Ухвала КЦС ВС № 127/30055/21

Ухвала Іменем України 11 травня 2022 року м. Київ справа № 127/30055/21 провадження № 61-4002ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасюк Оксани Миколаївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2022 року в справі за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 , ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаною заявою, в якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 у вигляді: заборони йому перебувати в місці її проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ; усунення їй перешкод в користуванні майном та розблокування доступу до електричного щитка, який знаходиться на 2-му поверсі будинку за вказаною адресою. Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2018 року. Після розірвання шлюбу сторони продовжили проживати разом в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , так як цей будинок є їх спільним житлом. ОСОБА_2 постійно провокує сварки, які переростають в серйозні конфлікти, під час яких його поведінка є занадто агресивною, він принижує її честь та гідність. Вона зазнає постійного психологічного тиску з боку ОСОБА_2 , він постійно називає її неадекватною, а також перешкоджає користуватися будинком та спокійно проживати в ньому. Вона є інвалідом І групи, тому неправомірні дії колишнього чоловіка згубно впливають на її самопочуття та стан здоров`я. Турбуючись за своє життя, вона вимушена перебувати в будинку тільки для ночівлі, весь інший час вона уникає зустрічі та спілкування з колишнім чоловіком. ОСОБА_2 перекрив шафою доступ до електричного щитка, на якому він постійно вимикає світло на першому поверсі, де вона проживає. Без світла вона не може повноцінно користуватися електричними приладами (холодильником, пральною машиною, телевізором), вечорами в будинку темно. Їй встановлено діагноз розсіяний склероз, порушення функції ходи та координації рухів, порушення функцій тазових органів. Їй необхідно користуватися холодильником для зберігання ліків, які є життєво необхідними, а постійне вимкнення світла ОСОБА_2 унеможливлює зберігання ліків. Вона неодноразово зверталася до поліції у зв`язку з неправомірними діями ОСОБА_2 стосовно неї. З огляду на зазначені обставини щодо наявності психологічного насильства, яке чинить стосовно неї ОСОБА_2 , є підстави для видачі обмежувального припису. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2022 року, в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження в майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Заявник не довела факту вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства стосовно неї. ОСОБА_2 не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності за насильство в сім`ї. Факт неодноразових звернень заявника до правоохоронних органів з підстав вчинення стосовно неї неправомірних дій з боку ОСОБА_2 не свідчить про наявність фактів домашнього фізичного чи психологічного насильства, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені законодавством. 25 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тарасюк О. М. подала до Верховного Суду через систему «Електронний Суд» касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви ОСОБА_1 . Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 травня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Ігнатенко В. М. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» без урахування висновків щодо її застосування, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 711/3280/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Встановивши, що ОСОБА_3 не допускає ОСОБА_1 до житлового будинку, де вони спільно проживають, суди попередніх інстанцій обґрунтовано видали обмежувальний припис щодо зобов`язання ОСОБА_3 усунути такі перешкоди і передати ОСОБА_1 ключі від квартири, оскільки зазначені порушення з боку кривдника мають всі ознаки економічного насильства. Суди попередніх інстанцій не дали оцінки доводам ОСОБА_1 та наданим нею доказам, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2018 року у справі № 127/13815/18. Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 25 вересня 2020 року № 45814 та довідкою з Комітету мікрорайону «Корея-1» від 30 серпня 2021 року № 433 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . З виписки з медичної картки стаціонарного хворого вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз розсіяний склероз, порушення функції ходи та координації рухів, порушення функцій тазових органів та втановлено І групу інвалідності. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2020 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Визначено за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , що складається із: житлового будинку літера «А», з прибудовою літ. «а», загальною площею 123,9 кв. м, житловою - 45,8 кв. м, сараїв літ. «Б», «б», погребу літера «В», вигрібні літ. «Г», навісу літ. «Д», огорож № 1-«2, вигрібної ями №

3. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовлено. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітнього сина. ОСОБА_1 неодноразово зверталася до поліції щодо непорозумінь з колишнім чоловіком ОСОБА_2 . Так, з 01 січня 2019 року по 12 вересня 2021 року ОСОБА_1 зверталася до Вінницького районного управління поліції 11 разів. Звернення ОСОБА_1 були розглянуті відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян». Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру; Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18) зазначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Надавши належну оцінку всім доказам у справі, як кожному окремо, так і в їх сукупності та взаємозв`язку, здійснивши системний аналіз вищенаведених норм матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , оскільки наведені у заяві ОСОБА_1 обставини не містять ознак застосування стосовно неї заінтересованою особою насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19 (провадження № 61-13080св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19 (провадження № 61-1585св20), від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20), від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20) вказано, що сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/26496/18 (провадження № 61-8819св19) зазначено, що встановивши відсутність даних про те, що до заявника зі сторони заінтересованих осіб вчинялося домашнє насильство, суди дійшли правильного висновку про те, що відсутні підстави для застосування обмежувального припису щодо заінтересованих осіб у вигляді тимчасового обмеження у праві користування будинком, співвласником якого є заявник. Доводи касаційної скарги про наявність домашнього насильства, яке триває з 2011 року є безпідставними, оскільки проведеними правоохоронними органами перевірками не встановлено в діях заінтересованих осіб ознак кримінального чи адміністративного правопорушення, а факт проведення з ними правоохоронцями профілактичної бесіди не може свідчити про систематичне насильство. Вказані обставини були предметом дослідження судів та їм надано належну правову оцінку. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19 (провадження № 61-13514св19) вказано, що встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення заінтересованою особою фізичного, психологічного або економічного насильства відносно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Сам факт звернення до суду, наявність рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2019 року, в якому, зокрема, встановлений факт сварок і непорозумінь між подружжям на побутовому ґрунті, свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19) зазначено, що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що сам факт неодноразового звернення заявника до різних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Оскільки заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення заінтересованою особою постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні вказаного Закону, а судами не встановлено випадків домашнього насильства відносно заявника та дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису. З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин, викладені ними в оскаржуваних судових рішеннях висновки узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду. Доводи заявника про неврахування правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 711/3280/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Встановивши, що ОСОБА_3 не допускає ОСОБА_1 до житлового будинку, де вони спільно проживають, суди попередніх інстанцій обґрунтовано видали обмежувальний припис щодо зобов`язання ОСОБА_3 усунути такі перешкоди і передати ОСОБА_1 ключі від квартири, оскільки зазначені порушення з боку кривдника мають всі ознаки економічного насильства, не заслуговують на увагу, оскільки у вказаних справах встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі. Так, у справі № 711/3280/20 судами було встановлено, що заінтересована особа (кривдник) вчиняла відносно заявника та її малолітньої дитини економічне та психологічне насильство, яке полягало в образах, погрозах забрати дитину, кривдник умисно позбавив заявника можливості користуватися будинком, в якому вона постійно проживала з малолітньою дитиною, а також можливість користуватися речами. У справі № 766/13927/20 на підставі встановлених обставин справи та оцінки фактів небезпеки (ризиків) суди зробили висновок, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними. Натомість в цій справі не було встановлено таких обставин. Навпаки, оцінивши надані заявником докази, суди попередніх інстанцій в цій справі дійшли висновку про недоведеність вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення. Доводи касаційної скарги не свідчать про помилковість висновків судів щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 та зводяться до незгоди з установленими судами обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)). Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасюк Оксани Миколаївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2022 року в справі за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 . Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко