОСОБА_1 укладати договори іпотеки від імені Товариства. Визнано недійсним Іпотечний договір, укладений Банком та Товариством, який посвідчено Нотаріусом Марченком А.В. Здійснено розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що: - директор Товариства Чернова Яна Геннадіївна не мала повноважень станом на 03.06.2021 на видачу довіреності на ім`я ОСОБА_1 з правом укладати (підписувати) від імені Товариства будь-які договори, у тому числі договори іпотеки та договори щодо майна, якщо вартість такого майна перевищує 50% вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу; - спірна довіреність видана не на виконання рішення учасника Товариства від 01.11.2021 № 02/11/2021, оскільки в тексті довіреності відсутні посилання на вказане рішення та не зазначено конкретних прав, а саме право на укладення Іпотечного договору та інших умов передбачених у рішенні учасника Товариства; - виключно після прийняття рішення учасника Товариства від 01.11.2021 № 02/11/2011 директор Товариства мав повноваження на видачу довіреності на підписання Іпотечного договору. Однак, вказані дії директором Товариства вчинено не було; - Товариство не вчинило жодних дій щодо наступного схвалення Іпотечного договору, зокрема по такому договору не проводились розрахунки, чи інші юридично значущі дії, що можуть вказувати на схвалення Іпотечного договору; - жодним рішенням вищого органу Товариства не приймалось рішення щодо укладення Іпотечного договору з включенням до такого умов щодо позасудового звернення на предмет іпотеки без жодних додаткових погоджень органу, наділеного правами на розпорядження майном Товариства, такий договір укладено всупереч статті 1003, частини третьої статті 92 ЦК Україна; - враховуючи встановлені обставини недійсності Іпотечного договору, суд зазначив, що зустрічний позов з вимогою про звернення стягнення за Іпотечним договором є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних відмовлено, а зустрічні позовні вимоги задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором, а саме на наступне нерухоме майно: група об`єктів нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу від 05.10.2018 [опис об`єкта: корпус для очистки зерна, площею 319 кв.м; лабораторний корпус Н-1, площею 27,7 кв.м; корпус для фасування та упаковки, площею 93,2 кв.м; зерносклад (літера по плану А-1), площею 1377,9 кв.м; піднавіс для збереження зерна (літера по плану Б-1, піднавіс для сіна №1, піднавіс зерноплощадка №2, зерноплощадка №3), загальною площею 604,4 кв.м; дизельна електростанція (літера по платну В-1) загальною площею 70,7 кв.м; піднавіс-комора (літера Г-1) загальною площею 672,2 кв.м; автовагова з прибудинковими приміщеннями (літера по плану Д-1) загальною площею 55,7 кв.м; будівля, контора, Ж-1 загальною площею 113,3 кв.м], у рахунок погашення заборгованості ТОВ "Дейвест" перед Банком за Договором у розмірі 2 282 726,03 долара США, з яких: сума заборгованості по кредиту - 2 200 000,00 доларів США; сума заборгованості за процентами - 85 726,03 долара США. Спосіб реалізації предмета іпотеки встановити шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку". Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: - з аналізу статей 244, 246 ЦК України та пунктів 7.1, 7.12.6 статуту Товариства вбачається, що директор Товариства, як одноосібний виконавчий орган, був наділений повноваженнями видавати довіреність третім особам на вчинення юридичних дій від імені товариства; - довіреність від 03.06.2021 № 132 не була видана на якусь окрему дію (у тому числі і виключно на укладання спірного іпотечного договору). Вказана довіреність має загальний характер та видана представнику на вчинення широкого кола угод та юридичних дій. При цьому, вона має чітку вказівку (умову) щодо повноважень представника під час укладання (підписання) договорів від імені товариства (у томі числі і договорів іпотеки), а саме: його дії повинні відповідати положенням статуту та чинного законодавства України; - директор Товариства видаючи довіреність ОСОБА_1. діяв у межах наданих йому повноважень визначених статтями 244, 246 ЦК України та пунктів 7.1, 7.12.6 статуту Товариства, а положення вказаної довіреності не суперечать нормам чинного законодавства та статуту Товариства; - Іпотечний договір укладено (05.11.2021) після надання рішенням учасника Товариства від 01.11.2021 згоди на укладення зазначеного договору, у відповідності до вимог пункту 7.6 статуту Товариства; - станом на дату прийняття рішення учасника Товариства від 01.11.2021 була чинна довіреність від 03.06.2021 № 1132, яка передбачала можливість підписання представником за довіреністю широкого кола угод (у тому числі і договору іпотеки, за умови дотримання пункту 7.6 статуту та отримання згоди загальних зборів товариства на укладення такого договору), тому, за умови наявності чинної довіреності, обсяг повноважень повіреної особи, за якою було обмежено положеннями статуту Товариства, суд апеляційної інстанції зазначив, що не вбачає підстав для твердження про необхідність видачі директору Товариства будь-якої іншої довіреності на укладення спірного правочину; - Банк виконав свої зобов`язання у повному обсязі, надавши ТОВ "Дейвест" кошти в розмірі та на умовах, визначених Договором, що підтверджується наявною банківською випискою по рахунку товариства. Однак на порушення умов Договору, а також вимог норм статей 1048, 1049, 1054 ЦК України, позичальником взяті на себе зобов`язання за Договором не виконано, кредит у визначений Договором термін не погашений, проценти за користування кредитними коштами не сплачені, внаслідок чого станом на 05.12.2022 утворилась заборгованість за Договором у сумі 2 282 726,03 долара США, з яких: 2 200 000,00 доларів США - сума заборгованості по кредиту та 85 726,03 долара США - сума заборгованості за процентами. Наведене підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ "Дейвест" за період з 05.12.2022 по 05.12.2022. Натомість ні боржник за Договором ТОВ "Дейвест", ні іпотекодавець Товариство не надали суду доказів часткового чи повного погашення як основної заборгованості так і відсотків за користування кредитними коштами. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при ухвалені оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10699/21, від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 щодо застосуванням положень статей 207, 215, 216, 241 ЦК України у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить відхилити касаційну скаргу, а оскаржувану постанову - залишити без змін. Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.08.2023 № 29.3-02/2283 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 про відставку судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 918/1078/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкова Т.М. Від Товариства 22.08.2023 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з перебуванням його представника адвоката Кепич І.В. з 21.08.2023 на лікарняному. Суд протокольною ухвалою від 22.08.2023 відмовив у задоволенні вказаного клопотання. З матеріалів справи, зокрема рішення суду першої інстанції від 07.03.2023 та постанови суду апеляційної інстанції від 16.05.2023 вбачається, що представником Товариства у судових засіданнях судів попередніх інстанцій був Лук`янчук С.М., тобто крім Кепич І.В. представництво Товариства здійснювалось і адвокатом Лук`янчуком С.М. При цьому Товариство не було позбавлене права направити до Суду іншого свого представника для участі у судовому засіданні, а також представляти його інтереси у порядку самопредставнцитва. Крім того явка представників сторін у судове засідання Судом обов`язковою не визнавалась. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке. За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що ухвалюючи оскаржувану постанову апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10699/21, від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 щодо застосуванням положень статей 207, 215, 216, 241 ЦК України у подібних правовідносинах Так, у справах: - № 910/10699/21 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що в оспорюваному договорі зазначено про підписання його особою (директором Позивача), який діє на підставі статуту. При цьому як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка є загальнодоступною, станом на час укладення оспорюваного договору, в розділі наявності обмеження представництва юридичної особи зазначено, що у директора наявні обмеження щодо представництва та підписання договорів від імені юридичної особи згідно з статутом. Отже, викладене повністю спростовує висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачу не було та не могло бути відомо про наявні обмеження повноважень представника позивача. Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18). При цьому, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16). Як вказано судами попередніх інстанцій позивачем вчинено дії, які свідчать про схвалення ним спірного правочину, а саме: підписано акт приймання - передачі рухомого майна від 06.02.2020 року, укладено додаткову угоду № 1 до договору від 27.02.2020, прийнято оплату за договором у період з 01.02.2020 до 07.12.2020, а також позивачем направлено лист від 18.09.2020 № 57-01/05-20. Верховний Суд зазначив, що не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду за відсутності належних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 910/28080/14 та Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/20790/17. Судами першої та апеляційної інстанцій вказаного не враховано, не з`ясовано та не зазначено ким саме вчиненні дії, які свідчать про схвалення правочину позивачем. Оспорювані судові рішення не містять посилань на докази, які підтверджують вчинення таких дій саме учасником позивача до компетенції якого статутом віднесено повноваження з погодження (шляхом видання письмового рішення) укладення договору про відчуження майна підприємства, якщо залишкова вартість такого майна перевищує 1 000 000 (один мільйон) грн; - № 911/604/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги про визнання недійсним договору від 16.07.2018 № 1 про заміну сторони у зобов`язанні та внесення змін до договору № 12-01/15-1 участі у будівництві багатоповерхової квартирної житлової забудови від 12.01.2015, які, у свою чергу, мотивовані тим, що позивач є власником майнових прав на частину житлових і нежитлових приміщень об`єкту, будівництво якого є предметом вказаного договору, у якому його (позивача), як генерального інвестора, генерального підрядника будівництва об`єкта, забудовника, змінено на відповідача-1 на підставі оспорюваного договору від 16.07.2018 №1, який підписано колишнім головою з перевищенням його повноважень, за відсутності згоди загальних зборів членів кооперативу щодо безоплатної передачі майнових прав на корить третьої особи (відповідач-1), погодився з висновками судів про те, що схвалення договору про заміну сторони, у спірних правовідносинах могло бути здійснено лише загальними зборами членів ЖБК, а не новим головою кооперативу, як помилково вважає скаржник. При цьому, відповідачі під час розгляду справи у попередніх судових інстанціях не довели схвалення спірного правочину загальними зборами ЖБК. Спірний договір підписаний зі сторони ЖБК особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, доведеною є відсутність волевиявлення кооперативу на вчинення спірного правочину, тому суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову; - № 905/1132/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким, зокрема, у задоволенні зустрічного позову ТОВ "АС" до ТОВ "Укргарантресурс" про визнання недійсними договору купівлі-продажу природного газу від 14.11.2018 №УГР-14/11/01 та додаткової угоди від 23.10.2019 № 08 - відмовлено, зазначив, що місцевим господарським судом враховано довготривалі відносини між сторонами за укладеним договором, про що свідчать наявні в матеріалах справи додаткові угоди на поставку природного газу на загальну суму 102 191 776,00 грн. Крім того, за наявними в матеріалах справи додатковими угодами сторонами вчинені дії щодо їх повного виконання. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що дії сторін спірного договору свідчать про наявність реального наміру його укладення і виконання. Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що станом на 30.09.2018 вартість чистих активів підприємства складала 6 382 500,00 грн, разом з тим сума додаткової угоди від 19.12.2018 №01 склала 33 120 000, 00грн; сума додаткової угоди від 14.02.2019 №05 склала 32 261 760, 00грн, хоча станом на 30.09.2018 вартість чистих активів підприємства складала 6 382 500,00грн, станом на 31.03.2019 - 33 258 400,00грн., однак обставини укладення даних угод та дійсність відповідних правочинів не оскаржувались ТОВ "АС", хоча вони також підписані директором вказаного товариства. Разом з цим, позивач за зустрічним позовом звернувся з позовом до суду лише відносно оскарження угод, які є підставою стягнення штрафних санкцій за первісним позовом. З урахуванням вказаних обставин, оцінюючи надані докази в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом не довів, що вступаючи у відносини з контрагентом та укладаючи спірні правочини, ТОВ "Укргарантресурс", діяло недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знало про відсутність у представника ТОВ "АС" необхідного обсягу повноважень; - № 910/8794/16 Верховний Суд, залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які, розглядаючи первісні позовні вимоги про стягнення боргу, у зв`язку з неналежним виконанням державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" умов договору № 05/09/15 від 01.09.2015 в частині оплати за надані юридичні послуги за період з вересня по грудень 2015 року та зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору про надання послуг від 01.09.2015 № 05/09/15, у зв`язку з тим, що спірний договір підписаний директором філії державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" з перевищенням повноважень, встановили, що позивачем за первісним позовом (ТОВ "Юридична компанія "Бі.Ай.Груп") не надано документів, якими він оформлював свої вчинені юридичні дії, виконані відповідно до договору № 05/09/15 від 01.09.2015, та які б підтверджували фактичне надання позивачем філії "135 Домобудівельний комбінат" Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" юридичних послуг за спірний період, звітів про проведену роботу з погодинним розрізом по кожній справі (дорученню), які за умови періодичного завчасного надання замовнику та відсутності заперечень останнього могли б бути доказом згоди замовника на вчинення виконавцем конкретних дій на виконання умов укладеного сторонами договору. При цьому умовами договору на виконавця послуг не покладено обов`язок самостійно надавати замовнику відповідні звіти у певні строки, а лише передбачено право замовника за його запитом на отримання відповідних звітів за проведену роботу. Водночас, такий порядок дій виконавця послуг щодо надання звітів замовнику є одним із засобів доказування обставин, на які посилається ТОВ "Юридична компанія "Бі.Ай.Груп". При цьому підставою для вчинення ТОВ "Юридична компанія "Бі.Ай.Груп" за первісним позовом конкретних дій, спрямованих на виконання зобов`язання, яке становить предмет договору (враховуючи відсутність чіткого погодження предмета договору у самому договорі), є отримане від замовника відповідне завдання, що визначає бажаний для замовника вид послуги/етап комплексу дій, на виконання якого виконавець і повинен вчиняти відповідні дії, а також приймаючи до уваги, що відповідач за первісним позовом (державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд") заперечує надання ТОВ "Юридична компанія "Бі.Ай.Груп" будь-яких завдань за договором у спірний період та відповідно отримання юридичних послуг за договором у спірний період, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ "Юридична компанія "Бі.Ай.Груп" належними та допустимими доказами не доведено факту надання послуг за договором від 01.09.2015 № 05/09/15 у спірний період з жовтня по грудень 2015 року; - № 916/2084/17 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів від 06.11.2013 та від 04.09.2014 про внесення змін до договору оренди від 20.09.2005 № ДФ-28, які, у свою чергу, обґрунтовані тим, що у 2009 році відбулося рейдерське захоплення ТОВ "Яхт-клуб "Одеса", в результаті якого його було примусово виключено зі складу учасників цього товариства, а також звільнено з посади директора, яку він до цього обіймав; товариство перейменовано на ТОВ "Яхт клуб "Одеса-2009"; протягом наступних років склад учасників товариства неодноразово змінювався. У подальшому вказані зміни визнані недійсними в судовому порядку, позивача поновлено у складі учасників ТОВ "Яхт клуб "Одеса-2009" з часткою у статутному капіталі у розмірі 30 %, а також на посаді директора товариства, виходила з того, що за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. Підписання генеральним директором ТОВ "Яхт клуб "Одеса-2009" оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. У відзиві на касаційну скаргу позивач на обґрунтування порушення своїх прав та інтересів посилається на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 923/20/17, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму, без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства, порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів. Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Отже, підписання генеральним директором ТОВ "Яхт клуб "Одеса-2009" оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права позивача. Велика Палата Верховного Суду також взяла до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20.05.1998; рішення у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30, від 18.10.2005; рішення у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30, від 21.12.2017). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21.12.2017). Враховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Велика Палата Верховного Суду не надавала оцінку дійсності спірних договорів. При цьому у даній справі № 918/1078/22 суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про визнання довіреності від 03.06.2021 № 132 та Іпотечного договору недійсними виходив з того, що відповідно до статей 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Статтями 244, 246 ЦК України передбачено можливість здійснення представництва юридичної особи на підставі довіреності. Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. За змістом статті 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. Відповідно до статті 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Згідно з частинами першою, четвертою статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. Пунктом 7.1 статуту Товариства передбачено, що органами управління товариства є: 1) загальні збори учасників; 2) директор. Відповідно до пункту 7.12.6 статуту Товариства директор представляє інтереси товариства у відносинах зі всіма юридичними особами та громадянами, розпоряджається майном товариства, крім випадків, віднесених до компетенції загальних зборів учасників, укладає договори, в тому числі трудові, видає доручення, відкриває в банках поточні та інші рахунки, користується правом розпорядження коштами, видає накази і дає вказівки, обов`язкові для всіх робітників товариства. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з правового аналізу статей 244, 246 ЦК України та пунктів 7.1, 7.12.6 статуту Товариства вбачається, що директор ТОВ "Прівус", як одноосібний виконавчий орган, був наділений повноваженнями видавати довіреність третім особам на вчинення юридичних дій від імені Товариства. Зі змісту довіреності від 03.06.2021 № 1132 апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 довірено бути представником та вчиняти дії від імені Товариства на території України в усіх без винятку державних органах, установах, підприємствах, товариствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми, форм власності та підпорядкування, органах прокуратури, органах місцевого самоврядування, судових органах, в банківських установах, в органах нотаріату, органах статистики, органах Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, органах державної реєстрації, органах Державної податкової (фіскальної) служби України, органах Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру України, перед державними реєстраторами, перед юридичними і фізичними особами з усіх питань, що пов`язані з діяльністю Товариства. Для виконання цього доручення представник має право, зокрема, укладати (підписувати) від імені товариства будь-які договори (у тому числі, але не виключно, договори застави рухомого ти нерухомого майна, іпотеки, застави, поруки, страхування та інші договори), вносити будь-які зміни до вказаних договорів та укладати (підписувати) будь-які додаткові угоди про внесення змін та/або доповнень до зазначених договорів, укладати (підписувати) угоди, договори про припинення дії/розірвання будь-яких договорів, з правом самостійно визначати умови цих договорів (угод) та вчиняти інші правочини. Також у вказаній довіреності зазначено, що представник набув право розпоряджатися майном та коштами Товариства у відповідності із його статутом. Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що довіреність від 03.06.2021 №1132 не була видана на якусь окрему дію (у тому числі і виключно на укладання спірного іпотечного договору). Вказана довіреність має загальний характер та видана представнику на вчинення широкого кола угод та юридичних дій. При цьому, вказана довіреність містить чітку вказівку (умову) щодо повноважень представника під час укладання (підписання) договорів від імені Товариства (у томі числі і договорів іпотеки), а саме: його дії повинні відповідати положенням статуту Товариства та чинного законодавства України. Згідно з пунктом 7.6 статуту Товариства до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить прийняття рішень щодо укладення правочинів з відчуження належного товариству нерухомого майна; рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. З наведеного слідує, що правочин з відчуження належного товариству нерухомого майна та правочин, предметом якого є майно вартістю більше ніж 50% вартості чистих активів товариства, міг бути укладений представником за спірною довіреністю лише після надання згоди загальними зборами товариства на укладення вказаних правочинів. Враховуючи, що оскаржувана довіреність не містила положень щодо можливості укладення представником ОСОБА_1 вказаних договорів без згоди загальних зборів Товариства, а навпаки містила чітку вказівку на можливість розпорядження майном Товариства відповідно до його статуту (тобто у даному випадку - це необхідність отримання згоди загальних зборів на укладення договору іпотеки згідно з пунктом 7.6 статуту Товариства), апеляційний суд дійшов висновку про те, що директор Товариства, видаючи довіреність ОСОБА_1 , діяв у межах наданих йому повноважень визначених статтями 244, 246 ЦК України та пунктів 7.1, 7.12.6 статуту Товариства, а положення вказаної довіреності не суперечать нормам чинного законодавства та статуту Товариства, тому відсутні підстави для визнання її недійсною у відповідності до статей 203, 215 ЦК України. Що ж до вимог про визнання недійсним Іпотечного договору, то судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до абзацу другого частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою. Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуваний Іпотечний договір укладено від імені Товариства громадянином ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності від 03.06.2021. Водночас апеляційним судом встановлено відсутність підстав для визнання її недійсною. Предметом іпотеки за вказаним договором є нерухоме майно, вартість якого відповідно до пункту 2.2 Іпотечного договору визначено за згодою сторін договору в сумі 12 651 858,00 грн. Частиною другою статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Аналогічні за змістом положення містить пункт 7.6 статуту Товариства. Відповідно до фінансової звітності, складеної за результатом діяльності Товариства станом на 30.09.2021, вартість чистих активів останнього склала 12 422,4 тисяч грн, що відносить вказаний правочин до значного та вимагає згоди загальних зборів Товариства на його вчинення згідно з пунктом 7.6 статуту Товариства та статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Апеляційним судом встановлено, що рішенням учасників Товариства від 01.11.2021 №02/11/2021 задоволено клопотання ТОВ "Дейвест" та надано згоду на укладення Товариством договору іпотеки з Банком та передачу в іпотеку останньому нерухомого майна; надано директору Товариства (з правом видачі іншій особі довіреності на вчинення таких дій) повноваження на укладення, з правом визначення/зміни на власний розсуд всіх умов та підписання від імені товариства - без будь-якого додаткового погодження, схвалення та затвердження вказаного вище договору іпотеки, інших пов`язаних з іпотекою договорів, будь-яких додаткових договорів/договорів про внесення змін та доповнень до таких договорів, що можуть бути укладені в майбутньому протягом всього строку дії договору іпотеки, а також будь-яких інших договорів/документів, пов`язаних з оформленням іпотеки. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Іпотечний договір укладено (05.11.2021) після надання рішенням учасників Товариства від 01.11.2021 згоди на укладення зазначеного договору, відповідно до вимог пункту 7.6 статуту Товариства. При цьому, у вказаному рішенні учасників Товариства обумовлено право директора на видачу іншій особі довіреності на підписання договору іпотеки. Станом на дату прийняття рішення учасників Товариства від 01.11.2021 була чинна довіреність від 03.06.2021 № 1132, яка передбачала можливість підписання представником за довіреністю широкого кола угод (у тому числі і договору іпотеки, за умови дотримання пункту 7.6 статуту та отримання згоди загальних зборів товариства на укладення такого договору), а тому, за умови наявності чинної довіреності, обсяг повноважень повіреної особи за якою не було обмежено положеннями статуту Товариства, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав та необхідності видачі директором Товариства будь-якої іншої довіреності на укладення спірного правочину. Оскільки представник Товариства при укладанні Іпотечного договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, тому апеляційний суд дійшов висновку, що вказаний договір не може бути визнаний недійсним на підставі частини другої статті 203 та статті 215 ЦК України. Також враховуючи, що вказаний правочин не був укладений представником з перевищенням повноважень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини подальшого схвалення Товариством укладеного Іпотечного договору не підлягають дослідженню у даній справі, оскільки не мають правового значення в спірних правовідносинах. Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними. Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника. Суд не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, не враховані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови у даній справі № 918/1078/22 відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. Водночас Суд звертає увагу на те, що у даній справі № 918/1078/22 апеляційним судом, зокрема, було відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог про визнання недійсними довіреності від 03.06.2021 № 132 та Іпотечного договору, і у справах №№ 905/1132/20, 916/2084/17, 910/9915/17, 904/2156/18, 910/14081/17 судами також було відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині визнання правочинів недійсними, що, у свою чергу, не свідчить про наявність протилежного висновку щодо застосування норм права, який, на думку скаржника, повинен був бути застосований судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи. Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що скаржник, посилається на неврахування апеляційним судом при ухвалені оскаржуваної постанови висновків, викладених у постановах Верховного Суду саме щодо схвалення правочину, яке повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. Водночас у даній справі апеляційний суд ухвалив оскаржувану постанову виходячи з того, що Іпотечний договір не був укладений представником Товариства з перевищенням повноважень, тому він дійшов висновку, що обставини подальшого схвалення Товариством укладеного Іпотечного договору не підлягають дослідженню у даній справі, оскільки не мають правового значення в спірних правовідносинах. Тобто, апеляційним судом у даній справі не надавалась оцінка щодо подальшого схвалення спірного правочину та не застосовувались відповідні норми права, якими врегульовуються такі правовідносини. Також Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд У Х В А Л И В : Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Прувіс" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 у справі № 918/1078/22. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя І. Колос Суддя Т. Малашенкова