Постанова 4803 № 202/6000/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6220/23 Справа № 202/6000/23 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманих коштів, ВСТАНОВИЛА: У березні 2023 року Лівобережне УСЗН ДМР звернулось до суду з вищевказаним позовом (а.с. 3-7), в обґрунтування якого посилалась на те, що 25.06.2020 ОСОБА_1 звернулась до Лівобережного УСЗН ДМР із заявою про призначення тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачу була призначена тимчасова державна допомога та на період карантину строк виплати було продовжено. 04.02.2021 відповідач звернулась до управління із заявою № 105 на перерахунок виплаченої їй тимчасової допомоги з грудня 2020 року. До заяви додала декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги від 04.02.2021, довідку про неотримання аліментів № 24755 від 03.12.2020 та довідку про доходи від 09.12.2020 за вих. № 09/02-12. В результаті проведеного перерахунку було встановлено, що відповідач не мала права на отримання тимчасової допомоги з 01.12.2020 у зв`язку з тим, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї перевищував рівень прожиткового мінімуму. Розпорядженням управління від 12.02.2021 відповідачу була припинена виплата допомоги з 01.12.2020 та визначена сума надміру виплачених коштів за період з 01.12.2020 по 28.02.2021, яка склала 3 485, 76 грн. У добровільному порядку відповідач вказану суму не сплатила. Враховуючи вищевикладене, просило суд стягнути з відповідача на його користь надміру виплачені кошти тимчасової допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів в розмірі 3 485,76 грн та судовий збір у сумі 2 684,00 грн. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог Лівобережного УСЗН ДМР до ОСОБА_1 , про стягнення незаконно отриманих коштів відмовлено в повному обсязі (а.с. 41-44). В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом не в повній мірі дослідженно всі обставини у справі, які мають значення для справи, не надано їм належної правової оцінки, не вірно застосовано норми матеріального права (а.с. 46-50). ОСОБА_1 не скористалась своїм правом щодо подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. В порядку ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судом першої інстанції встановлено, що 01.07.2020 позивачем було прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 допомоги на дітей у вигляді тимчасової державної допомоги на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів на період з 01.06.2020 по 30.06.2020 в розмірі 530,96 грн на кожну дитину, з 01.07.2020 по 30.11.2020 в розмірі 580, 96 грн на кожну дитину (щомісячно). Керуючись абз. 1 п.1 Постанови № 264 КМУ відповідачу, без її особистого звернення було продовжено строк виплати тимчасової допомоги на період з 01.01.2021 по 28.02.2021 в розмірі 1 161, 92 грн щомісячно (розпорядження управління від 16.12.2020). 04.02.2021 відповідач звернулась до управління із заявою №105 на перерахунок виплаченої їй тимчасової допомоги з грудня 2020 року. До заяви додала декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги від 04.02.2021, довідку про неотримання аліментів №24755 від 03.12.2020 та довідку про доходи від 09.12.2020 за вих. № 09/02-12. В результаті проведеного перерахунку було встановлено, що відповідач не мала права на отримання тимчасової допомоги з 01.12.2020 у зв`язку з тим, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї перевищував рівень прожиткового мінімуму. Розпорядженням управління від 12.02.2021 відповідачу була припинена виплата допомоги з 01.12.2020 та визначена сума надміру виплачених коштів за період з 01.12.2020 по 28.02.2021, яка склала 3 485,76 грн. Листом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 12.12.2022 ОСОБА_1 було повідомлено з тим, що у зв`язку з припиненням виплати тимчасової державної допомоги на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів утворилась переплата допомоги за період з 01.12.2020 по 28.02.2021 у розмірі 3 485, 76 грн, яку їй необхідно повернути на рахунок управління. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кошти, виплачені відповідачу, є державною соціальною допомогою на утримання дітей, та їх виплата здійснена добровільно, та будь-які підстави вважати, що мала місце рахункова помилка та недобросовісність з боку набувача відсутні. Про добросовісність відповідача в отриманні спірної суми свідчать ті обставини, що строк виплати допомоги їй було продовжено за рішенням органу соціального захисту населення на законних підставах автоматично через карантин і закон не вимагав від неї подачі нового пакету документів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 13 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» контроль за правильністю призначення і виплати державної соціальної допомоги, використання коштів Державного бюджету України, спрямованих на надання такої допомоги, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки. У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року) зроблено висновок, що Державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Відповідно до п. 6,7 Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189 (надалі Порядок), для призначення тимчасової допомоги одержувач подає органу соціального захисту населення заяву за формою, затвердженою Мінсоцполітики, копію свідоцтва про народження дитини, декларацію про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім`ї). Тимчасова державна допомога призначається кожні шість місяців. Згідно п. 8 Порядку розмір тимчасової допомоги розраховується як різниця між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Середньомісячний сукупний дохід сім`ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. З метою посилення соціального захисту населення на період вжиття заходів спрямованих на запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою корона вірусом SARS-CoV-2, 08.04.2020 Кабінетом Міністрів була прийнята постанова №264 (надалі Постанова №264). Згідно абз. 1 п.1 Постанови № 264, на період карантину встановленого постановою КМ України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУЮ-19, спричиненою корона вірусом SARS-CoV-2», строк виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, яку будо призначено раніше, продовжувався на період карантину та на один місяць після його відміни і соціальна допомога виплачується за повний місяць без звернення особи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення. Разом із тим, вказаною постановою Кабінету Міністрів України від №632 від 22.07.2020 пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2020 р. №264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» було викладено в такій редакції: «Установити, що орган соціального захисту населення проводить перерахунок розміру виплаченої державної соціальної допомоги, державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністюна підставі поданої особою або її законним представником заяви та необхідних документів. Якщо за результатами проведеного перерахунку: виявляється, що розмір отриманої допомоги був меншим, орган соціального захисту населення проводить доплату в розмірі різниці між перерахованим і виплаченим розміром допомоги; не підтверджується право на отримання допомоги або її розмір буде меншим від виплаченої під час карантину допомоги, органи соціального захисту населення: - визначають обсяг коштів, які підлягають поверненню, з місяця призначення державної соціальної допомоги, державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; - встановлюють строки повернення коштів, які підлягають поверненню залежно від матеріального стану багатодітної сім`ї; - повідомляють отримувачу допомоги про обсяг коштів, які підлягають поверненню, та строки їх повернення. Якщо отримувач допомоги протягом одного місяця з дати скасування карантину не подав заяви та необхідних документів, що не дає змоги провести перерахунок допомоги, органи соціального захисту населення вживають заходів, передбачених абзацами п`ятим - сьомим цього пункту. Суми коштів, які підлягають поверненню, повертаються: отримувачем допомоги самостійно; за згодою отримувача допомоги у повному обсязі за рахунок наступних виплат допомоги; за рішенням органу соціального захисту населення за рахунок сум наступних виплат допомоги в розмірі, що не перевищує 20 відсотків щомісячної суми призначеної допомоги. У разі неможливості добровільного повернення виплачених сум допомоги такі кошти стягуютьсяу судовому порядку. Перерахунок проводиться з місяця виплати допомоги, яку продовжено відповідно до підпунктів 1 і 3 пункту 1 цієї постанови, але не раніше ніж з місяця встановлення карантину». Як встановлено судом вище, відповідачу була призначена державна соціальна допомога на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, строк виплати якої закінчувався у листопаді 2020 року (30.11.2020 (а.с. 12), однак був продовжений Управлінням з 01.01.2021 по 28.02.2021 в автоматичному режимі відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 №264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» у зв`язку із введенням на всій території України карантину (без обов`язку подання особою нової заяви та пакету документів, що передбачає Порядок). За вказаний період відповідачу була виплачена допомога у сумі 3 485,76 грн. 04.02.2021 відповідач звернулась до управління із заявою № 105 на перерахунок виплаченої їй тимчасової допомоги з грудня 2020 року. До заяви додала декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги від 04.02.2021, довідку про неотримання аліментів № 24755 від 03.12.2020 та довідку про доходи від 09.12.2020 за вих. № 09/02-12. В результаті проведеного перерахунку було встановлено, що відповідач не мала права на отримання тимчасової допомоги з 01.12.2020 у зв`язку з тим, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї перевищував рівень прожиткового мінімуму. Розпорядженням управління від 12.02.2021 відповідачу була припинена виплата допомоги з 01.12.2020 та визначена сума надміру виплачених коштів за період з 01.12.2020 по 28.02.2021, яка склала 3 485, 76 грн. Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням вживались заходи щодо повідомлення ОСОБА_1 про необхідність повернути виплачені з 01.12.2020 по 28.02.2021 кошти у сумі 3 485,76 грн (а.с. 22-23). Як було визначено постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №632 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги», яким було доповнено пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2020 № 264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги», суми коштів, які підлягають поверненню, повертаються: отримувачем допомоги самостійно; за згодою отримувача допомоги у повному обсязі за рахунок наступних виплат допомоги; за рішенням органу соціального захисту населення за рахунок сум наступних виплат допомоги в розмірі, що не перевищує 20 відсотків щомісячної суми призначеної допомоги; у разі неможливості добровільного повернення виплачених сум допомоги такі кошти стягуються у судовому порядку. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відмова відповідачки самостійно повернути кошти є її правом, що не позбавляє права Управління на звернення до суду, однак і не звільняє від обов`язку доведення належними і достатніми доказами обставин недобровісності отримувача. Частиною 1 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберігала у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Приписами ст. 1215 ЦК України встановлені випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, інше майно, якщо це встановлено законом. Отже, закон встановлює два виключення із правила неповернення безпідставно набутого майна: якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату, і у разі недобросовісності з боку набувача. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02липня 2014 року у справі №6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17 (провадження №61-33727сво18). При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно,тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц (провадження №14- 445цс18) та у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №607/4570/17-ц (провадження №61-29030св18). Отже, юридичне значення, у даному випадку, є той факт, що кошти, виплачені відповідачці, є державною соціальною допомогою на утримання дитини, та їх виплата мала місце Управлінням з 01.12.2020 по 28.02.2021 добровільно, та будь-які підстави вважати, що мала місце рахункова помилка та недобросовісність з боку набувача відсутні. Докази зворотнього позивачем не надані. Про добросовісність відповідачки в отриманні спірної суми свідчать ті обставини, що у грудні 2020 року строк виплати допомоги їй було продовжено за рішенням органу соціального захисту населення на законних підставах автоматично через карантин і закон не вимагав від неї подачі нового пакету документів. Згідно зі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. В силу норм статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із відповідачки виплаченої суми допомоги відповідають фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги правильності таких висновків не спростовують. Доводи скарги про те, що відповідач була працевлаштована, з червня 2020 року отримувала доходи у вигляді зарплати, який впливав на встановлення права та розмір тимчасової допомоги, та продовжувала отримувати кошти щомісячної допомоги, про дані обставини не повідомила Управління, що свідчить про її недобросовісність, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно довідки №09/02-12 від 09.12.2020 року ОСОБА_1 працює в ТОВ НВП СТАНДАРТ з 26.03.2020 року та отримувала заробітну плату (а.с. 17), про що нею було зазначено в декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги (а.с. 10-11), тобто на момент прийняття Управлінням рішення про призначення ОСОБА_1 допомоги вона вже працювала та отримувала заробітну плату, що спростовує доводи апелянта про недобросовістність дій зі сторони відповідача щодо не повідомлення вказаних обставин. Крім того, як видно з позову Управлінням було встановлено відсутність підстав для отримання допомоги з грудня 2020 року, а не з червня 2020 року. Посилання апелянта на невиконання відповідачем п. 10 Порядку № 189 також є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 самостійно звернулась до Управління із заявою на перерахунок виплаченої їй тимчасової допомоги з грудня 2020 року, яка була подана в період дії карантину, під час дії якого строки виплати допомоги продовжувались автоматично без будь-яких на то додаткових дій зі сторони отримувача допомоги. Крім того, обставини щодо працевлаштування відповідача та отримання нею заробітної плати не є нововиявленими, оскільки існували і на момент призначення їй допомоги. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 травня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова