Постанова Київський апеляційний суд № 761/30878/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи:761/30878/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/9012/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючий - Немировська О.В., судді - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. секретар - Ольшевський П.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міолан» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року встановив: у серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним пункти 1.4,1.5.1, 1.5.2, 1.6, 1.7 та 5.1 кредитного договору, укладеного 30 червня 2021 року між ним та відповідачем, посилаючись на те, що умови такого договору є несправедливими та порушують його права, як споживача. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норма матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався В судове засідання учасники справи не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Від позивача та його представника надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 30.06.2021 між ним та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 4649202, відповідно до умов якого позивачу відповідачем було надано кредит в сумі 4300 грн. строком на 15 днів з 30.06.2021. Посилався на те, що пункти 1.4, 1.5.1, 1.5.2, 1.6, 1.7, 5.1 вказаного договору підлягають визнанню недійсними, оскільки на його думку вони є несправедливими та суперечать принципу розумності і добросовісності, а також є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, 30.06.2021 між ОСОБА_1 до ТОВ «Міолан» укладено договір про споживчий кредит № 4649202, відповідно до умов якого позивачу було надано відповідачем кредит в сумі 4300 грн. строком на 15 днів з 30.06.2021. У своїй апеляційній скарзі представник позивача посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що оспорюваними умовами договору позивача зобов`язано сплачувати проценти та пеню, які в цілому перевищують 50% вартості наданих кредитних послуг. Також позивач зазначав, що судом не врахована

позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 02 грудня 2015 року, про те, що умови договору встановлюють непропорційно велику суму компенсації у разі невиконання скаржником зобов`язань за спірним договором. Також скаржник звертав увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду щодо несправедливості нарахування штрафних санкцій, які є неспівмірними сумі боргу. Однак, такі доводи скаржника є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Пунктом 1.4 Договору визначено, що Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 15 липня 2021 року. У пункті 1.5.1 договору визначено, що комісія за ненадання кредиту: 473 грн., яка нараховується за ставкою 11% від суми кредиту одноразово. Проценти за користуванням кредитом: 806 грн. 25 коп., які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2 Договору). Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2, 2.3 цього Договору (п.1.7). У пункті 5.1 договору позичальник підтверджує, що до укладення договору отримав від товариства інформацію, зазначену в Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в Законі України «Про споживче кредитування»; інформація надана йому товариством з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позивальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання; умови договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану. Інші пункти укладеного договору позивачем не оскаржувались. Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (частина перша статті 215 ЦК України). Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки. Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування». Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містить положення про те, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». У статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» наведено визначення термінів, які вживаються в цьому Законі, зокрема: договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб; Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, що врегульовано в частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит; платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов`язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено. Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит процентів, комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту. В даному випадку доводи позивача зводяться до власного трактування ним норм матеріального права та практики Верховного Суду. Матеріали справи свідчать про те, що позивач оспорює укладений між ним та відповідачем кредитний договір в частині встановлення терміну його повернення (15 днів), комісії за надання кредиту (473 грн. одноразово), базової процентної ставки за користування кредитом (5% від фактичного залишку за кожен день користування кредитом), типу процентної ставки (фіксована). Вказані пункти договору не передбачають встановлення позивачеві відповідальності за невиконання умов договору. Зі змісту оспорюваних пунктів договору не вбачається порушення відповідачем споживчих прав позивача та дисбалансу прав та обов`язків сторін договору. Доводи позивача про недійсність пункту 5.1 договору, яким він підтвердив, що у разі невиконання зобов`язань він надає згоду на передачу його персональних даних, колегія суддів також вважає неспроможними. Посилання апелянта на те, що йому та його родичам постійно надходять повідомлення та дзвінки з приводу необхідності погашення заборгованості не можуть бути підставою для визнання відповідного пункту договору недійсним. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції посилання скаржника на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо звільнення учасників бойових дій від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту, оскільки оспорюваними пунктами договору відповідальність позичальника за несвоєчасну сплату платежів по кредиту у вигляді штрафів або пені не встановлювалась. У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375,382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом 30 днів. Повний текст постанови виготовлено 17 серпня 2023 року. Головуючий Судді