Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/17169/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/17169/22 пров. № А/857/7803/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року (головуючий суддя Кузан Р.І., м. Львів) у справі №380/17169/22 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просила визнати протиправними дії та зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області оновлені довідки ОСОБА_1 про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020 року і на 01.01.2021 року для перерахунку основного розміру пенсії відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ і на 1 січня 2021 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у зв`язку зі скасуванням пункту 6 Постанови №103 та відновленням попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, звернулася до відповідача для отримання нових довідок про розмір грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 29.01.2020 та 01.01.2021для перерахунку пенсії з 01.02.2020 та з 01.02.2021 відповідно, однак відповідач листом від 10.05.2022 №11/Г-1517-4129 повідомив позивача про відсутність підстав для видачі довідок про розмір його грошового забезпечення. Вважає таку відмову у видачі нових довідок протиправною та такою, що порушує її законні права та інтереси, оскільки без них неможливий перерахунок та виплата пенсії у належному розмірі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року позов задоволено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено всіх обставин, що мають значення для справи. Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що пунктом 4 Постанови №704 розмір грошового забезпечення розраховується, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. У 2020-2022 роках змін (підвищення) розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців не відбувалося, тому у відповідача відсутні правові підстави для надання оновлених довідок про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021 для проведення перерахунку позивачу основного розміру пенсії з 01.01.2020 та з 01.01.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 2020 та 2021рік відповідно. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про залишення позову без розгляду. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. 02.02.2022 позивач звернулася до Адміністрації Державної прикордонної служби України з заявою, в якій просила виготовити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідки про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020 та на 01.01.2021 для перерахунку пенсії із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за посадою, аналогічною на день звільнення позивача з військової служби відповідно. Листом від 10.05.2022 №11/Г-1517-4129 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для надання довідки про розмір її грошового забезпечення станом на 29.01.2020, 01.01.2021, оскільки з 01.03.2018 і на сьогоднішній день відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704") діючим військовослужбовцям (у т. ч. військовослужбовцям прикордонного відомства) розміри посадових окладів та окладів за військовим званням встановлюються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018. За відсутності з 01.03.2018 і на сьогоднішній день факту підвищення грошового забезпечення в частині збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням діючим військовослужбовцям, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року, відсутні підстави для інформування Пенсійного фонду України про настання підстав для перерахунку пенсій колишнім військовослужбовцям за відповідною (аналогічною) посадою, а відтак, і для підготовки відповідних довідок та їх надсилання до 25-ти регіональних Головних управлінь Пенсійного фонду України. Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), а тому у позивача виникли підстави для видачі оновлених довідок про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020 та на 01.01.2021для перерахунку пенсії відповідних категорій осіб з 01.02.2020 та з 01.01.2021 відповідно. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції зазначає, що першочерговим є вирішення питання про належне з`ясування судом першої інстанції обставин дотримання позивачем строку звернення з даним позовом. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Колегія суддів зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Такі висновки сформульовані Верховним Судом у справі №240/12017/19. Крім того, у цій постанові Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Отже, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Як наголосила судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.21 у справі № 240/12017/19, пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі, її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Аналізуючи вищенаведене можна дійти висновку, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом спору є визнання протиправними дій Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови у видачі довідок про грошове забезпечення для перерахунку пенсії та їх скеруванні до належного пенсійного органу. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до суду з позовом 30 листопада 2022 року, заявила позовні вимоги щодо оскарження дій відповідача, які полягають у невидачі довідок для перерахунку пенсії, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, для перерахунку пенсії відповідно з 01 лютого 2020 року та з 01 лютого 2021 року. Згідно з частиною 4 статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, з наступними змінами та доповненнями, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. На виконання даної норми Кабінет Міністрів України Постановою від 13.02.2008 № 45, з наступними змінами та доповненнями, затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Порядок №45). Пунктом 1 Порядку №45 пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон), у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. За змістом пунктів 2 та 3 Порядку №45, видача довідки, як елемент в системній послідовності алгоритму дій визначених Порядком №45, пов`язується з моментом визначення Урядом України умов та розмірів перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з наступними змінами та доповненнями, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Наведена норма вказує на те, що грошове забезпечення військовослужбовців повинно змінюватись щороку з 1 січня, у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як наслідок, саме з цією датою пов`язується визначення Кабінетом Міністрів України умов та розмірів перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Враховуючи наведене нормативно-правове регулювання та обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права на перерахунок пенсії, в тому числі і відсутності сформованих довідок, як складової в алгоритмі згаданого перерахунку, в лютому 2020 та лютому 2021 року відповідно, але до суду з позовною заявою звернулася тільки 30 листопада 2022 року. Поважних підстав для пропуску звернення до суду апеляційним судом не встановлено. Суд апеляційної інстанції також зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 380/14933/22. Зазначена позиція, яка викладена у постановах Верховного Суду, згідно приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення даного спору. Оскільки позивач звернулася з позовом до суду 30 листопада 2022 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що на підставі статті 240 КАС України слід залишити позовну заяву без розгляду. При цьому, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99). Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317, 319 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права, а саме, безпідставно поновлено строк звернення до суду, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 240, 241, 243, 308, 311, 317, 319, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 380/17169/22 скасувати та ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар