Постанова 4803 № 229/1727/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3460/23 Справа № 229/1727/21 Суддя у 1-й інстанції - Панова Т.Л. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Шумило І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривий ріг Дніпропетровської області цивільну справу №229/1727/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 03 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Панової Т.Л., ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 , в якому зазначив, що 05.04.2011. він надав відповідачу позику у розмірі 50 000 доларів США з метою надання поворотної фінансової допомоги ТОВ «Агроком», про що відповідач видав письмове боргове зобов`язання. Позику надано на строк у сім років, після чого відповідач повинен повернути суму позики та додатково сплатити проценти за користування грошима, розмір яких за домовленістю сторін було встановлено на рівні облікової ставки НБУ та нараховуються щомісячно. За невиконання або неналежне виконання зобов`язання відповідач несе відповідальність усім належним йому майном та майновими правами, на які за законодавством може бути звернено стягнення. Позика йому не повернута. У зв`язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідача 137 381,05 доларів США, які складаються з: суми позики за борговим зобов`язанням від 05.04.2011р. в розмірі 50 000 доларів США, проценти за користування позикою протягом семи років, розраховані відповідно до умов боргового зобов`язання в сумі 76 037,66 доларів США, три проценти річних за порушення грошового зобов`язання в сумі 11 343,39 доларів США. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 03 січня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу у якій просив рішення суду скасувати, задовольнивши його позовні вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що вчинений правочин є правомірним доки така презумпція не буде спростована, у такому разі належним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Відповідач не спростував таку презумпцію, боргове зобов`язання не оспорено, а тому права вимоги до ОСОБА_2 за договором позики презюмується. Висновок експерта не є належним доказом того, що договір позики не укладався, оскільки вимоги щодо нанесення відтиску печатки на підписі в розписці не передбачені чинним законодавством, та розписка не є спростованою. Висновок експерта містить припущення та не є підтвердженням того, що досліджуваний документ є неналежним доказом. Позивач добровільно надав оригінал боргового зобов`язання. Виявивши недоліки у призначенні та проведенні експертизи, позивач звернувся до суду з клопотанням про виклик експертів для опитування, однак суд відмовив у його задоволенні. Крім того, відповідач є недобросовісним, оскільки , дізнавшись про відкриття провадження, здійснив відчуження належних йому активів. Крім того, в основу рішення також були покладені свідчення партнера відповідача ОСОБА_3 , який пояснив, що у ТОВ «Агроком» не було потреби у залученні коштів, однак суд проігнорував факт надання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 поворотної фінансової допомоги ТОВ «Агроком», що встановлено матеріалами справи №0555/647/2012. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає скаргу не обґрунтованою, а рішення таким, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Просив залишити його без змін. В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Відповідач та його представник заперечували проти доводів скарги, просили її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем до позовної заяви додано боргове зобов`язання, в якому зазначено, що ОСОБА_2 видає боргове зобов`язання на підтвердження укладення між ним та ОСОБА_1 договору позики та фактичне отримання ним від ОСОБА_5 грошей в сумі 50 000 доларів США, які будуть використані для надання поворотної фінансової допомоги ТОВ «Агроком». Гроші в сумі 50 000 доларів США він отримав на строк 7 років, після чого зобов`язується повернути основну суму позики та додатково сплатити проценти за користування грошима, розмір яких встановлюється на рівні облікової ставки НБУ. Нарахування процентів відбувається щомісячно з дня наступного за днем підписання цього зобов`язання. Сума процентів за кожен наступний місяць розраховується виходячи з суми позики збільшеної на суму нарахованих процентів за кожен минулий місяць наростаючим підсумком. Зобов`язання зі сплати основної суми позики і процентів виникає одночасно, але може бути виконано ним достроково як повністю так і частково, що підтверджується окремим письмовим документом. За невиконання або неналежне виконання цього зобов`язання він несе відповідальність усім належним йому майном та майновими правами, на які за законодавством може бути звернено стягнення. Боргове зобов`язання також містить печатку ТОВ «Агроком» та підпис позичальника. Відповідач протягом всього розгляду справи заперечував факт отримання грошей і факт видачі такої розписки. За клопотанням відповідача судом першої інстанції також була призначена судова технічна експертиза. У подальшому до суду надійшов висновок експертизи №3460/3461/3462-21 за результатами проведення комплексної судової технічної експертизи документів по цивільній справі №229/1727/21 від 22.04.2022р. Досліджуваний документ оригінал ОСОБА_6 зобов`язання від 05.04.2011 р. Висновками експертизи визначено наступне:

1. У Борговому зобов`язанні від 05.04.2011 підпис від імені ОСОБА_2 виконаний пастою синього кольору з фіолетовим відтінком для кулькових ручок.

2. У Борговому зобов`язанні від 05.04.2011 відсутні ознаки штучного зістарювання документу.

3. У Борговому зобов`язанні від 05.04.2011 зміни в друкований текст документу не вносилися.

4. У Борговому зобов`язанні від 05.04.2011 реквізити виконувалися в наступній хронологічній послідовності: першочергово виконувався підпис від імені ОСОБА_2 , після чого наносився друкований текст документу та відтиск печатки ТОВ «АГРОКОМ». Встановити послідовність виконання відтиску печатки ТОВ «АГРОКОМ» та друкованого тексту не надається можливим у зв`язку відсутністю їх взаємного перетину.

5. Відтиск печатки ТОВ «АГРОКОМ» у Борговому зобов`язанні від 05.04.2011 нанесені не в той час яким датований документ, а в період з 25.11.2010 до 08.12.2010.

6. Підпис у досліджуваному документі Борговому зобов`язанні від 05.04.2011 виконаний ймовірно раніше листопада 2010 року, тобто досліджуваний підпис виконаний не у вказану в документі дату 05.04.2011. В судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка було допитано ОСОБА_3 , який пояснив, що він разом із ОСОБА_2 були засновниками ТОВ «АГРОКОМ». В 2011 році товариство мало гарне фінансове становище та не потребувало додаткових фінансових надходжень у вигляді позики, тим більше валютних, отриманих під проценти, які розраховуються на рівні облікової ставки НБУ з наростаючим підсумком. Крім того, за положеннями статуту товариства, питання залучення додаткових коштів, в тому числі позики вирішується колегіально на загальних зборах товариства. Свідок пояснив, що в 2011 році загальні збори товариства не вирішували питання отримання позики від ОСОБА_1 , для надання фінансової допомоги ТОВ «АГРОКОМ». Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що Боргове зобов`язання від 05.04.2011р. є не достовірним, не доводить факт отримання ОСОБА_2 позики в розмірі 50 000 доларів США, оскільки фактично підпис від імені ОСОБА_2 у борговому зобов`язанні від 05.04.2011р. виконаний ймовірно раніше листопада 2010 року, тобто підпис виконаний не у вказану в документі дату 05.04.2011р. Більш того першочергово виконувався підпис від імені ОСОБА_2 , після чого наносився друкований текст документу та відтиск печатки ТОВ «АГРОКОМ», що на думку суду підтверджує доводи відповідача про не укладання такого зобов`язання. Таким чином відмова суду мотивована тим, що на обґрунтування позовних вимог позивач не надав суду належних та допустимих доказів, та не довів їх переконливість, а також не довів наявності обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог - факту укладення договору позики і факту передачі грошових коштів. Апеляційний суд не може повністю погодитись з таким висновком, виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника; виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України). Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 на підтвердження вимог, надав до суду оригінал боргового зобов`язання від імені ОСОБА_2 .. Даним борговим зобов`язанням він підтверджує факт укладення між ним ( ОСОБА_1 ) та відповідачем ОСОБА_2 договору позики та фактичне отримання останнім від ОСОБА_1 грошей в сумі 50 000 доларів США. Відповідач заперечував факт видачі ним боргового зобов`язання та факт передання грошових коштів. Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», ключовим є зміст документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14-ц, від 08 квітня 2021 року у справі №500/1755/17, від 22 вересня 2021 року у справі №761/29374/19 та від 16 лютого 2022 року у справі №520/19325/18. З тексту боргового зобов`язання від 05.04.2011р. чітко вбачається, що відповідач отримав 50 000 доларів США на строк 7 років. Текст засвідчено особистим підписом ОСОБА_2 . Відповідач в суді фактично не заперечував, що підпис у борговому зобов`язанні виконаний ним особисто, але вважав, що сам документ не може бути належним доказом укладання договору позики, оскільки його печатний текст, печатка та особистий підпис нанесені в різний час, що підтверджується відповідним висновком експерта. В матеріалах справи міститься висновок комплексної судової технічної експертизи документів від 22.04.2022р., призначеної судом за клопотанням відповідача. Зокрема висновком експертизи за результатами дослідження оригіналу боргового зобов`язання від 05.04.2011р. встановлено, що в ньому: - відсутні ознаки штучного зістарювання документу; - зміни в друкований текст документу не вносилися; - реквізити виконувались в наступній хронологічній послідовності: першочергово виконувався підпис від імені ОСОБА_2 , після чого наносився друкований текст документу та відтиск печатки ТОВ «АГРОКОМ»; - відтиск печатки ТОВ «АГРОКОМ» нанесений не в той час яким датований документ, а в період з 25.11.2010 до 08.12.2010; - підпис у досліджуваному документі виконаний ймовірно раніше листопада 2010 року, тобто досліджуваний підпис виконаний не у вказану в документі дату 05.04.2011. Між тим, вказані доводи, на переконання колегії суддів, не є належним та допустимим доказом, що договір позики 05.04.2011р. між сторонами не укладався виходячи з наступного. Щодо нанесення відтиску печатки підприємства ТОВ «АГРОКОМ» на борговому зобов`язанні, то дана обставина, тобто наявність чи відсутність відтиску, не передбаченні діючим законодавством, оскільки укладення позики відбувається між фізичними особами. Відповідно до положень статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. З матеріалів справи вбачається, що така розписка (боргове зобов`язання) за особистим підписом відповідача була надана суду позивачем по справі, як доказ укладення договору позики грошових коштів сторонами. Таким чином, як зазначено вище, експертами встановлено, що у борговому зобов`язанні від 05.04.2011 реквізити виконувалися в наступній послідовності: першочергово виконувався підпис від імені ОСОБА_2 (раніше листопада 2010 року), після чого наносився друкований текст документу та відтиск печатки ТОВ «АГРОКОМ» (в період з 25.11.2010 до 08.12.2010). Встановити послідовність виконання відтиску печатки ТОВ «АГРОКОМ» та друкованого тексту експертам не вдалось у зв`язку відсутністю їх взаємного перетину. Відповідно до норм ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Та обставина, що на аркуші паперу, на якому вже стояв підпис, друкувався текст боргового зобов`язання, не спростовує того, що підпис виконано саме ОСОБА_2 і це підтверджено висновком почеркознавчої експертизи. Доводи про те, що позивачем використано бланк з печаткою та підписом відповідача, колегія суддів не приймає, оскільки факт проставлення підпису на чистому аркуші паперу та внесення на нього в подальшому друкованого тексту боргового зобов`язання, також не є прямим доказом того, що текст вносився без відома відповідача і що зобов`язання є підробленим. Посилання на пояснення в судовому засіданні суду першої інстанції свідка ОСОБА_3 , співзасновника ТОВ «АГРОКОМ», про те, що в 2011 році товариство мало гарне фінансове становище та не потребувало додаткових фінансових надходжень у вигляді позики, тим більше валютних, отриманих під проценти, які розраховуються на рівні облікової ставки НБУ з наростаючим підсумком і за положеннями статуту товариства, питання залучення додаткових коштів, в тому числі позики вирішується колегіально на загальних зборах товариства, а таких зборів в 2011 році не проводилось, також не є свідченням не укладення 5 квітня 2011 року між сторонами по справі, як фізичними особами (що випливає з тексту боргового зобов`язання), спірного договору позики. Крім того, відповідно до ст.1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Таким чином, суд першої інстанції встановивши наведені фактичні обставини справи, дав їм не вірну оцінку, та помилково виходив із недоведеності позивачем його позиції. З моменту передання грошей договір позики є укладеним у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов позивач представив розписку (боргове зобов`язання) власноруч підписану відповідачем, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, що узгоджується з положеннями статті 1047 ЦК України. Доказів того, що договір позики має іншу правову природу суду не надано. До таких висновків прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 13 січня 2021 року по аналогічній справі №225/6667/16-ц (провадження №61-15120св19). Отже, враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що 05.04.2011р. ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 50 000 доларів США на строк 7 років, після чого зобов`язався повернути основну суму позики та додатково сплатити проценти за користування грошима, розмір яких встановлюється на рівні облікової ставки НБУ і це доведено позивачем по справі. Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема від 10 серпня 2021 року у справі №473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17) зазначав, що наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав жодним чином, і після звернення позивача до суду, своїх обов`язків за договором позики, то вимоги останнього підлягають задоволенню. Вирішуючи по суті об`єм законних вимог позивача, що підлягають задоволенню колегія суддів виходить з наступного. Так з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 137 381,05 дол. США, які складаються з: суми позики за борговим зобов`язанням від 05.04.2011р. в розмірі 50 000 доларів США, проценти за користування позикою протягом семи років, розраховані відповідно до умов боргового зобов`язання в сумі 76 037,66 доларів США, три проценти річних за порушення грошового зобов`язання в сумі 11 343,39 доларів США. Між тим, дані вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі основної суми позики та трьох процентів річних. У задоволенні стягнення відсотків за користування позикою слід відмовити. Відмовляючи у задоволенні цієї частині вимог апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду справа №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зазначила: «За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року №679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів. НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV). Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку. Відповідно до статті 27 Закону №679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют. Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 (далі - Положення № 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо. Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16. Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника». З договору позики вбачається, що хоча ним і обумовлені проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ, але предметом договору були грошові кошти в іноземній валюті (доларах США), а не в національній валюті гривні. Саме тому у задоволенні вимог позивача про стягнення відсотків слід відмовити. Розглядаючи вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12. Велика Палата Верховного Суду не відступала від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Розраховуючи суму до стягнення за ст.625 ЦК України апеляційний суд виходить з простроченої суми 50000 дол. США та періоду прострочення 1095 днів, і зазначає, що на користь позивача з відповідача слід стягнути 4500 дол. США. 3% річних за користування позикою. За встановлених обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції, на підставі п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики,укладеним між ними 5 квітня 2011 року, в сумі 54 000 дол. США, яка з основної суми боргу 50000 дол. США та трьох відсотків річних 4500 дол. США. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст.382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовною заявою було сплачено судовий збір в сумі 11350 грн. та при подачі апеляційної скарги - 1362 грн. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково (на 39,7 % від заявленої до стягнення суми), тому судовий збір, що покладається на відповідача і підлягає стягненню на користь позивача складає в сумі 5046,66 грн.. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 03 січня 2023 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу за договором позики від 05 квітня 2011 року в сумі 54500 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот) доларів США, з яких: сума позики 50000 доларів США; три відсотки річних 4500 доларів США. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору сплаченого при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції в розмірі 5046 (п`ять тисяч сорок шість) гривень 66 коп. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складений 09 серпня 2023 року. Головуючий суддя: О.В.Агєєв