Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/587/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6417/23 Справа № 212/587/23 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 серпня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 212/587/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 15 травня 2023 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 23 травня 2023 року, УСТАНОВИВ: В січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Згідно лікарського свідоцтва про смерть хвороба, що призвела до смерті - токсична дія етанолу, випадкове отруєння. За фактом смерті сина позивача було порушено кримінальне провадження № 12017040750002852 від 27 листопада 2017 року. Провадження здійснював старший слідчий Слідчого відділу Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУНП в Дніпропетровської області Козохват Д.В. У період з дня відкриття кримінального провадження - 27 листопада 2017 року, та до березня 2019, а саме 1 рік та 3 місяця, слідчий відмовляв у визнанні ОСОБА_1 потерпілою (в подальшому відмова скасована слідчим судом), декілька разів закривав провадження (в подальшому постанови скасовані прокурором), не виконував вказівок наглядових органів та скоював інші протиправні дії, спричиняючи заявниці моральну шкоду. 01 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду з позовом проти відповідачів Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України в якому, посилаючись на викладені вище факти, просила стягнути моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року в частині встановлених фактів та стягнення 50 000 грн., позов задоволено частково, з держави України - Державного бюджету України стягнуто на користь позивача 50 000 грн. В подальшому, 24 грудня 2019 року позивач отримала рекомендовану кореспонденцію від Саксаганського ВП КВП, в якому знаходилась копія постанови слідчого Слідчого відділу Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУНП в Дніпропетровської області старшого лейтенанту поліції Федотова Д.В. про закриття кримінального провадження, датовану 02 вересня 2019 року з супровідним листом, датованим тою ж датою 02 вересня 2019 року. 02 січня 2020 року, у перший робочий день нового року, позивач склала чергову скаргу на постанову від 02 вересня 2019 року. 15 січня 2020 року скарга позивача від 02 січня 2020 року була отримана Саксаганським районним судом. 05 лютого 2020 року слідчий суддя Саксаганського районного суду Євтушенко О.І. скасував постанову Слідчого відділу Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУНП в Дніпропетровської області старшого лейтенанту поліції Федотова Д.В. про закриття кримінального провадження від 02 вересня 2019 року У жовтні-листопаді 2020 року під час розгляду Дніпровським апеляційним судом апеляційної скарги на рішення Жовтневого районного суду від 20 листопада 2019 року позивач дізналась, що ухвала слідчого судді від 05 лютого 2020 року відповідачем проігнорована, кримінальне провадження не відновлене, жодних слідчих дій за період 05 лютого 2020 року до 05 листопада 2020 року, тобто протягом 9 місяців, не здійснено. 18 грудня 2020 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду з позовом проти тих же відповідачів Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди спричиненої у період з 01 квітня 2019 року до 05 листопада 2020 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з держави Україна - Державного бюджету України на користь позивача 50 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України. Однак, станом на 07 січня 2023 року кримінальне провадження № 12017040750002852 перебуває у первинному стані. Жодних необхідним слідчих дій з 01 березня 2019 року до 07 січня 2023 року не здійснювалось. Позивач зазначає, що такою протиправною поведінкою відповідачів їй спричинені моральні страждання, тому вважає, що відповідачі повинні солідарно відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 150 000 грн. На підставі наведеного вище позивач просила суд стягнути солідарно з відповідачів, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, моральну шкоду в розмірі 150 000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 15 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача посилаючись на те, що позивачем по справі обґрунтовано спричинення їй моральної шкоди наступними діями відповідачів: ухваленням Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області чергової протиправної постанови про закриття кримінального провадження від 02 вересня 2019 року; тривалим необґрунтованим збереженням, протягом періоду з 27 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року, тобто 9 місяців 15 днів, витребуваних Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області матеріалів кримінального провадження; бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з приводу з`ясування, чому кримінальне провадження так довго, в період з 27 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року, тобто 9 місяців 15 днів, не повертається судом; поверненням тільки 01 жовтня 2020 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області матеріалів кримінального провадження без копії ухвали суду від 05 лютого 2020 року про скасування постанови слідчого СВ Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області від 02 вересня 2019 року про закриття кримінального провадження; неуважністю працівників Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, які отримане кримінальне провадження без ухвали слідчого судді відправили до архіву; тривалим знаходженням кримінального провадження в архіві Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та продовженням бездіяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в період 05 лютого 2020 року до 07 січня 2023 року, тобто дня складання даної позовної заяви. Вказаних фактів відповідачі по справі не заперечували, тому позивач вважає, що переліченими вище діями відповідачів доведено факт спричинення позивачу моральної шкоди, що не потребує доведення. У відзивах на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, кожен окремо, просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав. Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, 27 листопада 2017 року слідчим СВ Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області розпочато досудове розслідування у кримінальному проваджені № 12017040750002852 за фактом смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та внесено відомості до СРДР за №1201704075000285. 01 грудня 2017 року старшим слідчим Саксаганського ВП Козохват Д.В. кримінальне провадження № 12017040750002852 року від 27 листопада 2017 року було закрито, на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушенні передбаченого ч.1 ст. 115 КК України Відповідно до Постанови в.о. керівника Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області радником юстиції Рижкова О.В. від 20 квітня 2018 року, постанова старшого слідчого Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області від 01 грудня 2017 року про закриття кримінального провадження №12017040750002852 скасована, як винесена передчасно, оскільки не допитано в якості свідків осіб, яким відомі обставини події, що мали місце 27 листопада 2017 року та близьких родичів, в тому числі мати померлого ОСОБА_1 . Відповідно до Постанови про закриття кримінального провадження від 10 вересня 2018 року старшим слідчим Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області кримінальне провадження №12017040750002852 від 27 листопада 2017 року закрито, на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушенні передбаченого ч.1 ст. 115 КК України. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року постанова старшого слідчого Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області від 10 вересня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12017040750002852 скасована, оскільки слідчим Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області під час здійснення досудового розслідування не були здійсненні всі можливі та необхідні слідчі (розшукові) дії направлені на встановлення обставин кримінального правопорушення, у тому числі залишились не допитаними у якості свідків осіб, яким відомі обставини події, що мали місце 27 листопада 2017 року та близьких родичів, в тому числі мати померлого ОСОБА_1 . Згідно Постанови слідчого Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області від 02 вересня 2019 року кримінальне провадження № 12017040750002852 від 27 листопада 2017 року закрито, на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушенні передбаченого ч.1 ст. 115 КК України. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2019 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року залишено без змін, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, третьої особи на стороні позивача слідчий СВ Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління поліції у Дніпропетровській області Козохват Д.В., Прокуратура Дніпропетровської області задоволено частково та стягнуто з держави Україна - Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України. В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась зі скаргою на постанову слідчого СВ Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області Федотова Д.В. від 02 вересня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12017040750002852. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2020 року постанова слідчого Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області від 02 вересня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12017040750002852 від 27 листопада 2017 року скасована, як винесена передчасно, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь які дані про огляд мобільного телефону померлого ОСОБА_3 , встановлення контактів осіб, яким він телефонував незадовго до смерті, що було зроблено тільки 10 листопада 2020 року, а позивача ОСОБА_1 було допитано в якості потерпілої тільки 26 січня 2021 року. Відповідно до постанови слідчого СВ ВП №4 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області Федотова Д.В. від 24 травня 2021 року закрито, на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушенні передбаченого ч.1 ст. 115 КК України. Ухвалою слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні скарги потерпілої ОСОБА_1 на постанови слідчого СВ ВП №4 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області Федотова Д.В. від 24 травня 2021 року про закриття кримінального провадження № 12017040750002852 від 27 листопада 2017 року. 17 грудня 2022 року рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області задоволено частково та стягнуто з держави Україна - Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2022 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2022 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Звертаючись з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 посилалась на те, що тривалою тяганиною ведення кримінального провадження у період з 01 березня 2019 року (подання першої позовної заяви) по 07 січня 2023 року (дата цієї позовної заяви) державними органами їй спричинена моральна шкода, яка полягає у наступному: ухваленням Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області чергової протиправної постанови про закриття кримінального провадження від 02 вересня 2019 року; тривалим необґрунтованим збереженням, протягом періоду з 27 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року, тобто 9 місяців 15 днів, витребуваних Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області матеріалів кримінального провадження; бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з приводу з`ясування, чому кримінальне провадження так довго, в період з 27 січня 2020 року по 01 жовтня 2020 року, тобто 9 місяців 15 днів, не повертається судом; поверненням тільки 01 жовтня 2020 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області матеріалів кримінального провадження без копії ухвали суду від 05 лютого 2020 року про скасування постанови слідчого СВ Саксаганського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області від 02 вересня 2019 року про закриття кримінального провадження; неуважністю працівників Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, які отримане кримінальне провадження без ухвали слідчого судді відправили до архіву; тривалим знаходженням кримінального провадження в архіві Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та продовженням бездіяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в період 05 лютого 2020 року до 07 січня 2023 року, тобто дня складання даної позовної заяви. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями або бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області та спричиненню позивачу шкоди, які б давали правові підставі для задоволення її позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Предметом позову у цій справі є відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями та бездіяльністю органу державної влади, що здійснює досудове розслідування, то, відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17). Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим, орган державної влади або орган місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17). Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України). Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити "належний захист" (рішення від 27 вересня 1999 року у справі "Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства" (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту узв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява №66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься "ефективним", якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення). У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір. Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 23 лютого 2022 року у справі № 530/1122/20 (провадження № 61-6766св21). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Колегія суддів погоджується з висноком суду прешої інстанцыъ про те, що в даному спорі відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, так як позивач не довела наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, є її процесуальним обов`язком. При цьому, як убачається із матеріалів справи та позовної заяви позивача, остання обмежилась виключно констатацією фактів скасування слідчими суддями постанов слідчого, тривалим знаходженням кримінального провадження в Саксаганському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, при цьому не навела підстав, з яких їй спричинено моральну шкоду, матеріали справи не містять жодного доказу як про заподіяння позивачу моральної шкоди, так і про причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів і шкодою, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20); від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших. Судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування. Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що переліченими позивачем діями відповідачів доведено факт спричинення їй моральної шкоди та вказане потребує доведення, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача, оскільки у відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно пункту 5 Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналогічний правовий висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц. Отже, іакт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності. Натомість позивач по справі, відповідно до вимог ст.ст. 12,82 ЦПК України, не навела підстав, з яких їй спричинено моральну шкоду, не надала суду доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями або бездіяльністю відповідачів та спричиненням їй моральної шкоди, обмежившись виключно констатацією фактів, за наявності яких, на думку позивача, їй спричинено моральну шкоду. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 15 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 09 серпня 2023 року. Головуючий: Судді: