Постанова 4802 № 159/5263/22

Справа № 159/5263/22 Головуючий у 1 інстанції: Грідяєва М. В. Провадження № 22-ц/802/847/23 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 серпня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2023 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, вказуючи на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У шлюбі народилось донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06.04.2009 року шлюб розірвано. Наразі доньки 16 років, для гармонійного розвитку їй потрібне певне лікування. Для гарного фізичного розвитку їй необхідно стоматологічне вручання, в зв`язку з чим на початку листопада 2022 року їй було проведено консультацію у лікаря та здійснено лікування встановлено брикет-систему, вартість лікування склала 28200 грн. Обов`язок утримувати дітей є рівною мірою як матері так і батька. Самотужки утримувати й забезпечувати дитину усім необхідним не легко. Відповідач має постійний дохід, оскільки працює водієм у Республіці Польща, займається перевезенням вантажу та має достатню фінансову можливість сплачувати додаткові витрати на дитину. У добровільному порядку робити цього не бажає. Просить стягнути з відповідача на її користь понесені нею додаткові витрати на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 14100 грн. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавав. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи. За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у цій справі є 17 серпня 2023 року - дата складення повного судового рішення. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що понесені позивачем витрати на встановлення брекет-систему доньці не є додатковими витратами на дитину в розумінні ст.185 СК України та повинні охоплюватись розміром аліментів, які можуть бути стягнуті з відповідача на утримання доньки на користь позивача. Сторонами не надано суду інформації щодо наявності судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання доньки. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки зроблені з порушенням норм матеріального права. Судом встановлено, що сторони з 06.06.2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від спільного подружнього життя народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає з позивачем та знаходяться на її утриманні. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 грудня 2020 року збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22.07.2008 року, та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. 00 коп. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття. Згідно з довідкою приватного підприємця ОСОБА_6 від 16.12.2022 року №11, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.11.2022 року було проведено консультацію лікарем стоматологом - ортодонтом та зроблено панорамний знімок. Діагноз: І-клас за Енглем: скученість на верхній щелепі ІІ степені, скученість на нижній щелепі ІІІ степені. Лікування: встановлено брекет-систему. Загальна вартість виконаних робіт - 28200 грн. Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (ст. 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення. У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі №6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Згідно з ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Виходячи з аналізу ст. 185 СК України, додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суд повинен враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19). Апеляційним судом встановлено, що для гармонійного фізичного розвитку для доньки сторін необхідно було стоматологічне втручання, у зв`язку з чим на початку листопад 2022 року донці сторін було проведено консультацію лікаря та здійснено лікування-встановлення брекет-систему, вартість якої становить 28200 грн, докази містяться в матеріалах справи. З врахуванням положень ст. 185 СК України, колегія суддів вважає, що витрати, які ОСОБА_1 понесла на дитину за своєю юридичною природою є додатковими витратами. Суд апеляційної інстанції встановивши, що позивач понесла додаткові витрати на дитину у розмірі 28200 грн, а відповідач є особою працездатною та фінансово спроможною взяти участь у відшкодуванні половини цих витрат, доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 половини вартості додаткових витрат на лікування доньки дитини у розмірі 14100 грн, які підтверджуються належними та допустимими доказами. Покликання суду першої інстанції в судовому рішенні, що ці витрати охоплюються аліментами, суперечать норма СК України, які регулюють питання стягнення додаткових витрат на дитину. Окрім того суд першої інстанції посилається на те, що позивачем не подано копію рішення суду про стягнення аліментів з відповідача, а тому в даному випадку не можна вирішувати питання про стягнення додаткових витрат на дитину, не заслуговує на увагу. Так, відповідно до ст.6 конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Белле проти Франції» від 4.12.95 та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10.04.2003). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»). ЗУ «Про доступ до судових рішень» регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно до Закону України "Про державну таємницю". Таким чином суд першої інстанції при вирішенні даної справи, допустив надмірний формалізм, оскільки маючи доступ до Реєстру судових рішень міг сам перевірити наявність рішення про стягнення аліментів. Окрім того наявність чи відсутність судового рішення про стягнення аліментів не позбавляє особу права вимагати стягнення додаткових витрат на дитину, оскільки аліменти можуть стягуватись за домовленістю сторін, а не за рішенням суду. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Оскільки висновки суду першої інстанції щодо відмови у стягненні додаткових витрат на дитину зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів ( п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ « Про судовий збір»). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат ( ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Таким чином відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2481, 00 гривень за подання позовної заяви та апеляційної скарги (992, 40 грн + 1488,60 грн), оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.3 ч.1 ст. 5 ЗУ « Про судовий збір». Керуючись ст.ст. 268, 367, 368,374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесені додаткові витрати на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 14100 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 2481, 00 гривень Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий-суддя Судді: