Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/4363/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/4363/21 пров. № А/857/11576/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Затолочного В.С., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суддя (судді) в суді першої інстанції Кедик М.В., справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту судового рішення: 30.04.2021, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2017 по 16.02.2021 в сумі 7692,88 грн. Рішенням від 27 квітня 2021 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково. Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2017 по 16.02.2021 у розмірі 7 783 (Сім тисяч сімсот вісімдесят три) грн 60 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнув з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 908,00 грн судових витрат. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що звільняючись з військової служби позивач не виявив бажання отримати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій та був виключений зі списків особового складу частини у встановленому законом порядку, а військова частина не може самостійно виплачувати кошти особі, котра не перебуває з військовою частиною у трудових відносинах. Також вказує, що індексація грошового забезпечення за період з 2016 по січень 2018 року не виплачувалася з причин відсутності фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України. Механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередній період немає. Рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 та від 12.10.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки задоволено. На виконання вказаних рішень відповідач самостійно провів остаточний розрахунок з позивачем, не вдаючись до процедури апеляційного оскарження. Також апелянт не погоджується з сумою витрат на професійну правничу допомогу, визначеною судом для стягнення з відповідача. У зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.12.2017 № 247 сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира радіовідділення взводу зв`язку батальйону (позначення дій противника) навчального центру підготовки підрозділів Міжнародного центру миротворчості та безпеки, звільненого на підставі наказу начальника Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних сил України № 125 - РС від 11.12.2017 у запас відповідно до підпункту ї пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, з 13.12.2017 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . На дату виключення позивача зі списків особового складу частини відповідач не виплатив грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 380/5089/20 та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 № 380/5110/20 ОСОБА_1 17.02.2021 виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 6676,70 та індексацію грошового забезпечення у сумі 1016,18 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.12.20179 по 16.02.2021, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не виплачена в день його звільнення, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому, відповідно до вимог ст. 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з ч 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Таким чином з особою, звільненою з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю проведений розрахунок. Невиконання такого обов`язку передбачає відповідальність, встановлену ст. ст. 116, 117 КЗпП України, приписи яких в силу положень ст. ст. 1-1, 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19) за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку щодо можливості застосування до спірних відносин приписів КЗпП України. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, у зв`язку з чим в даному випадку застосуванню підлягають саме положення трудового законодавства. Також з аналізу наведених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, на які мав право позивач, що підтверджено рішеннями суду, які набрали законної сили, повинні бути виплачені у день звільнення позивача з військової служби, а факт їх несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст.117 КЗпП України. З цих підстав виходив і суд першої інстанції, який стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У відповідності до вимог ст. 308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні через відсутність його оскарження позивачем. Також колегія суддів вважає помилковими покликання апелянта на стягнення витрат на правничу допомогу у завищеному розмірі, оскільки зі змісту рішення суду першої інстанції видно, що питання про компенсацію витрат на правничу допомогу у даній справі не вирішувалося. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи частково адміністративний позов, вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №380/4363/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді В. С. Затолочний М. А. Пліш Повне судове рішення складено 07.08.2023