Постанова Київський апеляційний суд № 363/2288/20

Справа 363/2288/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/1457/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 серпня 2023 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Гаращенка Д.Р., Фінагеєва В.О., розглянувши справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Вишгородської міської ради на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Вишгородської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої працівником, В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди завданої працівником. В обґрунтування позову зазначив, що відповідачка з якою укладено договір про повну матеріальну відповідальність, 06 листопада 2019 року, перебуваючи в трудових відносинах з позивачем, керуючи ввіреним їй для виконання службових обов`язків автомобілем HYUNDAI д.н.з. НОМЕР_1 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не надала перевагу в русі пішоходу ОСОБА_2 , в результаті чого скоїла наїзд на нього, що призвело до пошкодження транспортного засобу та травмування пішохода. Оскільки у добровільному порядку відповідачка не відшкодувала завдану з її вини шкоду автомобілю позивача, останній вимушений звернутися до суду із вказаним позовом. У зв`язку з вищевикладеним просив суд стягнути з відповідачки суму завданого збитку у розмірі 41 578 грн. 75 коп., витрати за проведення експертної оцінки матеріального збитку у розмірі 2 200 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 2 102 грн. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, щооскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просить апеляційний суд заочне рішення суду першої інстанціїскасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. 20 червня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив та заперечення щодо приєднання до апеляційної скарги нових доказів. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки у справі ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму, а дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання. У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав: В ході розгляду справи судом було встановлено, щонаказом КЗ «Вишгородський РЦ Первинної медико-санітарної допомоги» №8к від 02 січня 2013 року ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря загальної практики сімейної медицини Катюжанської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини комунального закладу «Вишгородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» з 1 січня 2013 року, по переводу, з Вишгородської центральної районної лікарні, з посадовим окладом згідно штатного розпису. Наказом КЗ «Вишгородський РЦ Первинної медико-санітарної допомоги» №64 А-к від 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 з 14 листопада 2016року на посаду завідувача Лютізької амбулаторії ЗПСМ на час декретної відпустки основного працівника, на повну ставку з посадовим окладом згідно штатного розпису. З метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать КЗ «Вишгородський РЦ ПМСД», 07 березня 2018 року між Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Вишгородської районної ради, що є правонаступником комунального закладу «Вишгородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», та ОСОБА_1 укладено договір №143 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Відповідно до п.1 вказаного договору, працівник, що займає посаду завідувач Лютіжської АЗПСМ бере на себе повну відповідальність за забезпечення та зберігання довірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов`язується: - дбайливо ставитись до переданих йому для збереження або інших цілей матеріальних цінностей (установи, організації) і вживати заходів для відведення шкоди; - своєчасно повідомляти адміністрацію підприємство про всі обставини, що загрожують забезпеченню довірених йому матеріальних цінностей; - вести облік, складати і подавати у встановленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух і залишки довірених йому матеріальних цінностей; - брати участь в інвентаризації довірених йому матеріальних цінностей. Як вбачається з додатку №1 до Положення про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку в комунальному некомерційному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Вишгородської районної ради, завідувач Лютізької АЗПМС ОСОБА_1 входить до переліку посадових осіб, як наділяються правами отримувати та видавати товарно-матеріальні цінності. Наказом Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Вишгородської районної ради №50/2 від 18 квітня 2019 року з метою забезпечення контролю за використанням службових транспортних засобів та встановлення матеріальної відповідальності працівників КНП «ЦПМСД» Вишгородської районної ради за його технічну справність і цілісність автомобільного майна, за ОСОБА_1 з 18 квітня 2019 року постійно закріплено автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, реєстраційний номер НОМЕР_2 . 06 листопада 2019 року о 16 год. 30 хв. ОСОБА_1 . Київській області, Вишгородського району, смт. Димер по вул. Соборна, 15-А, керуючи автомобілем HYUNDAI д.н.з. НОМЕР_1 наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не надала перевагу в русі пішоходу ОСОБА_2 , в результаті чого скоїла наїзд на нього, що призвело до пошкодження транспортного засобу та травмування пішохода. Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 24 грудня 2019 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Наказом позивача №21 К від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 звільнено з 02 березня 2020 року з посади завідувача Лютізької амбулаторії ЗПСМ на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. 11 березня 2020 року експертом-автотоварознавцем ФОП ОСОБА_6 - ОСОБА_7 проведено огляд транспортного засобу автомобіля HYUNDAI д.н.з. НОМЕР_1 , на який відповідачку запрошено листом Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Вишгородської районної ради №137 від 05 березня 2020 року. Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку №1103 від 12 березня 2020 року складеного експертом-автотоварознавцем ФОП ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля HYUNDAI д.н.з. НОМЕР_1 складає 41 578,75 грн. Листом №162 від 17 березня 2020 року позивач повідомив ОСОБА_1 про необхідність погашення заборгованості перед Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Вишгородської районної ради. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст.. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновками суду першої інстанції з огляду на наступне: Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (стаття 131 КЗпП України). Пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (які досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 135-1 КЗпП України). При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України). Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 затверджено Перелік посад і робіт, що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва (далі - Перелік). Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва не зазначені, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-16цс12. Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником із підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, із якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник із інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди. Згідно із Загальними положеннями Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, які містяться у Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності», затвердженому наказом Мінпраці від 29 грудня 2004 р. № 336, конкретний перелік посадових (робочих) обов`язків визначається посадовими (робочими) інструкціями працівників всіх категорій, які розробляють і затверджують на основі типової кваліфікаційної характеристики роботодавці, ураховуючи конкретні завдання та обов`язки, функції, права, відповідальність працівників цих груп та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації. Таким чином, зміст трудової функції працівника визначається розділом «Завдання та обов`язки» посадової (робочої) інструкції. Аналізуючи наведене, посада завідувача не включена до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність. З огляду на вищевказане, у позивача відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 41 578, 75 грн. збитку. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що встановивши відсутність умов для притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності, суд першої інстанції не перевірив наявність або відсутність правових підстав для покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності у межах середнього місячного заробітку. Такі твердження апелянта не можуть бути прийняті апеляційним судом, оскільки така вимога позивачем до суду першої інстанції не заявлялась. Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що до апеляційної скарги позивачем була долучена довідка від 10.02.2022 року №1 щодо заробітної плати ОСОБА_1 , яка не була надана до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Подаючи до апеляційного суду нові докази, а саме вищевказану довідку, апелянт не обґрунтував неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції. З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду не приймає надані позивачем нові докази. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Вишгородської міської ради залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий С.О. Журба Судді: Д.Р. Гаращенко В.О. Фінагеєв