Постанова 4851 № 520/1729/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2023 р. Справа № 520/1729/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 року, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 14.03.23 року по справі № 520/1729/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 28.12.2022 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , громадянки Республіки Білорусія, посвідка на тимчасове місце проживання НОМЕР_1 , картка платника податків НОМЕР_2 ; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , громадянки Республіки Білорусія, посвідка на тимчасове місце проживання НОМЕР_1 , картка платника податків НОМЕР_2 , про надання дозволу на імміграцію в Україну. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 року у справі № 520/1729/23 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 28.12.2022 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , громадянки Республіки Білорусія (посвідка на тимчасове місце проживання НОМЕР_1 , картка платника податків НОМЕР_2 ). Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , громадянки Республіки Білорусія (посвідка на тимчасове місце проживання НОМЕР_1 , картка платника податків НОМЕР_2 ) про надання дозволу на імміграцію в Україну. Відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального (п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України Про імміграцію) та процесуального права (ст.ст. 72, 73, 242 КАС України), просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 року у справі № 520/1729/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що за результатами перевірки здійсненої ГВКР УСБ України в Харківській області, матеріали громадянки ОСОБА_1 були повернуті до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із запереченням стосовно імміграції її в Україну, тому на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України Про імміграцію, п. 16 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2002 р. № 1983, було відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянці Республіки Белорусь ОСОБА_1 . Вважає, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області було прийняте законне та обґрунтоване рішення, з урахуванням рішення ГВКР УСБ України в Харківській області, відповідно до вимог законодавства, що регулює правовідносини у сфері надання іноземцям дозволу на імміграцію в Україну. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 09 березня 2019 року між громадянином України ОСОБА_2 та позивачем, громадянкою Білорусії ОСОБА_1 , було укладено шлюб, про що отримано свідоцтво про шлю серії НОМЕР_3 , актовий запис

643. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи за № НОМЕР_4 від 03.05.2019, громадянка Білорусії ОСОБА_1 з 03.05.2019 по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син - ОСОБА_3 , про що 19.01.2021 зроблено актовий запис №57 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Слов`янському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) та видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 . Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №01-03240-2021 від 22.03.2021 громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 22.03.2021 по теперішній час. 05.01.2022 ОСОБА_3 був зареєстрований як громадянин України про що отримав довідку №6315-000004751, як зазначено в довідці 17.12.2021 згідно рішенням ГУ ДМС України в Харківській області набув громадянства України на підставі частини 1 статті 7 Закону України «Про громадянство України». Та відповідно до законодавства України ОСОБА_3 є громадянином України з 28 грудня 2020 року. 30.09.2021 року позивачка, перебуваючи в Україні на законних підставах звернулась до Слобідського відділу ГУ ДМС у Харківській області з клопотанням про надання їй дозрілу на імміграцію в Україні відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України Про імміграцію, оскільки перебуває у шлюбі понад два роки з громадянином України ОСОБА_2 . 28.12.2022 ОСОБА_1 отримала рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківської області за номером 63014300016651 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Підстава відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну є пункт 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію». Не погоджуючись з рішенням про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення прийняте відповідачем за відсутності достатніх підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Згідно з ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. За змістом ч. 15 ст. 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. У відповідності до ст. 2 Закону №3773-VІ іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Відповідно до ст. 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України від 07.06.2001 №2491-ІІІ «Про імміграцію» (у редакції, чинній на час подання заяви від 25.09.2018 та прийняття оскаржуваного рішення від 23.09.2019, далі - Закон №2491-ІІІ). Стаття перша Закону №2491-ІІІ надає визначення термінів, що застосовуються у Законі, серед яких: імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону №2491-ІІІ квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років. У відповідності до ст. 6 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) приймають заяви разом з визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; 3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідки на постійне проживання; 5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл. Статтею дев`ятою Закону №2491-ІІІ врегульовано порядок подання заяви про надання дозволу на імміграцію, згідно з частиною першою якої заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №2491-ІІІ заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина п`ята статті 9 Закону №2491-ІІІ). Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3, 6 частини третьої статті 4 цього Закону (частина шоста статті 9 Закону №2491-ІІІ). Відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону №2491-ІІІ крім зазначених документів подаються: 1) для осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, що підтверджує підтримку їхнього клопотання центральним органом виконавчої влади України; 2) для осіб, зазначених у пункті 2 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що підтверджують відповідність рівня кваліфікації спеціаліста або робітника вимогам, передбаченим у переліку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці; 3) для осіб, зазначених у пункті 3 частини другої статті 4 цього Закону, - копії статуту та/або зареєстрованих договорів (контрактів) про інвестиційну діяльність та довідка банку про надходження іноземної інвестиції в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України; 5) для осіб, зазначених у пункті 5 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, який підтверджує, що особа раніше перебувала в громадянстві України; 6) для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні; 7) для осіб, зазначених у пункті 8 частини другої статті 4 цього Закону, - копія документа, що підтверджує встановлення особі статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, а також документ, що підтверджує факт безперервного проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з дня встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 8) для осіб, зазначених у пункті 9 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, що підтверджує факт проходження військової служби у Збройних Силах України; 9) для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України; 10) для осіб, зазначених у пункті 3 частини третьої статті 4 цього Закону, - документи, що підтверджують право особи на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України "Про громадянство України"; 11) для осіб, зазначених у пункті 4 частини третьої статті 4 цього Закону, - подання центрального органу виконавчої влади України про те, що імміграція особи становить державний інтерес для України; 12) для осіб, зазначених у пункті 5 частини третьої статті 4 цього Закону, - документи, що підтверджують отримання статусу закордонних українців, або копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки із закордонними українцями. Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 9 Закону №2491-ІІІ особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості. Якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством України передбачена сплата державного мита або консульського збору, разом із заявою подається документ про його сплату. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (частина одинадцята статті 9 Закону №2491-ІІІ). Згідно з ч. 10 ст. 9 Закону №2491-ІІІ, у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» затверджено Порядок формування квоти імміграції та Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень. Підпунктом 2 пункту 2 цього Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи ДМС приймають рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: осіб, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Згідно п. 9 Порядку №1983, МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію". Відповідно п. 10 Порядку №1983, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах. Згідно п.11 Порядку №1983, у разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб. Відповідно до п. 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції. За змістом п. 14 Порядку №1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць. Відповідно п. 15 Порядку №1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду. Згідно п. 16 Порядку №1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Отже зі змісту наведених вище положень Порядку №1983 слідує, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію. Згідно з ч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.06.1988 по справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі, Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21.06.1988 та у справі «Каштан та інші проти Норвегії» від 24.07.2014, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17.07.97), кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей. Згідно ч. 4 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII (2148-08) від 19.10.73) держави, які беруть участь у цьому Пакті, повинні вжити належних заходів для забезпечення рівності прав і обов`язків обох з подружжя щодо одруження, під час перебування в шлюбі і при його розірванні. Колегія суддів встановила, що позивачка звернулася до Головного управління ДМС України у Харківській області із заявою про надання дозволу на імміграцію, поза квотою, як дружина громадянина України з якою перебували у шлюбі понад 2 роки, матері малолітнього громадянина України, який перебуває в Україні на законних підставах згідно п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію». Рішення відповідача про відмову мотивоване тим, що в заяві про надання дозволу на імміграцію заявник зазначив свідомо неправдиві відомості чи подав підроблені документи та інші випадки, передбачені законами України. За таких обставин, здійснивши перевірку справи позивача, відповідач відмовив у наданні дозволу на імміграцію в Україну згідно з п. 4 п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію». Відповідно до ст. 10 Закону України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази. Згідно з пунктом 11 Порядку №1983 визначено, що у разі необхідності, відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб. З аналізу вказаної норми можна дійти висновку, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки документів, а також запрошення для надання пояснень заявників, стосовно яких розглядається це питання. Відповідачем не зазначенні обставини чи документи у своїй відмові, які, на його думку, були недостовірні. У переліку відповідно до ст. 10 Закону України "Про імміграцію", чи в оскаржуваному рішенні відповідача не передбачено такої підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію, як незаконність перебування на території України, чи з використанням паспорту строк дії якого закінчився або з формальних підстав: подання заяви не особисто, не в підпорядкований підрозділ ДМСУ, без долучення фотокарток, без сплати державного мита. Разом з тим, рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-ІІІ в інших випадках, передбачених законами України, без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує підстави для ненадання дозволу на імміграцію, не може вважатися правомірним. Подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №813/119/16, від 26.05.2020 у справі №815/6555/16, від 16.01.2019 у справі №808/9121/15, від 07.05.2020 у справі №420/6652/18, від 25.11.2020 у справі №810/916/16 щодо відмови у наданні дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону №2491-ІІІ. Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, відповідач аргументує свою відмову тим, що 27.07.2022 на виконання листа ДМС України від 01.06.2022 № 8/944-22, було направлено запит до регіонального органу СБУ щодо повторної перевірки громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну, у зв`язку з тим, що відповідь СБУ на відповідний запит отримана до 24.02.2022. За результатами перевірки здійсненої ГВКР УСБ України в Харківській області матеріали громадянки ОСОБА_1 були повернуті до ГУ ДМС України в Харківській області із запереченням стосовно імміграції його в Україну. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження зазначених ним обставин відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в України. Колегія суддів встановила, що адміністрацією Державної прикордонної служби України відповідно до п. 10 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію перевіркою встановлено, що на 08:00 18.11.2021 інформація про цього іноземця в базі даних осіб, яким на підставі закону органами охорони державного кордону заборонено в`їзд в Україну відсутня. На запит до ВП №2 ХРУП №1 про надання інформації стосовно громадянина Білорусії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованій за адресою, АДРЕСА_1 , повідомлено, що будь-якої інформації відповідно до якої може прийнято рішення про відмову у наданні вказаному іноземцю дозволу на імміграцію в Україну немає. Враховуючи вищевикладене, спірне рішення прийняте відповідачем за відсутності достатніх підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу. Отже, заява ОСОБА_1 , громадянки Республіки Білорусія, посвідка на тимчасове місце проживання НОМЕР_1 , картка платника податків НОМЕР_2 , про надання дозволу на імміграцію в Україну підлягає повторному розгляду. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 28.12.2022 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , громадянки Республіки Білорусія та зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , громадянки Республіки Білорусія про надання дозволу на імміграцію в Україну. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 року у справі № 520/1729/23 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 по справі № 520/1729/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський