Постанова Київський апеляційний суд № 362/233/23

Постанова Іменем України 08 серпня 2023 року м. Київ провадження № 22-ц/824/9788/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Гаращенка Д. Р., Желепи О. В., за участю секретаря Ратушного А. В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року у цивільній справі №362/233/23 Васильківського міськрайонного суду Київської області за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики У С Т А Н О В И В: В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у сумі 334 410,33 грн. Позов обґрунтовує тим, що 28 лютого 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, оформлений розпискою, відповідно до якого він передав останній в борг грошові кошти в сумі 221 040 грн 00 коп., що за курсом НБУ становило 9 000 доларів США. Позивач, посилаючись на те, що відповідачкою не повернуто вказану суму грошових коштів за договором позики, просив стягнути з останньої суму боргу з урахуванням 3 % річних, пені та інфляційних збитків, в загальному розмірі 334 410 грн 33 коп. Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що кошти від позивача в борг не бралися та як наслідок відсутній обов`язок щодо їх повернення. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської областівід 10 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позики, оскільки не врахував наявність укладення між сторонами договору позики у вигляді розписки, яка надана відповідачкою та датована 28.02.2020. Судом неправильно застосовано норми матеріального права та як наслідок залишено поза увагою, що за приписами ст. 1046, 1047 ЦК України засвідченням отримання від кредитора певної грошової суми є розписка про отримання в борг грошових коштів. Судом в порушення норм процесуального права не враховано правових висновків Верховного Суду, висловлених у справах про стягнення боргу за договором позики. Також, як на підставу скасування рішення суду, позивач в апеляційній скарзі навів обставини та норми матеріального права, на які посилався в позовній заяві. За вказаних обставин, просив скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване. Представник відповідача також пояснила суду, що ОСОБА_2 виконувала обов`язки менеджера по персоналу в ТОВ "Аква Косметикс Групп", з яким ОСОБА_1 мав певні відносини. Він для товариства, а саме для того щоб бухгалтер вніс грошові кошти в касу підприємства, передав ці гроші через відповідачку, про що від останньої взяв документ (розписка від 28.02.2020). Ні про які боргові зобов`язання в даному випадку мова йти не може, оскільки ОСОБА_1 мав певні відносини з ТОВ "Аква Косметикс Групп", а саме мав закупити певний товар, тому вносив кошти не на рахунок, а в касу підприємства, щоб не платити через банк додаткової комісії. Доповнила, що це не єдиний судовий спір між ОСОБА_1 , ТОВ "Аква Косметикс Групп" та засновниками ТОВ "Аква Косметикс Групп", а також й іншими товариствами, де ОСОБА_1 виступав відповідачем. Також додала, що вона як адвокат представляла інтереси позивача ОСОБА_4 в одній з таких справ. Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. В апеляційній скарзі просив розглядати справу за його відсутності (а. с. 66). Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача,дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено виникнення між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28 лютого 2020 року ОСОБА_2 власноручно склала та підписала розписку, в якій зазначила, що вона отримала від ОСОБА_1 суму 221 040,00 грн по курсу НБУ 24,58 за 1 долар США або 9 000,00 доларів США (а. с. 10). Позивач, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі стверджує про те, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошей, на підтвердження чого останньою 28.02.2020 написано розписку. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив такі доводи позивача, з наступних підстав. Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, але в будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №705/3275/18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц зазначила, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У вищезазначеній постанові від 16.01.2019 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основної заборгованості за договором позики оформленого розпискою, мотивуючи це тим, що в розписці був зафіксований факт отримання позичальником грошової суми та обов 'язок її повернути. Аналогічна правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.08.2019 №369/3340/16-ц, в якій зазначено, що факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також обов`язок повернути ці кошти. Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд в своїх постановах, що досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення (постанови Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №369/3340/16-ц, від 07.10.2021 у справі №295/8319/18 та від 01.12.2021 у справі №757/64089/18). Як встановлено судом першої інстанції, у вищезгаданій розписці від 28.02.2020 зазначено про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 221 040,00 грн по курсу НБУ за 1 долар США або 9 000,00 доларів США. Однак, в розписці від 28.02.2023 не зазначено, що дану суму грошей ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг, як і не зазначено про обов`язок ОСОБА_2 повернути такі кошти у певний строк. Крім того, як пояснила в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 , позивач 28.02.2020 передав ОСОБА_2 грошові кошти не в борг, а для передачі в касуТОВ "Аква Косметикс Групп", з яким ОСОБА_1 мав певні відносини, зокрема мав закупити певний товар. А тому відсутні підстави вважати, що між сторонами виникли позикові правовідносини. Також пояснила, що це не єдиний спір між ОСОБА_1 , ТОВ "Аква Косметикс Групп", засновниками ТОВ "Аква Косметикс Групп", а також іншими товариствами та фізичними особами, серед яких вона зокрема представляла інтереси ОСОБА_4 . З наведеного слідує, що представник відповідачки - ОСОБА_3 визнала, що між сторонами існують відмінні від позикових правовідносини. У зв`язку з наданими поясненнями представника ОСОБА_2 та з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо обов`язку суду з`ясувати справжню правову природу правочину, судом апеляційної інстанції перевірено відомості щодо наявності у ОСОБА_1 інших спорів, в тому числі про стягнення коштів. Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень", суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР). Згідно з ч. 1 т. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до ЄДРСР, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Згідно інформації на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, 24 вересня 2021 року Роменським районним судом Сумської області ухвалено рішення у справі №585/2711/20 за позовом ОСОБА_4 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення коштів. З тексту рішення у справі №585/2711/20 вбачається, що ОСОБА_1 заперечував проти позову та подав відзив, в якому зазначив наступне: "Домовленість про позику була між ним та генеральним директором - співвласником ТОВ «Аква Косметик Групп» ОСОБА_5, тоді як ОСОБА_4 є підлеглим ОСОБА_5 і в даному випадку виконував функцію передавання коштів ОСОБА_5 . У подальшому розрахунки також проводились за вказівкою ОСОБА_5 . Він говорив кому віддавати його кошти чи кому перераховувати. За вказівкою ОСОБА_5 28 лютого 2020 року ним була повернута сума 9 000 доларів США працівнику ТОВ «Аква Косметик Групп» ОСОБА_2 , яка працює начальником відділу кадрів ТОВ «Аква Косметик Групп», кошти передав в офісі вище вказаного підприємства на закритій території в розмірі 9 000 доларів США або 221 040 грн по курсу НБУ 24,58 грн за 1 дол. США. Даний факт підтверджується розпискою ОСОБА_2 06 червня 2020 року в погашення боргу за вимогою ОСОБА_5 були проведені оплати на його особисту картку двома чеками TS201053 на суму 26600 грн і TS203415 на суму 26600 грн по курсу НБУ 26,6 грн за 1 долар США. Так як борг ним був погашений, просив суд відмовити ОСОБА_4 в позові про стягнення з нього грошових коштів". Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що розписка від 28.02.2020, якою позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми боргу та обов`язку повернення цих грошей. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що грошові кошти у розмірі в сумі 221 040,00 грн по курсу НБУ за 1 долар США або 9 000,00 доларів СШАне є позикою, а ОСОБА_1 у правовідносинах з ОСОБА_2 не має статусу позичальника та існуючі між ними правовідносини за своєю природою не є позиковими. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог та в цілому за своїм змістом є доводами позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку і правильно застосував норми матеріального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 09 серпня 2023 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді Д. Р. Гаращенко О. В. Желепа