Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/4570/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 серпня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/4570/23 Перша інстанція: суддя Стефанов С.О., повний текст судового рішення складено 06.06.2023, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. при секретарі - Філімович І.М. за участю представника відповідача Кривунець Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 06 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо не здійснення виплати всіх сум, належних при звільненні ОСОБА_1 ; - стягнути з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 39 477,06 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року; - стягнути з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.; - стягнути з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 судові витрати. Позивач зазначає, що наказом Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства від 12.07.2022 року №7-к Про звільнення ОСОБА_2 , її звільнено з посади головного спеціаліста сектору з питань управління персоналом 15.07.2022 року за взаємною домовленістю. Відповідно до п. 2 наказу про звільнення від 12.07.2022 року, позивачу мали виплатити грошову компенсацію за 07 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 26.04.2022 року до 15.07.2022 року, а також грошову компенсацію за чергування у пожежонебезпечний період - невикористані 50 годин відпочинку. Відповідно до положення ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Позивач зазначає, що днем її звільнення є 15.07.2022 року, обов`язок по здійсненню всіх необхідних розрахунків при її звільненні покладено на Херсонське обласне управління лісового та мисливського господарства. Однак, в день її звільнення позивачці не виплачено жодних грошових коштів. 23.11.2022 року від Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на рахунок позивачки надійшли кошти у розмірі 48,28 грн. 24.11.2022 року від Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на рахунок позивачки надійшли кошти у розмірі 12 950,82 грн. Також позивач, зазначає, що за період з 15.07.2022 року по 23-24.11.2022 року жодних інших виплат від Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на її рахунок не здійснювалось. Таким чином, відповідач здійснив виплату сум, належних позивачці при звільненні, 24.11.2022 року. Отже, з огляду на те, що днем звільнення позивачки є 15.07.2022 року, а днем фактичного розрахунку - 24.11.2022 року, позивачка вважає, що на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України вона має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року. Таким чином, на переконання позивачки, відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що відповідачем було вжито усіх можливих заходів в межах своїх повноважень щодо виплати позивачу усіх належних їй коштів, проте відповідач не може ані втручатись у діяльність, ані відповідати за дії третіх осіб органів казначейства та фонду соціального страхування, які уповноважені на проведення платежів бюджетних установ та виплату допомоги у випадку тимчасової непрацездатності. Отже, відсутня вина у несвоєчасних виплатах, отже відсутня відповідальність за порушення строків виплати заробітної плати (у зв`язку з блокуванням казначейством токинів, відсутність керівника, та воєнними діями на території м. Херсон). Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, відповідач зазначає, що факт порушення відповідачем законних прав працівника відсутній, а також позивачем не надано жодних документальних підтверджень щодо моральних страждань, життєвих зв`язків тощо. Також позивач не обґрунтував розмір моральної шкоди. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року адміністративний позов задоволений частково: Визнано протиправною бездіяльність Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо не здійснення у день звільнення виплати всіх сум, належних при звільненні ОСОБА_1 . Стягнуно з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року у розмірі 12 996 грн. 41 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1073 грн. 60 коп. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок). На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року частково та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. 24.07.2023 року (вх.№17525/23) на адресу суду апеляційної інстанції від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить судове рішення скасувати у повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА ОСОБА_1 , відповідно до наказу від 29.04.2021 року №13-к, переведена на посаду головного спеціаліста сектору з питань управління персоналом Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства (остання займана посада). Наказом Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства від 12.07.2022 року №7-к Про звільнення ОСОБА_2 , позивачку звільнено з посади головного спеціаліста сектору з питань управління персоналом 15.07.2022 року за взаємною домовленістю. Відповідно до п. 2 наказу №7-к Про звільнення ОСОБА_2 від 12.07.2022 року, позивачці належали до виплати: грошова компенсація за 07 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 26.04.2022 року до 15.07.2022 року; грошова компенсація за чергування у пожежонебезпечний період - невикористані 50 годин відпочинку (а.с. 22). Згідно наказу №7-к Про звільнення ОСОБА_2 від 12.07.2022 року, днем звільнення позивачки є 15.07.2022 року, однак належних до виплати сум у день звільнення позивачці виплачено не було. 23.11.2022 року від Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на рахунок позивачки надійшли кошти у розмірі 48,28 грн. 24.11.2022 року від Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на рахунок позивачки надійшли кошти у розмірі 12 950,82 грн. Таким чином, відповідач здійснив виплату сум, належних позивачці при звільненні, 24.11.2022 року. Позивачка вважає, що в даному випадку мав місце факт порушення відповідачем прав та інтересів позивачки в частині несвоєчасного отримання належних до виплати позивачці грошових сум при звільненні, а тому період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року вважає періодом затримки розрахунку з нею при звільненні. У зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з даним позовом. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Згідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Згідно з положеннями частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Суд апеляційної інстанції зазначає, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Як зазначалося вище, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Отже, обов`язок з виплати середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП виникає у роботодавця саме у разі не проведення зі звільненим працівником розрахунку у день звільнення. При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що у такому випадку момент розрахунку зі звільненим працівником визначає виключно кінцеву дату періоду, за який має бути виплачений середній заробіток. Обставина того, що станом на час вирішення спору компенсацію середнього заробітку не здійснено, не позбавляє працівника права на її отримання та не перешкоджає органу, який розглядає спір, притяти рішення щодо виплати цієї компенсації (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені). При виборі способу захисту позовних вимог у тому числі і щодо розміру належного відшкодування, колегія суддів виходить із такого. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі № № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У постанові від 11.08.2021 по справі № 821/2093/16, Верховний Суд вказав, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Таким чином, колегія суддів вважає, що задовольняючи позов ОСОБА_1 частково суд першої інстанції зробив вірний висновок, враховуючи справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача, щодо стягнення компенсації у розмірі 28 197,90 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у загальному розмірі 12999,10 грн., є неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивачки, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачці у розмірі 12 996,41 грн., як належна сатисфакція майнових прав позивача за встановлених обставин. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну їй шкоду та з чого вона при цьому виходить. Також позивачкою у позові не обґрунтовано розмір моральної шкоди, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає. Тому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд Підсумовуючи усе наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 09.08.2023 року. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко