Постанова Київський апеляційний суд № 761/44285/21

Постанова Іменем України 15 серпня 2023 року м. Київ провадження №22-ц/824/8471/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., за участю секретаря Ратушного А. В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського національного університету імені Тараса Шевченка на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року в складі судді Мальцева Д. О. у цивільній справі №761/44285/21 Шевченківського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу У С Т А Н О В И В: В грудні 2021 року ОСОБА_1 , посилаючись на те, що її з порушенням трудового законодавства відсторонено від роботи, з підстав відсутності щеплення від CОVID-19, звернулася до суду з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - КНУ ім. Т. Шевченка, Університет), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила: скасувати наказ КНУ ім. Т. Шевченка №08-4274-04 від 08.11.2021 в частині відсторонення ОСОБА_1 , професора кафедри теорії та історії права та держави навчально-наукового інституту права від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID -19; скасувати наказ КНУ ім. Т. Шевченка №08-5233-04 від 30.12.2021 про внесення змін в частині дати відсторонення ОСОБА_1 , професора кафедри теорії та історії права та держави навчально-наукового інституту права від роботи з 19.11.2021 без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID -19; зобов`язати КНУ ім. Т. Шевченка допустити професора кафедри теорії та історії права та держави навчально-наукового інституту права - ОСОБА_1 до роботи з дати відсторонення; стягнути з КНУ ім. Т. Шевченка на користь професора кафедри теорії та історії права та держави навчально-наукового інституту права - ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з розрахунку середньоденної заробітної плати. Позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що наказ про її відсторонення від роботи є протиправним, оскільки порушує її права на конфіденційну інформацію та шляхом каральних санкцій і контролю примушує її до вакцинації. Також зазначала, що наказ про відсторонення від роботи є протизаконним, оскільки порушує вимоги чинного законодавства України в сфері трудових відносин, охорони здоров'я та захисту персональних даних про конфіденційну інформацію. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року позов задоволено у повному обсязі. Судом також вирішено питання про судові витрати та стягнуто з КНУ ім. Т. Шевченка на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 6 110,00 грн, а в дохід держави стягнуто судовий збір в сумі 908,00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав до суду апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення конституційного права позивачки на працю, оскільки остання не звільнена з роботи, а лише тимчасово відсторонена від виконання своїх функціональних обов'язків, з огляду на суспільні інтереси. Суд в рішенні безпідставно послався на заяву позивачки, в якій вона повідомила ректору Університету, що не відмовляється від вакцинації та планує здійснити щеплення, але за обставин, які переконають, що вакцини є безпечними для життя та здоров'я, внаслідок чого однобоко застосував положення ч. 6 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", яка в свою чергу передбачає наслідки не лише відмови, а й ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення. Суд не врахував приписи постанови Головного державного санітарного лікаря України від 19.10.2021 №18 "Протиепідемічні заходи під час проведення масових заходів (крім спортивних) на період дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID -19"), у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку, що вакцинація відбувалася з порушенням ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб". Вважав безпідставним висновок суду про те, що інформація щодо щеплень є конфіденційною в розумінні Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" та Закону "України "Про інформацію", так як дана інформація не включає в себе відомостей щодо звернень до лікаря, стану здоров'я, діагнозу чи відомостей, отриманих при медичному обстеженні, а тому не є конфіденційною в розумінні ст. 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я". Також, як на підставу скасування рішення суду відповідач посилався на те, що позивачка обіймає науково-педагогічну посаду у закладі вищої освіти, в якому заняття проводяться за змішаною формою навчання, що в свою чергу зумовлює проводити заняття дистанційно та безпосередньо в аудиторіях. Під час проведення ОСОБА_1 занять в аудиторії відбувається безпосередній контакт з іншими людьми, а саме згідно відомостей розподілу годин на 2020-2021 навчальні роки, остання проводила семінарські заняття з першим курсом та відповідно постійно контактувала з групами студентів, чисельністю від 25 осіб, частина з яких є неповнолітніми. Крім цього, щодня, відвідуючи роботу, позивачка контактувала з колегами-викладачами, які у свою чергу теж мали безпосередній контакт зі студентами. Зауважив, що суд незаконно стягнув заробітну плату за період з дня відсторонення від роботи і до дня ухвалення оскаржуваного рішення (01.12.2022), оскільки не врахував, що з 01.03.2022 ОСОБА_1 вже було допущено до роботи. Тобто у період з 01.03.2022 по 01.12.2020, що включений до періоду вимушеного прогулу, суд стягнув середній заробіток, тоді як позивачка виконувала свою роботу та отримувала заробітну плату. За наведених обставин просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.12.2022 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім того, відповідач просив долучити до матеріалів справи докази на підтвердження допущення позивачки до роботи з 01.03.2022, посилаючись на те, що на день подання відзиву на позовну заяву (25.01.2022) ОСОБА_1 ще не була допущена до роботи. Представник відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній. Позивачка, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працює на посаді професора кафедри теорії та історії права і держави Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка на умовах трудового контракту №8 від 11.03.2020, терміном дії з 15.04.2020 по 14.04.2025, про що міститься запис в трудовій книжці. З 08 листопада 2021 року наказом Ректора №08-4274-04 (пункт 4) на підставі подання керівництва підрозділу ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю. 23 листопада 2021 року у відділі кадрів КНУ ім. Т. Шевченка ОСОБА_1 отримала витяг з наказу №08-4274-04 від 08.11.2021. 30 грудня 2021 року КНУ ім. Т. Шевченка видано наказ №08-5233-04, яким частково змінено пункт 4 наказу від 08.11.2021 №08-4274/04"Про відсторонення від роботи", а саме даним наказом внесено зміни в частині дати відсторонення ОСОБА_1 та зазначено"…вважати відстороненою від роботи з 19.11.2021…" (а. с. 88). Також з матеріалів справи вбачається, що 06 листопада 2021 року ОСОБА_1 надіслала на ім'я ректора Університету заяву, в якій повідомила про те, що вона не відмовляється від вакцинації проти CОVID-19, але за обставин, які переконають її в тому, що вакцина є безпечною для її життя і здоров'я. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відсторонення від роботи порушує її права на конфіденційну інформацію та примушує до вакцинації. Також посилалася на те, що наказ про відсторонення від роботи є протизаконним, оскільки порушує вимоги діючого законодавства в сфері трудових відносин, охорони здоров'я та захисту персональних даних. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що дії роботодавця в цьому конкретному випадку були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, оскільки обмеження позивача в праві заробити собі на життя та на повагу до приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов'язковим для всіх жителів України. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх неправильними, з наступних підстав. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон №1645-ІІІ) і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Такий висновок викладено у пункті 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21. Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №174/16/22. З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача, що відсторонення від роботи, у зв'язку з ухиленням або відмовою від вакцинації, не передбачено діючим законодавством України. Вищевикладене також спростовує висновок суду про те, що обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 для деяких категорій осіб, до яких належить і позивач, визначене таким всупереч Календарю профілактичних щеплень та що обов'язок щеплення від COVID-19 встановлюється підзаконним нормативним актом, а не Законом. Натомість, у зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права, в тому числі статті 12 Закону №1645-ІІІ, внаслідок чого вказаний суд дійшов помилкового висновку про відсутність законної підстави для відсторонення позивача від роботи та недотримання роботодавцем встановленого законом порядку відсторонення позивача від роботи у випадку відмови (ухилення) від вакцинації. Також суперечить нормам матеріального права і висновок суду першої інстанції про те, що відсторонення позивача від роботи є непропорційним переслідуваній легітимній меті, оскільки згідно правового висновку, сформованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 (пункт 13) та викладеного в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №174/16/22, поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників, як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети. За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача. Критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14.12.2022 у справі №130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Як вже вказувалося вище, наказом від 08.11.2021 №08-4274-04 «Про відсторонення від роботи», з урахуванням наказу від 30.12.2021 №08-5233-04 про внесення змін до наказу від 08.11.2021, ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю. Наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи видано на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України, ч. 2 ст. 12 Закону №1645-ІІІ, Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (із змінами і доповненнями, у тому числі внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 №1096), Наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», наказів ректора Університету від 04.11.2021 №868-32 та від 05.11.2021 №876-32. Згідно з наказом МОЗ №2153 від 04.10.2021 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням", обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя. Ураховуючи наведені обставини та застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивача, колегія суддів враховує, що зі справи, яка переглядається, вбачається, що позивачка працює на посаді професора кафедри теорії та історії права та держави навчально-наукового інституту права Університету. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про вищу освіту», посада «професор» віднесена до основних посад науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти. Отже, ОСОБА_1 обіймає науково-педагогічну посаду у закладі вищої освіти. Згідно наказу ректора Університету від 12.10.2021 №783-32 «Про особливості проведення навчальних занять у період з 18.10.2021», з 25 жовтня 2021 року в Університеті заняття проводилися за змішаною формою навчання,зокрема: практичні та лабораторні заняття проводяться в навчальних аудиторіях Університету; семінарські заняття проводяться, як правило, в навчальних аудиторіях Університету. Згідно Відомості розподілу годин на 2021-2022 навчальні роки кафедри теорії та історії права та держави Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (педагогічного навантаження) ОСОБА_1 , остання проводила семінарські заняття з першим курсом та постійно особисто контактувала з групами студентів чисельністю від 25 осіб, частина з яких є неповнолітніми. З наведеного слідує, що якби професор кафедри теорії та історії права і держави Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка ОСОБА_1 не була відсторонена від роботи та виконувала свої посадові обов`язки, то вона мала б значнукількість соціальних контактів на робочому місці (прямих/непрямих). Крім того, щодня відвідуючи роботу, позивачка контактувала і з колегами - викладачами, які у свою чергу теж мали безпосередній контакт зі студентами. Також слід враховувати, що постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2" дозволяє знімати певні «ковідні» обмеження за наявності не тільки документа про вакцинацію, але й негативного результату тестування методом ПЛР або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу Sars-CoV-2, яке проведене не більш як за 72 години до здійснення заходу (відвідування закладу). Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 надавала до Університету результати тестування методом ПЛР або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусуSars-CoV-2, яке проведене не більш як за 72 години до виходу на роботу. Аналізуючи вказані вимоги законодавства та враховуючи вищезазначені фактичні обставини, колегія суддів вважає, що роботодавець обґрунтовано відсторонив ОСОБА_1 від роботи. Таким чином знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що посада позивача передбачає значну кількість соціальних контактів на робочому місці, що в свою чергу у відповідності до вимог закону є підставою для відсторонення від роботи. Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги, що безпідставним є висновок суду про те, що інформація щодо щеплень є конфіденційною в розумінні Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" та Закону України "Про інформацію". Статтею 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" визначено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Оскільки інформація про наявність профілактичного щеплення не включає в себе відомостей щодо звернень до лікаря, стану здоров'я, діагнозу чи відомостей, отриманих при медичному обстеженні, а тому в розумінні положень ст. 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" не є конфіденційною інформацією. Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що відсторонення від роботи порушує його право на працю, передбачене у статті 43 Конституції України, оскільки за позивачем на період відсторонення збереглося робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт). Крім того, письмовими доказами, долученими відповідачем до апеляційної скарги, підтверджується, що наказом ректора КНУ ім. Т. Шевченка від 04.03.2020 №144-32, з урахуванням Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, наказу МОЗ України від 25.02.2022 №380 "Про зупинення дії наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153", ОСОБА_1 , професора теорії та історії права та держави навчально-наукового Інституту права, допущено до роботи з 01.03.2022. Незважаючи на те, що вищевказаний доказ долучений відповідачем до апеляційної скарги, а не до відзиву на позовну заяву, як того вимагає ч. 3 ст. 83 ЦПК України, колегія суддів приймає його до уваги, оскільки на день подання відповідачем відзиву на позовну заяву - 25.01.2022 не існувало такого доказу, адже наказ про допуск до роботи видано 04.03.2022. З урахуванням наведеного в цілому, колегія суддів вважає, що принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено в результаті відсторонення його від роботи у зв`язку з не проходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 (ухилення від щеплення) на час до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя, яке, як вказує позивач, полягає у конфіденційності та таємниці про стан здоров'я. Отже, у цій справі позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя. Враховуючи висновки щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, колегія суддів приходить до висновку, що відсторонення позивача відбулося правомірно, обґрунтовано та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих. Доводи позивача про порушення відповідачем норм статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ колегія суддів відхиляє, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 викладено правовий висновок у цій категорії справ, а саме щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19. Таким чином, оскільки відсторонення ОСОБА_1 від роботи відбулося в межах та в порядку, визначеному діючим законодавством, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Більш того, згідно довідки про доходи, яка долучена відповідачем до апеляційної скарги, то у період з березня 2022 року по грудень 2022 року включно, ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата (а. с. 172). Факт нарахування заробітної плати ОСОБА_1 вказує на те, що остання приступила до виконання своїх посадових обов'язків. А тому навіть з урахуванням цих обставин є неправомірним стягнення середнього заробітку у період, коли особа приступила до виконання своїх посадових обов'язків та отримувала заробітну плату. За вказаних обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з'ясування обставин справи, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому в силу ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19, позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Таким чином, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». З огляду на те, що колегія суддів задовольнила апеляційну скаргу відповідача та скасувала рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, то відшкодуванню за рахунок державного бюджету підлягають витрати КНУ ім. Т. Шевченка, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги з оскарження судового рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1 362,00 грн. Оскільки в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов'язання допустити до роботи ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору з тих чи інших підстав, то з неї на користь КНУ ім. Т. Шевченка підлягають стягненню витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 2 724,00 грн. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Київського національного університету імені Тараса Шевченка - задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн 00 коп. Компенсувати Київському національному університету імені Тараса Шевченка витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн 00 коп., за рахунок Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Реквізити сторін: Позивач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Відповідач: Київський національний університет імені Тараса Шевченка , код ЄДРПОУ: 02070944; місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська,

60. Повний текст постанови складено 15 серпня 2023 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська