Ухвала КАС ВС № 990/177/23

УХВАЛА 18 серпня 2023 року м. Київ справа №990/177/23 адміністративне провадження №П/990/177/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Білак М.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: 16 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій він просить: - прийняти позовну заяву до розгляду та вчинити процесуальні дії виключно на основоположних засадах верховенства права; - звільнити від сплати судового збору як інваліда війни І групи; - не шукати шляхи відмови від розгляду справи; - всі питання неясності та уточнень з`ясувати у першому судовому засіданні; - справу розглянути виключно за присутності позивача; - зобов`язати відповідача надати офіційні та публічні докази щодо правомірності його дій і бездій щодо розгляду +-300 офіційних звернень ОСОБА_1 з 2016 року по сьогодні; - зобов`язати надати офіційне публічне пояснення чому на сотні вимог не здійснено перевірки діяльності органів виконавчої влади згідно припису статті 28 Закону України №393/96-ВР від 02 жовтня 1996 року; - зобов`язати надати офіційне, публічне пояснення чому і на якій підставі не забезпечено право на розгляд офіційних звернень +-300 з повідомленням про безправ`я і беззаконня, шахрайство і оману, аферу віку, злочин проти людяності - геноцид в Україні; повалення конституційного ладу і правового режиму в Україні; - зобов`язати створити науково-експертну комісію за участю представництва ООН, Верховного Комісара ООН з прав людини, Ради Європейського Союзу, Генеральної прокуратури України, СБ України, ДБР, Всеукраїнської організації інвалідів Чорнобиля та інвалідів війни щодо розслідування факту повалення конституційного ладу і правового режиму в Україні; шахрайства, омани, афери віку, викрадення права власності, злочину проти людяності - геноциду в Україні, оскільки Україна з 1991 року втратила +- 20 мільйонів громадян України як правова, соціальна, демократична держава; - зобов`язати створити експертну комісію колегіальну за участю представництва Верховного Комісара ООН з прав людини, комісара Євросоюзу з прав людини, КМ Ради Європи, ЄСПЛ, Генпрокуратури України, СБ України, НП України, ДБР, громадянського суспільства України з питання правомірності держави України щодо позбавлення права на основну, страхову довічну державну пенсію із фактичних відшкодувань у % від ступеню втрати працездатності як інваліду Чорнобиля І групи внаслідок нещасного випадку при виконанні спецзавдання Уряду - КМ СРСР згідно Наказу від 26 квітня 1986 року; обмеження основної пенсії; обмеження права на існування; обмеження права на життя і захист здоров`я в Україні; позбавлення страхової довічної додаткової пенсії за ядерну шкоду, заподіяну життю та здоров`ю внаслідок нещасного випадку при виконанні спецзавдання згідно Наказу від 26 квітня 1986 року, як інваліду Чорнобиля першої групи з вини держави; позбавлення страхового, довічного, щорічного права на виплату компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку на спецлікування як інваліду Чорнобиля першої групи з ураженням неврологічної, опорно-рухової, серцево-судинної і т.д. системи здоров`я; відмови від виплати компенсації з 1993 року по сьогодні; позбавлення страхової, щорічної, довічної допомоги на оздоровлення як інваліду Чорнобиля першої групи з вини держави, відмови від виплати з 1993 року по сьогодні; позбавлення конституційних прав на пільги, компенсації і гарантії, соціальний і медичний захист; відповідальність держави за свою діяльність згідно вимог статті 3 Конституції України; невиконання Рішень КС України щодо соціальних законів з 1997 року по сьогодні та Рішень ЄСПЛ, які є обов`язковими до виконання; звуження ряду соціальних законів, їх різання з 1995 року по сьогодні, знищення вразливих верств населення України; викрадення банківських вкладів довірених Державному Ощадбанку України згідно Договору і гарантій держави, встановлених Законом, та 40% їх компенсації втрати від інфляції на основні вклади; відмови від повернення вкладів, безправ`я і беззаконня, злочину проти людяності - геноциду України; - при розгляді справи застосувати посвідчення СРСР, УРСР, України учасника ЛНА на ЧАЕС 1986 року категорії 1, інваліда Чорнобиля першої групи, які зобов`язують суд забезпечити заявлене право; посвідчення ветерана та інваліда війни першої групи, яке зобов`язує суд вчинити певні дії; посвідчення СРСР та України ветерана праці - особи похилого віку; довідку радіологічної МСЕК інваліда Чорнобиля першої групи, яка зобов`язує суд забезпечити верховенство страхового та ядерного права; довідку «Про стан здоров`я - ціну мирного атому 1986 року», яка на 500% зобов`язує суд забезпечити принцип верховенства страхового та ядерного права з дня його настання та довічно, без будь-яких обмежень; довідки ЛКК, які призивають суд вчинити певні дії згідно заявленого права з дня його настання згідно Наказу від 26 квітня 1986 року довічно; непорушну норму Закону України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції 1991-1996 років у відповідності до Конституції України, статті 5 ЦК України до спірних правовідносин з 1986 року. Виключно закон визначає страхове та ядерне право незворотної дії в часі, без будь-яких обмежень. Виключно закон нормами статті 70 зобов`язує суд захистити страхове та ядерне право цивільне право, визначене законом довічно; гарантії права, визначені нормами незворотної дії в часі згідно положень статей 1-13, 17, 17-1, 22 Закону України № 3551-12 в редакції від 22 жовтня 1993 року, оскільки закон зобов`язує суд вчинити певні дії з питань соцзахисту; - з ціллю проведення контрольного перерахунку основної пенсії у відповідності до законодавства СРСР, УРСР, України зобов`язати відповідача застосувати: Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року (ЗУ № 334/96-ВР як гарантію страхового та ядерного міжнародного права, яка зобов`язує Україну в повному та абсолютному обсязі відшкодувати ядерну шкоду, заподіяну життю і здоров`ю особи, яка зобов`язує суд захистити страхове та ядерне право); норму статей 13, 72, 73, 76 ЗУ № 39/93 ВР від 08.02.1995 р., який зобов`язує державу України відшкодувати у повному, абсолютному розмірі страхову і ядерну шкоду, заподіяну життю і здоров`ю без будь-якого строку давності і будь-яких обмежень з 1986 року по довічно; застосувати Рішення КС України з 1997-2003 років з питання соцзахисту, в яких КС України вказав: однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина 2 статті 25 КУ) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина 3 статті 22 КУ); ЗУ № 796-ХІІ від 28.02.1991 р. визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я. Зазначеними законами розмір пенсії відповідним категоріям громадян визначався у відсотках до заробітної плати і не фіксувався максимальний граничний розмір пенсії у грошовому еквіваленті (№1-3П від 13.05.1997 р, № 8-рп від 06.07.1999 р, 15-рп від 14.12.2000, № 13-рп від 10.10.2001, № 5-рп від 20.03.2002 р, № 7-рп від 17.03.2004 р., № 20-рп від 1.12.2004 р, № 8-рп від 11.10.2005 р, № 6-рп від 09.07.2007 р, № 10-рп від 22.05.2008 р, № 19-рп від 08.09.2009 р, № 3-рп від 03.06.2013 р., № 4-рп від 08.06.2016 р., № 6-р від 17.07.2018 р., № 12-р від 22.10.2020 р., № 1-р від 07.04.2021 р. Від 12.10.2022 р. КС України ухвалив Рішення щодо забезпечення соціальних гарантій для захисників і захисниць України щодо обмеження пенсії, які не виконує держава з дня їх проголошення та ріже соціальні законом з 1995 року на свій розсуд. Частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено способи судового захисту, зокрема, зазначається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. При цьому, частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Статтею 266 КАС України визначені особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України. Відтак, у порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені постанови Верховної Ради України, її дії чи бездіяльність, які виникли у правовідносинах, у яких вона реалізовує свої владні (управлінські) повноваження, і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їхнім юридичним змістом і процедурою розгляду. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Пунктом 3 частини першої статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно із частиною п`ятою статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5); у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача (пункт 9). Отже, законодавець закріпив за позивачем право на звернення до суду, право обирати спосіб захисту, визначати підстави позову та одночасно передбачив обов`язок останнього зазначити це в позовній заяві, а також доводити правомірність заявлених вимог. Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого публічного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб`єкти публічного права вступають з фізичними чи юридичними особами у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології, а тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення (дії чи бездіяльність) суб`єкта владних повноважень, що порушили її право та вказати спосіб захисту свого порушеного права Викладення позовних вимог у позовній заяві та обставин на їх обґрунтування формує предмет і підстави позову, і як наслідок, визначає предмет доказування у справі. Проте ОСОБА_1 не дотримано вимоги пунктів 4, 5, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України оскільки не сформульовано зміст позовних вимог до визначеного ним відповідача - Верховної Ради України, відповідно до статті 266 КАС України, позовні вимоги визначені у спосіб, що унеможливлює встановлення їх конкретного змісту та визначення способу відновлення права, за захистом якого він звернувся. У позовній заяві не наведено виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги й не визначено, якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено права позивача та які саме. ОСОБА_1 не вказує дії, з якими не згоден щодо того, в чому полягає порушення його прав Верховною Радою України, виходячи з передбачених законодавством України її повноважень та компетенції та, відповідно, відсутнє правове обґрунтування позовних вимог у цій частині. Суд звертає увагу на визначений зокрема статтею 85 Конституції України перелік повноважень Верховної Ради України, в якій відсутня норма, що наділяє Верховну Раду України повноваженнями, що стосуються відновлення соціальних прав - перерахунок пенсійного забезпечення. Отже, вимоги позивача не відповідають наведеним приписам норм процесуального права та позбавляють Верховний Суд можливості встановити дійсний зміст і суть правовідносин, що виникли між позивачем та Верховною Радою України. Відповідно предмет доказування у цій справі позивачем так і не визначено, а обраний ним спосіб захисту порушеного права стосується лише його соціальних прав як особи, що має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інваліда І групи. Крім цього, в порушення пункту 11 частини п`ятої статті 160 КАС України позивачем не надано власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно з частиною другою статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Отже, позивачу необхідно надати строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подачі уточненої позовної заяви з конкретизацією вимог і викладом обставин, передбачених статтею 160 КАС України, з підтвердженням обставин, якими обґрунтовуються його позовні вимоги, надати докази порушення його прав та свобод з боку відповідача (Верховної Ради України) саме при здійсненні ним функцій органу законодавчої влади відповідно до норм діючого законодавства. Керуючись статтями 169, 248, 266 КАС України, суд

УХВАЛИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - залишити без руху. Надати позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку позовної заяви у спосіб, зазначений у мотивувальній частині ухвали. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк позовна заява разом із доданими до неї матеріалами буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не оскаржується. ........................... М.В. Білак, Суддя Верховного Суду