Постанова 4824 № 761/9533/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи:761/9533/22-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/6989/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Пономаренко Н.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючий - Немировська О.В., судді - Махлай Л.Д., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року, встановив: у травні 2022 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Держави України моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., посилаючись на те, що вона є потерпілою в кримінальному провадженні №12016100080007017. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права. Відповідачі не скористалися своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначала, що вона визнана потерпілою в кримінальному провадженні №12016100080007017. За її заявою 08.07.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження) та розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню. Кримінальне правопорушення полягає в тому, що 08.07.2016 о 19.00 ОСОБА_3 , знаходячись по АДРЕСА_1 , умисно заподіяла їй тілесні ушкодження. 27.10.2016 слідчим Святошинського УП ГУ НП у м.Києві Радкевич В.О. було винесено постанову про закриття кримінального провадження №12016100080007017, постанова про закриття кримінального провадження була скасована постановою прокурора Київської місцевої прокуратури №8 від 11.04.2017. Також її представник у 2021 році звернулась до суду зі скаргою, за результатами розгляду якої ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м.Києва від 17.06.2021 по справі №759/12342/21 зобов`язано уповноважену особу Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві розглянути клопотання представника потерпілого №б/н від 21.05.2021 року, що надійшло до органу досудового розслідування 27.05.2021 року, про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Однак після скасування у 2017 році прокурором постанови про закриття кримінального провадження досудове розслідування не було відновлено, а місцезнаходження матеріалів кримінального провадження невідоме. Така надмірна тривалість досудового розслідування кримінального провадження завдає їй душевного болю та страждань, вона як потерпіла протягом більш як 6 років перебуває у напруженому стані, а відповідно до ст. 46 КК України на даний час вже сплинули строки притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка завдала їй легкі тілесні ушкодження. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2022 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, зобов`язання вчинення певних дій в кримінальному провадження не свідчить про протиправність дій слідчих, а позивач, яка отримала статус потерпілого у кримінальному провадженні скористалась визначеною законом процедурою та неодноразово оскаржувала дії та бездіяльність слідчих та щодо недотримання розумних строків органом досудового розслідування - СВ Святошинського УП ГУ НП у м. Києві, які були розглянуті як слідчим суддею, так і прокурором. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 56 Конституції України, ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є аналогічними доводам, викладеним в позовній заяві, всі були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку. Суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини, на які посилалась позивач при зверненні до суду, а саме - триваюча бездіяльність уповноважених осіб Святошинського УП ГУНП у місті Києві, яка полягає у невиконанні протягом більш ніж 5 років слідчими СВ Святошинського УП ГУНП у місті Києві службових обов`язків стосовно забезпечення проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню №12016100080007017, надмірна тривалість кримінального провадження, створення позивачу перешкод в отриманні інформації про хід розслідування, ігнорування клопотань позивача про проведення слідчих дій, безпідставне закриття кримінального провадження, та, як наслідок, уникнення покарання винною особою за спричинені позивачу тілесні ушкодження. Позивач вказувала на ці обставини, як такі, що призвели до її моральних страждань. У відповіді на відзив позивач вказувала, що така надмірна тривалість розслідування призвела до постійних переживань за хід розслідування та розуміння того, що кожен день неефективного слідства наближає той момент, коли винна особа остаточно уникне покарання, у неї погіршились взаємовідносини з оточуючими, з`явились головні болі, безсоння. В ст. 23 ЦК України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Згідно положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Відповідно до ч. 1-3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції станом до внесення змін згідно із Законами № 160-IX від 03.10.2019, № 3000-IX від 21.03.2023) у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. Частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача. Вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди залежить від встановлення всіх зазначених умов відповідальності, а тому посилання позивача на обґрунтованість вказаної вимоги внаслідок надмірної тривалості досудового розслідування по кримінальному провадженні є передчасним. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23). Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 255, 367, 368, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді