Постанова 4806 № 309/3348/15-ц

Справа № 309/3348/15-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 20 липня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Фазикош Г.В. і Кондора Р.Ю., з участю секретаря Савинець В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гаврильця Миколи Богдановича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Хустського районного суду від 10 квітня 2017 року (у складі судді Кеміня В.Д.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом у вересні 2015 р. Після зміни позовних вимог у серпні 2016 р. (а.с.57) просила стягнути з відповідача на свою користь вартості автомобіля Мерседес Спринтер 315 державний № НОМЕР_1 , 2006 р. випуску, що становить 7000 доларів США, та є предметом спільно нажитого майна. Вирішити питання судових витрат. На обґрунтування позовних вимог указала, що з відповідачем вони одружилися 24 квітня 1993 р., що підтверджено актовим записом, зробленим у відділі ДРАЦСу Хустського РУЮ за №

61. Згідно з рішенням Хустського районного суду від 06.10.2014 р. шлюб між сторонами було розірвано. За час спільного проживання сторонами було придбано автомобіль марки «Мерседес-Бенц Спринтер-315», державний номерний знак НОМЕР_1 , який був зареєстрований на відповідача ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, а саме вказаного автомобіля. Центром надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, по обслуговуванню м. Хуст та Хустського району УДАІ УМВС України в Закарпатській області було надано відповідь, що автомобіль марки «Мерседес-Бенц Спринтер-315», 2006 р. випуску, куз. НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , 18.11.2011 р. був перереєстрований у зв`язку з переобладнанням автомобіля з фургона малотонажного-В на вантажопасажирський-В, 12.06.2012 р. перереєстрований у зв`язку з втратою свідоцтва про реєстрацію на громадянина ОСОБА_1 , вартість автомобіля при реєстрації вказати неможливо, так як термін зберігання матеріалів закінчився. Оскільки вартість оспорюваного автомобіля на сьогоднішній день визначити неможливо, позаяк відповідач не надав його експерту для проведення огляду, позивачем узята середня ринкова вартість автомобіля такого ж класу та комплектації за офіційними цінами згідно з авторинком «Автобазар». За цими даними вартість такого транспортного засобу становить в середньому від 12 500 доларів США до 16 800 доларів США. Заочним рішенням Хустського районного суду від 10 квітня 2017 р. позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/2 частину вартості автомобіля марки «Мерседес-Бенц Спринтер-315», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 р. випуску, що становить 7000 доларів США, та є предметом спільно нажитого майна, а також 243,60 грн. у відшкодування судового збору. ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого: -стягуючи з відповідача на користь позивача частини вартості автомобіля, суд першої інстанції не врахував, що розмір компенсації за належну частку в майні визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна; -матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували дійсну (реальну) вартість автомобіля у розмірі 14 000 доларів США. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Доводи заперечення зводяться до того, що апеляційна скарга не містить обґрунтувань, які б дали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Сторони повідомлялися належним чином про час і місце розгляду справи, однак судові повістки про виклик як позивачу, так і відповідачу повернулися до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки, оскільки відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції із ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , із таких мотивів. Суд виходив із того, що після розірвання шлюбу, а саме: 12.01.2016 р. відповідачем було здійснено відчуження автомобіля марки «Мерседес-Бенц Спринтер-315», д.н.з. НОМЕР_1 , в ТСЦ-2144 громадянці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканці АДРЕСА_1 . Вартість оспорюваного транспортного засобу марки «Мерседес-Бенц Спринтер-315», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 р. випуску на офіційному транспортному ринку становить в середньому від 12 500 доларів США до 16 800 доларів США. При розірванні шлюбу сторонами не було досягнуто угоди про добровільний розподіл спільно нажитого майна, а тому майно підлягає розподілу відповідно до норм Сімейного кодексу України. При цьому встановив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 1993 р., що підтверджено актовим записом, зробленим у відділі ДРАЦСу Хустського РУЮ №

61. Згідно з рішенням Хустського районного суду від 06.10.2014 р. шлюб між сторонами було розірвано. За час спільного проживання сторонами було придбано автомобіль марки «Мерседес-Бенц Спринтер-315», державний номерний знак НОМЕР_1 , який був зареєстрований на відповідача. Після розірвання шлюбу сторони не дійшли згоди щодо розподілу спільного майна, а саме вказаного автомобіля. 14.12.2015 р. Хустським районним судом було винесено ухвалу, згідно з якою доручено експертам Львівського НДЕКЦ, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , провести судову автомобільно-товарознавчу експертизу. 09 березня 2016 р. до Хустського районного суду з Львівського НДЕКЦ надійшло повідомлення про неможливість дати висновок судової автотоварознавчої експертизи по матеріалам цивільної справи №309/3348/15-ц у зв`язку з ненаданням автомобіля марки «Мерседес-Бенц Спринтер-315», д.н.з. НОМЕР_1 , для огляду. ОСОБА_1 12.01.2016 р. здійснив відчуження автомобіля марки «Мерседес-Бенц Спринтер-315», д.н.з. НОМЕР_1 в ТСЦ-2144 громадянці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканці АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджено відповіддю із ТСЦ-2144 Регіонального сервісного центру МВС в Закарпатській області за підписом директора Липчей Р.Ю. Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення міститься у статті 368 ЦК України. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю мін ними (частина перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, належить визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Із урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Позивачем не надано доказів ринкової вартості спірного автомобіля. Визначення вартості автомобіля було здійснено після його відчуження без його огляду, на підставі статистичних даних та оголошень з веб-сайту з продажу автомобілів, які мають схожі технічні характеристики, а відтак пред`явлена позивачем сума компенсації вартості частини автомобіля не може вважатися повною і об`єктивною. Усупереч вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для задоволення позовних вимог позивачем не надано. За таких обставин справи, суд з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, керуючись принципом верховенства права, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову. Щодо судових витрат колегія суддів зауважує наступне. Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України). За подачу апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 2602,28 грн., що підтверджується квитанцією від 08.02.2023 р. (а.с.146). Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до ст. 376 ч.1, п.п.1, 4 ЦПК України оскаржене рішення належить скасувати, а в задоволенні позову відмовити. Керуючись 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1, 3, 4, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу адвоката Гаврильця Миколи Богдановича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити 2.Заочне рішення Хустського районного суду від 10 квітня 2017 року скасувати. 3.У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. 4.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2602 (дві тисячі шістсот дві) гривні 28 (двадцять вісім) копійок у відшкодування судового збору сплаченого за подачу апеляційної скарги. 5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 6.Повне судове рішення складено 04 серпня 2023 р. Судді: