Постанова 4802 № 161/6055/23

Справа № 161/6055/23 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/735/23 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 серпня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., з участю секретаря судового засідання - Губарик К. А., заявника - ОСОБА_1 , представника заявника - ОСОБА_2 , заінтересованої особи - ОСОБА_3 , представника заінтересованої особи - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 червня 2023 року, В С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною заявою, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що її колишній чоловік ОСОБА_3 , який проживає разом з нею в одній квартирі, починаючи з 2016 року вчиняє відносно неї домашнє насильство, а саме: висловлюється нецензурними словами, принижує, викидає особисті речі та виганяє з квартири, порушує її права, що підтверджується відповіддю з Луцького РУП ГУНП у Волинській області. Ураховуючи систематичність вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства відносно неї, обґрунтованість ризиків та підставність застосування до кривдника спеціальних заходів захисту щодо протидії домашньому насильству, покликаючись на положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявник ОСОБА_1 просила суд видати щодо ОСОБА_3 обмежувальний припис, яким встановити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього такі обов`язки: - заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці проживання з постраждалою особою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити наближатися на відстань менше 300 метрів до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. - заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею. Обмежувальний припис заявник просить видати строком на шість місяців. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзізаявник ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її заяву задовольнити. Відзиву на апеляційну скаргу заінтересована особа не подавала. Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення заявника, заінтересованої особи, а також їх представників, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Судом першої інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 травня 1979 року, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року між ними було розірвано (а.с.46). Як вбачається з матеріалів справи, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , не приватизована. У квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та їх внуки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с.50-51). Судом також встановлено, що заявниці ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 липня 2014 року на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.48). Звертаючись до суду із заявою про застосування обмежувального припису, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_3 систематично застосовує насильство щодо неї у зв`язку з чим просила застосувати обмежувальний припис до нього. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 14 та 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частинами 3, 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Відповідно до ч. 10 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України. У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. З урахуванням змісту вищевказаних правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З пояснень заявника та заінтересованої особи судом встановлено, що між ними існують неприязні відносини через відсутність взаємопорозуміння. Водночас, саме по собі звернення ОСОБА_7 до органів поліції та внесення відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР за ознаками вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не підтверджує факт вчинення ним відносно заявника насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Крім того, заявник не довела та не надала доказів на підтвердження обставин застосування відносно неї заінтересованою особою фізичного та психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». З пояснень заінтересованої особи ОСОБА_3 встановлено, що він є особою з інвалідністю І групи загального захворювання. Його колишня дружина ОСОБА_1 - заявник по справі, проходить лікування у психіатричній лікарні, а в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , вона не проживає, а лише інколи навідується та вчиняє сварки. Крім того, з показань допитаного в якості свідка ОСОБА_5 , який є внуком сторін по справі, встановлено, що баба ОСОБА_1 тривалий час не проживає з ними в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а проживає у належній їй на праві власності квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , а коли приїжджає у м. Луцьк, то вчиняє конфлікти та сварки. Факт проживання у квартирі у м. Ковелі Волинської області заявник в суді апеляційної інстанції не заперечувала. Однак, надані ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог докази не вказують на вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства стосовно неї, ні фізичного, ні психологічного, не визначають ризиків вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявника, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Отже, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 вчиняв стосовно неї домашнє насильство, у зв`язку з чим існують обґрунтовані ризики застосування заінтересованою особою насильства у майбутньому у будь-якому його прояві, що є її процесуальним обов`язком у силу положень статей 12, 81 ЦПК України. Таким чином перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим. Наведені заявником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами, і не впливають на законність рішення суду. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 червня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя Судді: