Постанова Київський апеляційний суд № 760/17983/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 серпня 2023 року м. Київ Справа №760/17983/20 Провадження № 22-ц/824/10385/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Карпенка В.Р. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксана Анатоліївна, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксана Анатоліївна, про визнання недійним кредитного договору, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Платинум Банк», треті особи: ТОВ «ФК «Аланд»), приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клітченко О. А., про визнання недійним кредитного договору, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позов мотивований тим, що 30 липня 2020 року на адресу ОСОБА_1 надійшло повідомлення приватного виконавця Клітченко А. О. про стягнення на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості в розмірі 13 519,54 грн згідно з виконавчим написом від 03 липня 2020 року № 5736, вчиненим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С. Позивач вказував, що до цього в 2016 році він дізнався, що від його імені з використанням загубленого ним паспорту було укладено кредитний договір із страхуванням життя позичальника від 18 грудня 2015 року № 1841/3558BCLKA1R1, укладений від його імені з ПАТ «Платинум Банк». За цим фактом було порушене кримінальне провадження, зареєстроване в ЄРДР за № 12016040680000277. Позивач зазначав, що коли він отримав копію вказаного договору, то виявив, що у ньому навіть відсутній підпис від його імені. Зазначене, на думку позивача, свідчить про необхідність визнання кредитного договору від 18 грудня 2015 року № 1841/3558BCLKA1R1 недійсним. В подальшому, право вимоги за вказаним кредитним договором набуло ТОВ «ФК «Аланд», яке і звернулося до приватного нотаріуса Горая О. С. із заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості. 03 липня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С. було вчинено виконавчий напис про стягнення на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості за кредитним договором із страхуванням життя позичальника від 18 грудня 2015 року № 1841/3558BCLKA1R1 в сумі 13 591,54 грн, який було подано на примусове виконання. Посилаючись на те, що кредитний договір позивач не підписував, ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір із страхуванням життя позичальника від 18 грудня 2015 року № 1841/3558BCLKA1R1, укладений від його імені з ПАТ «Платинум Банк»; визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 03 липня 2020 року № 5736, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С. про стягнення на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості в розмірі 13 519,54 грн. Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 25 серпня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання. Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року зупинено стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О. С. від 03 липня 2020 року № 5736 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року витребувано у ТОВ «ФК «Аланд» завірені належним чином копії виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гораєм О. С. 03 липня 2020 за №5736, та документів, які були подані нотаріусу разом із заявою про вчинення вказаного виконавчого напису (кредитний договір, розрахунок заборгованості тощо). Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 16 червня 2022 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 14квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Платинум Банк», треті особи: ТОВ «ФК «Аланд», приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клітченко О. А., про визнання недійним кредитного договору, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що оскільки оспорюваний кредитний договір із страхуванням життя позичальника від 18 грудня 2015 року № 1841/3558BCLKA1R1 є неукладеним, він не потребує визнання його недійсним, а тому заявлена позивачем вимога про визнання недійсним кредитного договору не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача. ПАТ «Платинум Банк» не є належним відповідачем. 22 травня 2023 року ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що оспорюваний правочин укладено всупереч волі ОСОБА_1 та в порушення частин другої, третьої статті 203 ЦК України, оскільки кредитний договір позивач не укладав та не підписував, він підписаний навіть не від імені ОСОБА_1 . Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22травня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Платинум Банк», треті особи: ТОВ «ФК «Аланд», приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клітченко О. А., про визнання недійсним кредитного договору, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Витребувано із Солом`янського районного суду м. Києва матеріали цивільної справи № 760/17983/20 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Платинум Банк», треті особи: ТОВ «ФК «Аланд», приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клітченко О. А., про визнання недійним кредитного договору, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. 08 червня 2023 року матеріали справи № 760/17983/20надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Встановлено, що в матеріалах справи міститься копія кредитного договору із страхуванням життя позичальника від 18 грудня 2015 року № 1841/3558BCLKA1R1, сторонами в якому зазначені: ПАТ «Платинум Банк» (Банк), Приватне акціонерне товариство «Ренесанс Життя» (Страховик) та ОСОБА_1 (Позичальник), згідно з яким останній отримав кредит у банку в розмірі 12 936,00 грн на умовах строковості та оплатності. Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження умов продажу від 18 грудня 2017 року № 5444 затверджено умови продажу лоту F65GL7384 з продажу ПАТ «Платинум Банк» кредитного портфелю фізичних осіб, без забезпечення у кількості 26 296 шт., до складу, якого також входило право вимоги за кредитним договором від 18 грудня 2015 року № 1841/3558BCLKA1K1. Вказаний актив було реалізовано на електронних торгах № UA-EA-2018-01-19-000093-а переможцем, яких було визнано ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та 28 лютого 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (новий кредитор) було укладено договір № 83 про відступлення прав вимоги. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Підставою заявленого ОСОБА_1 позову є те, що він кредитний договір не підписував, волевиявлення на його укладення не виявляв, грошей за договором не отримував. Надаючи оцінку вказаним аргументам позовної заяви, Київський апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети. Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили. Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України. Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявний у матеріалах справи кредитний договір зі страхування життя позичальника від 18 грудня 2015 року № 1841/3558BCLK1K1 не містить підпису позичальника/страхувальника. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків). За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством. Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це і стверджується позивачем і достеменно встановлено судом). У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача. Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від якого не відступила у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19ц (провадження № 14-79цс21), зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Київським апеляційним судом встановлено, що право вимоги за кредитним договором із страхуванням життя позичальника від 18 грудня 2015 року № 1841/3558BCLKA1R1, перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підставі проведених електронних торгів № UA-EA-2018-01-19-000093-а де переможцем було визнано ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», а 28 лютого 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (новий кредитор) було укладено договір № 83 про відступлення прав вимоги. Таким чином, належним відповідачем у справі є ПАТ «ФК «Кредит-Капітал». У справі, що переглядається, позовні вимоги пред?явлено до ПАТ «Платинум Банк». Право та порядок на звернення до суду за захистом визначається процесуальним законом. Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України). Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Відповідно до статті 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Установивши, що ОСОБА_1 пред?явив позов до неналежного відповідача, клопотань про заміну на належного відповідача не заявлялось, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову. Крім того, позивачем не надано суду виконавчого напису від 03 липня 2020 року № 5736, який ОСОБА_1 просить визнати таким, що не підлягає виконанню, що у свою чергу позбавляє суд можливості дослідити його як доказ та надати відповідну правову оцінку. Аргументи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін, розподіл судових витрат у зв?язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до статті 141 ЦПК України Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: б Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна