Постанова 4857 № 500/5421/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/5421/21 пров. № А/857/22543/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Затолочного В.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) суддя (судді) в суді першої інстанції Мартиць О.І., справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту судового рішення: 04.11.2021, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Тернопільській області щодо оформлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 на суму 14548,60 (чотирнадцять тисяч п`ятсот сорок вісім гривень 60 копійок) гривень; - скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф- 139627-54 на суму 14548,60 (чотирнадцять тисяч п`ятсот сорок вісім гривень 60 копійок) гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем отримано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 від 11 травня 2021 року та 04 червня 2021 року у сумі 14548,60 грн від Головного управління ДПС у Тернопільській області. Позивач вважає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки з 01.11.2012 по даний час він працює на посаді юрисконсульта у Дочірньому підприємстві "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП", тобто є найманим працівником, в період з листопада 2019 року по липень 2021 роботодавець щомісячно сплачував за нього ЄСВ в розмірі 22% від суми нарахованої заробітної плати. Рішенням від 04 листопада 2021 року Тернопільський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю. Визнав протиправними та скасував вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 від 11.05.2021 та від 04.06.2021. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з 01.01.2017 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Свої вимоги апелянт мотивує також тим, що законодавством не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску самозайнятих осіб, які одночасно перебувають у трудових відносинах. Зазначає, що офіційне працевлаштування не є підставою для звільнення від сплати єдиного соціального внеску. Також відповідач стверджує, що самозайнята особа та роботодавець, у якого працює така фізична особа як найманий працівник, є окремими платниками ЄСВ. У зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 30 серпня 2019 року згідно з рішенням Ради адвокатів Тернопільської області від 22.07.2019 року №115/7 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. З 27 листопада 2019 року позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску, що підтверджується повідомленням про взяття на облік платника єдиного внеску. Відповідно до копії трудової книжки з 01.11.2012 по даний час позивач працює на посаді юрисконсульта у Дочірньому підприємстві "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП". Дочірнім підприємством "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП" сплачувався єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 за період з листопада 2019 року по липень 2021 року, що підтверджується довідкою №LP000000098 від 25.08.2021. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі №500/450/20, яке набрало законної сили, зобов`язано Державну податкову службу України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 28.12.2019 про надання індивідуальної податкової консультації та надати нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду. В індивідуальній податковій консультації №421/ІПК/99-00-04-03-03-06 від 05.02.2021 зазначено: згідно висновків, викладених у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі №500/450/20 ОСОБА_1 є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді. Відсутність доходів від адвокатської діяльності за 2019-2020 роки підтверджується податковими деклараціями про майновий стан та доходи від 02 січня 2020 року та 11 січня 2021 року, згідно з якими доходу від незалежної професійної діяльності у звітних періодах (за 2019, 2020 роки) не отримано. Декларації подані позивачем в електронній формі та прийняті контролюючим органом, що підтверджується квитанціями №2 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 від 11.05.2021 на суму 14548,60 грн та від 04.06.2021 на суму 14548,60 грн. Підставами винесення цих вимог контролюючий орган вказав: - статтю 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (правова підстава); - дані інформаційної системи органів доходів і зборів (фактична підстава). Контролюючий орган визначив суми недоїмки з ЄСВ самостійно, що відображено в даних облікової картки позивача як платника податків. Не погоджуючись із вищезгаданими вимогами, позивач подав скарги до Державної податкової служби України. Державна податкова служба України рішенням №14508/6/99-00-06-02-01-06 від 29.06.2021 та №15284/6/99-00-06-02-01-06 від 07.07.2021 про результати розгляду скарги залишила без змін вимоги, а скарги без задоволення. Не погоджуючись з такими рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірний період за позивача як найманого працівника сплатив його роботодавець як страхувальник, а тому протиправним є повторне нарахування контролюючим органом недоїмки по ЄСВ за цей самий період позивачу як самозайнятій особі. Оскаржені вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 від 11.05.2021 та від 04.06.2021 спричиняють подвійну сплату внеску, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, а тому підлягають скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі за текстом - Закон №2464-VІ). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону). Предметом спору в цій справі є оцінка правомірності формування вимог про сплату боргу (недоїмки) з огляду на наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ в мінімальному розмірі, який протягом періоду, за який нарахований такий борг, був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ в сумі, що не була меншою за мінімальний розмір. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово вирішував зазначене питання. У постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення в передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соцстрахування. З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою й зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), вона є застрахованою особою, а платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, при цьому мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі, не меншому за мінімальний. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на імперативні приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас, як вбачається з апеляційної скарги відповідача, вона не містить доводів, які б свідчили про наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду. З матеріалів справи суди встановили, що ОСОБА_1 в охоплений предметом цього спору період позивач працює як найманий працівник на посаді юрисконсульта у Дочірньому підприємстві "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП". Дочірнє підприємство "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП" в спірний період щомісяця нараховувало на суму заробітної плати єдиний соціальний внесок та сплачував цю суму до бюджету. Отже, позивач був найманим працівником та застрахованою особою, а тому платником єдиного соціального внеску за нього був роботодавець/страхувальник Дочірнє підприємство "ЛПП Україна" акціонерного товариства "ЛПП". Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що апелянт не заперечує факт сплати ЄСВ за позивача його роботодавцем, проте відповідач наполягає на необхідності сплати ЄСВ і позивачем, що призведе до подвійної сплати ЄСВ, і суперечитиме меті збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з метою захисту прав позивача, необхідно визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-139627-54 від 11.05.2021 та від 04.06.2021. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі №500/5421/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 08.08.2023