Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2378/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2378/23 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, - В С Т А Н О В И В : Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило: стягнути з відповідача на користь бюджету податковий борг в сумі 9606,40 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за відповідачем обліковувався податковий борг перед бюджетом по єдиному податку з фізичних осіб, у сумі 9606,40 грн, що не сплачено у добровільному порядку. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь бюджету податковий борг в сумі 9606 (дев`ять тисяч шістсот шість) грн 40 коп. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що грошове зобов`язання, нараховане контролюючим органом може бути стягнуто лише в межах 1095 днів з дня виникнення податкового боргу. Відповідно, списання безнадійного податкового боргу здійснюється самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи. Враховуючи, що дата граничного строку сплати боргу встановлена до 20 квітня 2019 року, тому строк стягнення такого боргу минув 20 квітня 2022 року, що свідчить про необгрунтованість позовних вимог. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 29 вересня 2015 року позивачем як фізичною особою-піприємцем подано заяву про застосування спрощеної системи оподаткування №1242. У зв`язку з несплатою узгодженої суми грошового зобов`язання позивачем було прийнято податкову вимогу форми «Ф» від 14.06.2018 №41096-17 на суму податкового боргу 1055,80 грн. У подальшому, сума податкового боргу перед бюджетом по єдиному податку з фізичних осіб зросла до 9606,40 грн. Однак, оскільки в добровільному порядку сума заборгованості відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути її у судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем у встановлені законодавством строки податкового боргу в повному обсязі, вказане свідчить про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення коштів з відповідача в рахунок погашення податкового боргу у сумі 9606,40 грн. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України врегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. За правилами п.59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Таким чином, за своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов`язку та виникнення у нього податкового боргу. При цьому, колегія суддів враховує, що згідно з абзацом 1 пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Абзацом 2 пункту 57.3 статті 57 ПК України передбачено, шо у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. У силу вимог пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Відповідно до абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. З положень зазначених норм закону випливає, що обов`язок зі сплати грошового зобов`язання у платника податків виникає з наступного дня за днем узгодження такого зобов`язання і має бути виконаний протягом десяти днів. У разі оскарження до суду податкового повідомлення-рішення днем узгодження грошового зобов`язання є день набрання законної сили судовим рішенням. Несплачені грошові зобов`язання у встановлений законом строк - протягом 10 календарних днів, наступних за днем їх узгодження, яке відбувається в день набрання законної сили судовим рішенням, є податковим боргом платника податків, з виникненням якого контролюючий орган має вжити заходів для його погашення, зокрема надіслати платникові податкову вимогу щодо погашення суми податкового боргу. Вказане узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 810/272/16. З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у Черкаській області сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 14.06.2018 №41096-17 на суму податкового боргу 1055,80 грн. у зв`язку з несплатою узгодженого податкого зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб. У подальшому, сума податкового боргу по єдиному податку з фізичних осіб зросла до 9606,40 грн. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення (п. 59.5 ст. 59 ПК України). Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази сплати або оскарження відповідачем нарахованих контролюючим органом податкових зобов`язань з податку на доходи з фізичних осіб згідно вказаної податкової вимоги. Таким чином, оскільки узгоджене податкове зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб не було сплачене відповідачем у встановлені строки, таке зобов`язання визнається податковим боргом, який підлягає стягненню у судовому порядку. Посилання апелянта на те, що у відповідності до норм Податкового кодексу України податковий борг може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, відтак строк стягнення даного боргу минув 21.04.2022, колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне. За приписами підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України до безнадійної заборгованості відноситься, серед іншого, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності. Згідно з пунктом 101.1 статті 101 ПК України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Під терміном «безнадійний» розуміється також податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК України). У відповідності до пункту 102.4 статті 102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Відповідно, податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац третій пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України). З огляду на вказане, на час виникнення спірних правовідносин, норми Податкового кодексу України передбачали, що строк давності, протягом 1095 днів для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До того ж, у постанові від 25.02.2020 у справі №1340/5767/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок, згідно якого положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 КАС України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно. Водночас, абзацом 10 пункту 52-2 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України (зі змінами, внесеними згідно Законом №591-ІХ) передбачено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу. Враховуючи, що податковий борг у сумі 3289,60 грн, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян виник у відповідача 20 серпня 2018 року, однак з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на території України був впроваджений карантин, відтак звернення у квітні 2023 року податкового органу здійснено у межах 1095 календарних днів, що спростовує вищевикладені доводи апелянта. Отже, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді Т.Р. Вівдиченко В.П. Мельничук