Постанова 4852 № 160/8690/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 липня 2023 року м. Дніпросправа № 160/8690/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.08.2022 (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної поліції України, в якій просив: визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України, яка полягає у нездійсненні розгляду звернення (заяви) від 09.12.2021 ОСОБА_1 ; зобов`язати Національну поліцію України розглянути звернення (заяву) від 09.12.2024 ОСОБА_1 ; стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу останнього в зв`язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/8690/22. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.08.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії залишино без розгляду на підставі п.2 ч.1ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, згідно з якою просив її скасувати та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в ордері допущена очевидна технічна описка (опечатка), яка не повинна була б породити наслідки, застосовані судом першої інстанції, оскільки такі наслідки є непропорційно суттєвими - повністю позбавляють Позивача права на звернення до суду. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ст.5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. За змістом ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Положення ч.1 ст.55 КАС України передбачають, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до ч.1 ст.57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник. За змістом ч.4 ст.59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність. Враховуючи викладене, сторона у справі має право на звернення до суду через адвоката лише на підставі довіреності або ордеру. Згідно з ч.1 ст.26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Як вбачається з матеріалів справи, адвокатом Трофімовим Дмитром Юрійовичем до позовної заяви долучено копію ордеру серії АЕ №1135407, виданого 01.06.2022 року, на підставі якого «Білоног Вололимир Миколайович» уповноважує адвоката бути його представником в Дніпропетровському окружному адміністративному суді. Проте, з тексту позовної заяви, долученої до неї копії паспорта позивача випливає, що позовна заява подана в інтересах « ОСОБА_1 » Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Європейський суд з прав людини у своїй практиці також наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати, як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 грудня 2018 року у справі №П/9901/736/18 наголосила, що виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову з формальних підстав унеможливлює доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Так, в матеріалах справи дійсно в наявності ордер з опечаткою імені позивача, однак наведена технічна опечатка (описка), з урахуванням усіх обставин справи, є очевидною та несуттєвою. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Згідно із частиною третьою статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія судів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення допущено порушення норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації позивачем права на доступ до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись статтями 243, 315, 320, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.08.2022 року скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова