Постанова 4857 № 500/1579/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1579/20 пров. № А/857/12423/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Сеника Р.П., за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року, прийняте суддею Баранюк А.З. у місті Тернополі у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу і зобов`язання вчинити певні дії,- встановив: ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.06.2020 №Ф-54993-17 на суму 28537,62 грн; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2019 на суму 18446,72 грн та зобов`язання Головного управління ДПС у Тернопільській області внести коригування до особового рахунку ОСОБА_1 , шляхом виключення з особового рахунку платника податків, недоїмки з єдиного соціального внеску. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є найманим працівником та за нього сплачується ЄСВ роботодавцем, а доходу від підприємницької діяльності не отримував, тому в подібній ситуації буде мати місце подвійна сплата ЄСВ, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Маються покликання на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 року (справа №440/2149/19), від 05.12.2019 року (справа №260/358/19), від 23.01.2020 року (справа №480/4656/18), від 27.02.2020 року (справа №0440/5632/18), від 05.03.2020 року (справа №460/943/19). Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт звертає увагу на те, що позивач зареєстрований як фізична особа підприємець та є платником єдиного соціального внеску з 18.07.1994 року. Згідно з даними інформаційної системи органу доходів і зборів ОСОБА_1 на дату формування вимог про сплату боргу (недоїмки) 12.02.2019 року та 03.06.2020 року не був знятий з обліку як платник єдиного соціального внеску, а лише 30.06.2020 року відбулося припинення його підприємницької діяльності. У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив таку у судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки), після спливу останнього дня відповідного строку, така вимога вважається узгодженою (набирає чинності). Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги. ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу на те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за позивача в період, за який винесені оскаржувані вимоги нараховував та сплачував роботодавець. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1 у період з 18.07.1994 року по 03.06.2020 року був зареєстрований як фізична особа - підприємець, за кодом ВЕД 45 «Будівництво». Головним управлінням ДФС у Тернопільській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Тернопільській області, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54993-17-У від 12.02.2019 року. Також, Головним управлінням ДПС у Тернопільській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-54993-17-У від 03.06.2020 року. У підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI ) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно п. 2 ст. 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до статті 3 цього Закону збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску Відповідно до п.п. 5, 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен був зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Зазначений висновок апеляційного суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19. Судом встановлено, що позивач в період з 27.02.2010 року по 11.06.2010 року працював у ТзОВ «Фоззі-Фуд» та з 2010 року по даний час працює у ТзОВ «Епіцентр», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . Оскільки позивач, у періоді за який відповідач визначив борг зі сплати єдиного внеску, перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Фоззі-Фуд» та в подальшому з ТзОВ «Епіцентр», і за позивача страхові внески платив роботодавець, то, на думку апеляційного суду, позивач позбавлений обов`язку сплачувати страхові внески як фізична особа-підприємець, оскільки це призведе до подвійної сплати страхових внесків, що суперечить меті сплати таких. Причому, відсутні будь-які докази, що позивач паралельно займається підприємницькою діяльністю і отримує з цього доходи. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29). Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску, з огляду на що відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.06.2020 року №Ф-54993-17 на суму 28537,62 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2019 на суму 18446,72 грн, а тому суд підставно задовольнив позовні вимоги, зокрема, скасував зазначені вимоги та зобов`язав відповідача внести коригування до особового рахунку ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного соціального внеску. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі № 500/1579/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 05.03.2021 року.