Постанова 4873 № 910/672/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "31" липня 2023 р. Справа№ 910/672/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шаптали Є.Ю. суддів: Гончарова С.А. Яковлєва М.Л. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСАБ Україна" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/672/23 (суддя Курдельчук І.Д., повний текст рішення складено та підписано 05.04.2023) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НІСА" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/672/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НІСА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСАБ Україна" про стягнення 241 422,81 грн. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «НІСА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» 241 422,81 грн неустойки за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором від 13.06.2008 №BUK-7-72 поставки. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі №910/672/23 позов задоволено повністю; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «НІСА»: 241 422,81 грн неустойки та 3 621,34 грн судового збору. 28.03.2023 до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача 50 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «НІСА» про ухвалення додаткового рішення у справі №910/672/23 задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «НІСА» 50 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача з урахуванням того, що відповідачем не надано суду доказів з метою доведення завищення вартості понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування. Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 року у справі №910/672/23 та ухвалити нове рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «НІСА» 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу. Скаржник вважає, що оскаржуване рішення суду є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що призвело до неправильного рішення суду. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: - у наданих документах не конкретизовано, які саме послуги надавались адвокатом, тобто не надано кількісних та вартісних вимірів обсягу робіт; - розмір заявлених витрат є неспівмірним з ціною позову, оскільки становить 20% від ціни позову; - відповідач не був повідомлений про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення та не мав можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу; - заявлені позивачем витрати мають бути зменшені до 20000,00 грн. 11.05.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі 910/672/23. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А. На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/672/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 16.05.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі 910/672/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/672/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду. 22.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/672/23. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/672/23 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 30.05.2023 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «НІСА» надійшов відзив на апеляційну скаргу,в якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, яку просить суд залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Узагальнені доводи відзиву зводяться до наступного: - позивач посилається на відповідну судову практику щодо того, що розмір витрат може бути зменшено лише за наявності відповідного клопотання іншого учасника справи; - відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не заявлялось, а розмір витрат не заперечувався під час розгляду справи; - договором між адвокатом та позивачем встановлено фіксований розмір гонорару. 12.06.2023 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти доводів відзиву на апеляційну скаргу та просить суд скасувати оскаржуване додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача 20000,00 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу. Узагальнені доводи відповіді на відзив зводяться до наступного: - відповідач не був повідомлений про розгляд справи судом та зокрема заяви про ухвалення додаткового рішення, а тому з об`єктивних причин відповідач не подав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу; - позивачем не наведено деталізації розміру витрат, а заявлені витрати є неспівмірними з ціною позову, кількістю підготовлених документів та з урахуванням відсутності судових засідань у справі. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України. Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 123 Господарського процесуального кодексу України). Частинами першою та другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Судом перевірено, що позивачем було заявлено 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у позові (попередній орієнтовний розрахунок), водночас на момент прийняття рішення докази понесення вказаних витрат суду не було подано. Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Позивачем у встановлений строк подано заяву із доказами для вирішення питань додаткового рішення, оскільки рішення суду прийнято 21.03.2023, а докази надіслані 22.03.2023 (згідно з відміткою Укрпошти). У поданій заяві про ухвалення додаткового рішення, позивач просив стягнути з позивача 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи: - копію договору від 01.12.2022 про надання професійної правничої (правової) допомоги; - копію акта приймання-передачі наданих послуг від 21.03.2023; - детальний опис послуг, наданих адвокатом від 22.03.2023; - копію ордеру від 09.01.2023 №1030450 серія ВЕ. Відповідно до пункту 1.1.1 договору від 01.12.2022 про надання професійної правничої (правової) допомоги позивачем і адвокатом Шевченко Іллею Володимировичем узгоджено, що виконавець зобов`язується представляти інтереси клієнта під час супроводу судового процесу у суді першої інстанції за позовом Товариства до товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення неустойки за договором поставки від 13.06.2008 №BUK 7-72. У пункті 4.1 вказаного вище договору визначено, що винагорода виконавця за надання правової допомоги (гонорар) становить 50 000 грн. Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 21.03.2023 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.12.2022 виконавець (адвокат) надав, а клієнт (позивач) прийняв такі юридичні послуги щодо надання правової допомоги клієнту у судовій справі №910/672/23: надання професійної правничої (правової) допомоги з комплексного правового супроводу судового процесу у справі №910/672/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «НІСА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» про стягнення заборгованості (неустойки) за договором поставки №BUK 7-72 від 13.06.2008 - вартість - 50 000,00 грн. Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у рішенні від 02.06.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (правова

позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21). Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20). Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заяви позивача та покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн з урахуванням того, що відповідачем не надано суду доказів з метою доведення завищення вартості понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування. Натомість, у поданій апеляційній скарзі відповідач заперечує проти вказаних висновків суду. Перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, щодо доводів якої суд зазначає наступне. Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу. Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України). У постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладено правову позицію, згідно з якою у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Судом перевірено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не було надано своїх заперечень щодо позовних вимог, а також щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу. Скаржник стверджує, що він не був повідомлений про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення та не мав можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, як і з поважних причин не надавав відзиву на позовну заяву. Судовою колегією перевірено, що позовна заява та відповідно кореспонденція суду (ухвала суду про відкриття провадження у справі), а також заява про ухвалення додаткового рішення направлялись на належну адресу відповідача. При цьому, про відповідні витрати позивачем було заявлено ще в поданій позовній заяві (попередній розрахунок витрат), Однак, відповідачем не було надано своїх заперечень, тобто відповідач не скористався своїми процесуальними правами. Також суд наголошує, що справа розглядалась в порядку спрощеного провадження (без виклику представників учасників справи), а тому оскаржуване додаткове рішення згідно з положеннями статті 244 Господарського процесуального кодексу України ухвалювалось в тому самому порядку, що й судове рішення у справі. Відтак, доводи скаржника про те, що він не був повідомлений про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення визнаються судом необґрунтованими з урахуванням зазначеного вище. Наведене свідчить про відсутність процесуальних порушень з боку суду при винесенні оскаржуваного додаткового рішення. Щодо доводів відповідача про неспівмірність заявлених позивачем витрат та наявність підстав для їх зменшення до 20 000,00 грн судова колегія зазначає наступне. Як було зазначено вище, відповідно до пункту 1.1.1 договору від 01.12.2022 про надання професійної правничої (правової) допомоги узгоджено, що виконавець зобов`язується представляти інтереси клієнта під час супроводу судового процесу у суді першої інстанції за позовом Товариства до товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення неустойки за договором поставки від 13.06.2008 №BUK 7-72. Відповідно до п. 4.1 договору від 01.12.2022 про надання професійної правничої (правової) допомоги винагорода виконавця за надання правової допомоги (гонорар) в обсязі, що визначений п. 1.1.1 договору, становить 50 000 грн. Отже, проаналізувавши умови укладеного між позивачем і адвокатом Шевченко Іллею Володимировичем договору надання професійної правничої (правової) допомоги, суд апеляційної інстанції встановив, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у п. 4.1 договору у вигляді фіксованої суми - 50 000,00 грн. З огляду на наведене, судова колегія зазначає про те, що у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 915/606/21, від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21. За викладених обставин, колегія суддів наголошує, що у контексті цієї справи фіксований розмір гонорару, погоджений між позивачем і адвокатом Шевченко Іллею Володимировичем у договорі надання професійної правничої (правової) допомоги свідчить про те, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між позивачем і його адвокатом у цій справі № 910/672/23, як і не має значення витрачений адвокатом позивача час на надання послуг правничої допомоги та зазначення кількості витрат такого часу в акті приймання-передачі. У зв`язку з цим, також відсутні підстави і для надання оцінки у контексті цієї справи співмірності розміру понесених позивачем витрат на послуги правничої допомоги із часом, витраченим адвокатом на надання позивачеві таких послуг. Отже, з урахуванням того, що вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена позивачем і адвокатом Шевченко Іллею Володимировичем у договорі надання професійної правничої (правової) допомоги у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, тобто є чітко визначеним, що свідчить про відсутність підстав для втручання в договірні відносини між адвокатом та позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем доведено належними доказами заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, то відповідна заява позивача підлягає задоволенню в повному обсязі. За викладених обставин, судова колегія не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а висновки суду щодо задоволення заяви в повному обсязі з урахуванням викладеного судова колегія вважає по суті правильними. З наведених вище підстав судом також відхиляються доводи скаржника про відсутність конкретизації в поданих позивачем документам того, які саме послуги надавались адвокатом, тобто відсутність кількісних та вартісних вимірів обсягу робіт. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви позивача та покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн. Отже, дослідивши вищенаведені обставини, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/672/23. Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне та вмотивоване додаткове рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/672/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/672/23 в оскаржуваній частині є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Крім того, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 дія оскаржуваного додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/672/23 була зупинена з огляду на приписи ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України та у зв`язку з прийняттям постанови за результатами його апеляційного перегляду, дія вказаного додаткового рішення підлягає поновленню. Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСАБ Україна» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №910/672/23- залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 у справі №910/672/23 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/672/23 повернути до суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала Судді С.А. Гончаров М.Л. Яковлєв