Постанова Одеський апеляційний суд № 496/1071/23

Номер провадження: 22-ц/813/5424/23 Справа № 496/1071/23 Головуючий у першій інстанції Пасечник М.Л. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.08.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П. суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Сінько А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року у справі про стягнення моральної шкоди учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, в особі Міністерства внутрішніх справ України треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Вінницьке районне управління поліції ГУНП у Вінницькій області, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області встановив: 15 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто, з підстав передбачених ч.1. ст.185 ЦПК України. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. За доводами апеляційної скарги висновки суду про повернення позову з підстав наведених у змісті оскаржуваної ухвали є помилковими, оскільки повертаючи позовну заяву з підстав неповного виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції не взяв до уваги ст.ст. 2, 5, 15, 16 ЦПК України щодо завдання цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Окрім того, суд помилково акцентував увагу на обов`язок скаржника щодо зазначення рахунку, з якого можливо буде списати грошові кошти з держави Україна, не врахувавши при цьому правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-44-цс16 та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16. Правом відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися, що в силу ч. 3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, зі сторони скаржника надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника. Заслухавши доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд виходив з того, що позивачем виконані рекомендації суду лише частково, у зв`язку із чим суд на підставі ст. 185 ЦПК України, тому вважав є підстави для повернення позовної заяви. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Згідно статті 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Як встановлено частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з правлюдини як джерело права. Відповідно до статті 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Згідно положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист праві основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою правана суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у їїправа. Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до вимог статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Вимоги щодо змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, викладені в статтях 175 і 177 ЦПК України. Згідно з частинами 1-3 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заявиу строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. З матеріалів справи убачається, що 15 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з вказаним вище позовом, який ухвалою цього ж суду від 03 березня 2023 року залишено без руху, з підстав його невідповідності вимогам частини п.п. 2, 4, 5, 6, 7, 9 ч.3 ст. 175 ЦПК України, тобто подання без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175,177 ЦПК України та надав десятиденний строк для виправлення вказаних в ухвалі недоліків, з дня вручення копії цієї ухвали. Матеріалами справи встановлено, що на виконання вимог ухвали суду від 03 березня 2023 року 14 березня 2023 року позивачем подано до суду уточнену позовну заяву, зміст якої свідчить про усунення недоліків позовної заяви зазначених судом у вказаній ухвалі. Водночас, ухвалюючи оскаржуване судове рішення про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , суд виходив з того, що позивачем виконані рекомендації суду лише частково, оскільки у прохальній частині уточненого позову, ним не зазначено точні дані установи, з рахунку якої мають бути списані кошти (найменування, місцезнаходження, код ЄДРПОУ, номер рахунку, тощо) та не конкретизовані позовні вимоги, оскільки відповідачем вказано Державу України в особі Державної казначейської служби України, в особі Міністерства внутрішніх справ України, а стягнути моральну шкоду позивач просить з Державного бюджету України. Крім того, позовна заява не містить назви. Апеляційний суд вважає за необхідне зауважити таке. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є: Міністерство внутрішніх справ та Державна казначейська служба України. Згідно із пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. В пункті 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18) вказано, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі №495/6187/16 (провадження №61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі №201/9398/20 (провадження №61-11520св21). Вказана позиція узгоджується з Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року у справі №711/4624/21, провадження №61-5128св22. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позивачу поданої ним позовної заяви з підстав наведених у змісті оскаржуваної ухвали. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає слушними, а вказані вище висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають вимогам процесуального законодавства. Згідно ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду дос уду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду потрібно скасувати, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Судовий збір підлягає відшкодуванню за наслідками розгляду справи по суті. Керуючись ст.ст.367,374,379,381-384 ЦПК України, постановив: Апеляц ійну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 20 березня 2023 року скасувати, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Дата складення повної постанови 07 серпня 2023 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: М.В. Назарова В.В. Кострицький