Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 163/957/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 163/957/23 пров. № А/857/9872/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Сеника Р.П., за участі секретаря судового засідання Доморадової Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 18 травня 2023 року (головуючий суддя Чишій С.С., м. Любомль) у справі № 163/957/23 за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправною та скасування постанови, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Волинської митниці, у якому просив скасувати постанову в справі про порушення митних правил від 01.03.2023 №0055/20500/23, якою його визнано винним у вчиненні порушення, передбаченого ч. 2 ст. 471 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 30% вартості товарів, що становить 17734,50 грн.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що обрав для перетину митного кордону "зелений коридор", щоб перемістити два нових ноутбуки загальною вартістю 7198 злотих або 59 115,01 грн за офіційним курсом НБУ, оскільки такі належать до його особистих речей і придбані для власного використання. Вважає, що в його діях відсутній склад правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 471 Митного кодексу України. Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 18 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що придбані ноутбуки належать до його особистих речей, дану обставину він підтвердив поясненнями, наданими під час проходження митного контролю, і поясненнями в суді першої інстанції, а також окремо засвідчив пред`явленням цих ноутбуків в суді. Крім того, зазначає, що висновки суду про те, що дані ноутбуки не використовувалися для забезпечення звичайних повсякденних потреб позивача, які відповідають меті його перебування в Україні або за кордоном, є необгрунтованими, оскільки відповідачем, на якого покладений обов`язок такого доведення, не наведено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження таких обставин. Вважає позивач, що задекларував ноутбуки усно, заявивши про їх ввезення в Україну при проходженні митного контролю. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Представник скаржника під час апеляційного розгляду підтримав апеляційну скаргу. Представник відповідача у судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь головуючого судді,пояснення представників, проаналізувавши письмові докази, що є в матеріалах справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного. Як встановлено судом першої інстанції і визнається сторонами, постановою в справі про порушення митних правил від 01.03.2023 №0055/20500/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення, передбаченого ч. 2 ст. 471 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 30% вартості товарів, що становить 17734,50 грн. З протоколу про порушення митних правил від 16.02.2023 №55/20500/2023 (а.с.а.с.42-43), складеного старшим державним інспектором ВМО №2 м/п «Устилуг» Шаясюк І.М., встановлено, що 16 лютого 2023 року о 02 год. 08 хв. в зону митного поста «Устилуг» Волинської області, в напрямку «в`їзд в Україну» з Республіки Польща до України, по смузі руху «зелений коридор» в`їхав транспортний засіб марки «SKODA ROOMSTER», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням громадянина України ОСОБА_1 . Під час проведення митного огляду транспортного засобу в багажному відділенні автомобіля без ознак приховування було виявлено товар, а саме: два нових ноутбуки, загальною вагою 6 кг. та вартістю згідно фіскального чеку №34235 від 15.02.2023 7198 злотих, що згідно курсу Національного банку України від 16.02.2023 року становить 59115,01 грн., що перевищує неоподатковану норму ввезення на митну територію України. Протокол про порушення митних правил складено 16 лютого 2023 за участі ОСОБА_1 , у відповідній графі протоколу зазначено про розгляд справи 01 березня 2023 року з 10 по 12 годину за місцем розташування Волинської митниці, про що повідомлений позивач. Даний протокол позивач підписав без пояснень та зауважень ( а.с.43 ). Також в матеріалах справи ( а.с.45) знаходяться письмові пояснення ОСОБА_1 , надані старшому державному інспектору ВМО №2 м/п «Устилуг» ОСОБА_2 , у яких ОСОБА_1 зазначив, що у автомобілі, яким керував, ввіз на територію України через смугу «зелений коридор» два ноутбуки, придбані ним в Республіці Польща, вартістю 7198 злотих, для власного використання. Як встановлено з оскаржуваної постанови, розгляд справи про порушення митних правил проведено без участі особи, що притягується до відповідальності, а вина ОСОБА_1 доведена протоколом про порушення митних правил та іншими документами. Не погодившись із постановою від 01.03.2023 №0055/20500/23, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено таку підставу для недекларування товару як віднесення ноутбуків до особистих речей. Для віднесення речей до особистих необхідним є не тільки їх зазначення у ст.370 МК України, а й доведення факту призначення їх для забезпечення звичайних повсякденних потреб фізичної особи, які відповідають меті перебування зазначеної особи відповідно в Україні або за кордоном. Мети, якій би відповідало використання ноутбуків за кордоном відповідно до їх прямого функціонального призначення, позивач також не довів, а його твердження, як і показання запрошеного позивачем свідка, про постійне використання таких предметів в особистих потребах не стосується питань, що регулюються ст.ст.369, 370 МК України. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 486 МК України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону. Частиною 1 ст.318 МК України передбачено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Згідно ч. 1 ст.257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Згідно ч.1 ст.374 МК України товари (за винятком підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню (за винятком товарів, на які відповідно до статті 197 цього Кодексу встановлено обмеження щодо переміщення громадянами через митний кордон України, і випадків, передбачених частиною другою цієї статті) та не є об`єктами оподаткування митними платежами. Частиною першою ст. 369 МК України встановлено, що особисті речі, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі, підлягають декларуванню шляхом учинення дій, усно або, за бажанням власника чи на вимогу органу доходів і зборів, письмово, не оподатковуються митними платежами та звільняються від подання, проведення заходів офіційного контролю, а також від подання документів та/або відомостей, що підтверджують дотримання встановлених заборон та/або обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України. Відповідно до п. 36 ст.4 МК України особисті речі - товари, нові і такі, що були у вжитку, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб фізичної особи, як відповідають меті перебування зазначеної особи відповідно в Україні або за кордоном, переміщуються через митний кордон України у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі і не призначені для підприємницької діяльності, відчуження або передачі іншим особам. Аналізуючи наведені норми Митного кодексу, слід дійти висновку, що всі товари, сумарна фактурна вартість яких перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України, підлягають письмовому декларуванню, а особисті речі, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України підлягають декларуванню шляхом учинення дій, усно або, за бажанням власника чи на вимогу органу доходів і зборів, письмово. Відповідно до ч.2 ст.471 Митного кодексу України (в редакції Закону №2058-IX від 16.02.2022 на момент виникнення спірних правовідносин) недекларування товарів (крім зазначених у частинах першій та/або третій цієї статті), що переміщуються через митний кордон України громадянами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 30 відсотків вартості цих товарів. Відповідно до примітки до ст.471 МК України недекларуванням у цій статті вважається незаявлення громадянином за встановленою формою точних та достовірних відомостей, перелік яких визначений цим Кодексом, про товари, які переміщуються (пересилаються) таким громадянином через митний кордон України (у тому числі при проходженні (проїзді) ним каналом, позначеним символами зеленого кольору ("зелений коридор")". Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивач в порушення вимог ст. ст. 257, 366, 374 МК України не задекларував товар, що переміщується ним через митний кордон України, який підлягає письмовому декларуванню та оподаткуванню митними платежами, чим вчинив порушення, передбачене ч. 2 ст. 471 Митного кодексу України. І позивачем, і відповідачем визнається, що вартість переміщуваних позивачем товарів становить більше 500 євро. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки загальна вартість переміщуваного товару, так і окремо вартість кожного з переміщуваних позивачем ноутбуків перевищувала еквівалент, встановлений ч.1 ст.374 МК України, тому переміщувані позивачем товари підлягали обов`язковому письмовому декларуванню. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що придбані ноутбуки належать до його особистих речей, а тому можуть бути задекларовані усно, оскільки позивачем не доведено митному органу при здійсненні митного оформлення ( не надано належних та допустимих доказів ), що два нових, придбаних ним за один день до ввезення в Україну, ноутбуки призначені для забезпечення його звичайних повсякденних потреб і не призначені для підприємницької діяльності, відчуження або передачі іншим особам. При цьому, як вже зазначено вище, особисті речі, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України підлягають декларуванню шляхом учинення дій, усно або, за бажанням власника чи на вимогу органу доходів і зборів, письмово. Апелянт покликається на те, що ним при проходженні митного контролю було здійснено усне декларування двох ноутбуків. Однак, такі доводи апелянта не підтверджуються жодними доказами. Як вбачається з протоколу про порушення митних правил № 0055/20500/23 від 16 лютого 2023 року, наявність двох нових ноутбуків у автомобілі позивача було встановлено інспектором під час повного митного огляду транспортного засобу, яким керував позивач, на митному посту «Устилуг» Волинської митниці. Про те, що позивач усно повідомив інспектора про наявність у автомобілі таких особистих речей позивача як два нових ноутбуки, у протоколі не зазначено. Позивач підписав даний протокол без пояснень та зауважень. Отже, усне декларування позивачем ноутбуків не підтверджене. Письмові пояснення, на які покликається позивач в апеляційній скарзі як на доказ усного декларування особистих речей, відібрані інспектором після проходження позивачем митного контролю і виявлення незадекларованого товару, безпосередньо під час складення протоколу про порушення митних правил, а тому твердження апелянта, що такі можуть вважатися усним декларуванням особистих речей, є безпідставними. Стосовно покликання в апеляційній скарзі на те, що митним органом не доведено вини позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 471 МК України, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 458 Митного кодексу України (далі - МК України), порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Статтею 495 МК України передбачено, що доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів та іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді. Посадова особа митного органу, яка здійснює провадження у справі про порушення митних правил, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. З оскаржуваної постанови вбачається, що підставою для притягнення позивача до відповідальності за порушення митних правил, є недекларування товарів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, в сумі, щоперевищує дозволену законодавством України для їх переміщення без письмового декларування. Вина у вчиненому гр. ОСОБА_1 правопорушенні підтверджується актом про проведення митного огляду транспортного засобу № UA205110/2023/000534, контрольним талоном, протоколом про порушення митних правил № 0055/20500/23 та фіскальним чеком, який був наданий позивачем митному органу, відтак відповідачем належними та допустимими доказами доведено наявність в діях позивача вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 471 МК України. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено правомірність складання постанови про порушення митних правил від 01.03.2023 №0055/20500/23, оскільки позивач не задекларував товари, які переміщувалися ним через митний кордон України у сумі, що перевищує, дозволену законодавством України для їх переміщення без письмового декларування, чим порушив ч. 2 ст.471 МК України, а тому оскаржувана постанова є правомірною та скасуванню не підлягає. При обґрунтуванні цієї постанови апеляційним судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 286, 272, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Любомльського районного суду Волинської області від 18 травня 2023 року у справі № 163/957/23 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 16 серпня 2023 року