Постанова Львівський апеляційний суд № 461/1328/23

Справа № 461/1328/23 Головуючий у 1 інстанції: Кротов О.Б. Провадження № 33/811/770/23 Доповідач: Березюк О. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2023 року. Львівський апеляційний суд у складі: судді судової палати у кримінальних справах Березюка О.Г., з участю представника Львівської митниці Зирянова О.Ю., захисника Костюка М.Д., розглянувши апеляційну скаргу представника Львівської митниці Лубоцького Б.І. на постанову Галицького районного суду м.Львова від 16 травня 2023 року відносно ОСОБА_1 , встановив: Постановою Галицького районного суду м.Львова від 16 травня 2023 року провадження у справі про порушення митних правил відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 МК України закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Згідно з протоколом про порушення митних правил №0122/20900/23 від 10.02.2023 року 19.05.2022 ОСОБА_1 перетинав митний кордон України в пункті пропуску «Краківець» митного поста «Яворів» Львівської митниці у напрямку «виїзд з України», у якості водія транспортного засобу марки/модель Mercedes-Benz GLE350, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . До митного оформлення ОСОБА_1 подав декларацію транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей, заповнену 19.05.2022. У цій декларації останній зазначив про факт переміщення валютних цінностей у розмірі 200 000 доларів США. Для переміщення через митний кордон України валютних цінностей на вказану вище суму, ОСОБА_1 до митного оформлення надав довідку про зняття готівки з власного рахунку (без дати), без номера, № бланку довідки 0108405, видану АТ «Кредобанк» (м.Львів, вул.Сахарова, 78). 04.10.2022 Львівська митниця направила на адресу АТ «Кредобанк» лист за вих.№7.4-4/20-02/14/19239 щодо підтвердження/спростування факту видачі довідок про зняття готівки з рахунків, у тому числі і довідки без дати, без номера, № бланку довідки 0108405. У відповідь на такий лист, АТ «Кредобанк» листом від 28.10.2022 №13-22371/22 повідомило Львівську митницю про те, що не видавало довідки, додані митницею до листа, в тому числі і довідку без дати, без номера, № бланку довідки 0108405, яку ОСОБА_1 19.05.2022 подав до митного контролю. Таким чином, 19.05.2022 ОСОБА_1 перемістив через митний контроль України товари валютні цінності на суму 200 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 19.05.2022, становить 5 850 980,00 грн, з приховуванням від митного контролю, тобто з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом. Його дії митним органом кваліфіковано за ч.1 ст.483 МК України. Представник митного органу подав апеляційну скаргу на зазначену постанову суду, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.1 ст.483 МК України та накласти стягнення у відповідності до санкції статті. На підтримку своїх апеляційних вимог захисник покликається на те, що суд першої інстанції не повно та необ`єктивно розглянув матеріали справ, при апелянт зазначає, що висновки суду не відповідаю фактичним обставинам справи, в матеріалах справи міститься достатньо доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, і які були залишені судом першої інстанції поза увагою. А тому з огляду на зазначене, апелянт вважає постанову суду незаконною та необґрунтованою. Заслухавши пояснення представника митного органу, який заперечив проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи №461/1328/23 та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. ст. 486, 489 МК України суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Постановою Галицького районного суду м.Львова від 16 травня 2023 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 483 МК України закрито. Як вбачається з матеріалів справи, суддя першої інстанції належним чином не виконав вимоги даної статті, не провів всебічне, повне та об`єктивне з`ясування всіх обставин справи та не надав юридичної оцінки наявним у справі доказам, що призвело до помилкового висновку судді про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 483 МК України, та закрив провадження у справі. Диспозиція ч.1 ст. 483 МК України передбачає відповідальність за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням органу доходів і зборів як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості. Згідно з ч.1 ст. 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема: протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; поясненнями свідків; поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; висновком експерта; іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України. Наведене в протоколі про порушення митних правил стверджується долученими до матеріалів справи, зокрема протоколом про порушення митних правил № 0122/20900/23 від 10 лютого 2023 року (а.с.1-4), копією бланка декларації транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей від 19.05.2022 року, у якій ОСОБА_2 особисто вказав про переміщення валютних цінностей - 200000 доларів США (а.с.7); копією довідки АТ «Кредобанк» без номера та вихідної дати (а.с.13); листом-запитом Львівської митниці від 04.10.2022 року до АТ «Кредобанк» щодо надання інформації про видачу довідок про зняття коштів (а.с.11); копією листа АТ «Кредобанк» № 13-22371/22 від 28.10.2022 року про те, що довідка АТ «Кредобанк» без номера та вихідної дати щодо ОСОБА_1 не видавалась (а.с.12); витягами з інформаційних систем митного органу (а.с.8-9). Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд приходить до переконання, що закриваючи провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачене ч.1 ст. 483 МК України, суд першої інстанції в повній мірі не надав належної оцінки тому факту, що до митного оформлення ОСОБА_1 подав як підставу для переміщення товарів довідку АТ «Кредобанк» без дати та номера, яку AT «Кредобанк», відповідно до листа № 13-22371/22 від 28.10.2022 року, не видавало. Зазначене, на переконання апеляційного суду, підтверджує те, що довідка АТ «Кредобанк» без дати та номера, яку ОСОБА_1 19.05.2022 подав до митного контролю, об`єктивно містить неправдиві відомості. З викладеного апеляційний суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 для переміщення через митний кордон України товарів (валютних цінностей понад дозволену норму) надав митному органу як підставу для переміщення товарів документ, що містить неправдиві відомості (банківську довідку про зняття валютних коштів а.с.13), а отже вчинив порушення митних правил, що передбачене ч.1 ст.483 МК України, і вина його у вчиненні даного адміністративного правопорушення є доведеною. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на позицію Конституційного Суду України викладену в рішенні від 05 липня 2023 року по справі № 3-46/2022(95/22, 170/22, 233/22) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого частини першої статті 483 Митного кодексу України. Так, згідно з вищезазначеним рішенням, Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) абзац другий частини першої статті 483 Митного кодексу України (щодо санкції частини даної статті). Конституційний Суд України дійшов висновку, що для досягнення легітимної мети суд повинен мати дискрецію. Однак суд під час розгляду справи про порушення митних правил за частиною першою статті 483 Кодексу не може забезпечити індивідуалізації відповідальності через: відсутність у зазначеній статті Кодексу інших видів стягнень; неможливість зміни розміру відсотків, за якими визначено штраф і обов`язковість застосування конфіскації. Неможливість вибору виду та розміру адміністративного стягнення з урахуванням обставин справи, а саме: характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, унеможливлює справедливий розгляд справи судом. Таке законодавче регулювання суперечить засадам демократичного суспільства, базованого на верховенстві права (правовладді) (in democratic society quided by the rule of law). А тому, абзац другий частини першої статті 483 Кодексу суперечить приписам частини першої статті 8, частин першої, четвертої статті 41, частини другої статті 61, частини першої статті 64 Конституції України. Зазначене також відповідає практиці Європейського суду з прав людини та вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, використовує Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права. Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі Краєва проти України (Krayeva v.Ukraine від 13 січня 2022 року (заява № 72858/13) Європейський суд з прав людини, констатувавши, що сума штрафу, накладеного на заявницю за порушення митних правил (частина перша статті 483 Кодексу), становила надмірне втручання в її право власності всупереч вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив, зокрема, що: «накладення штрафу як таке становитиме втручання у право, гарантоване абзацом першим статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки воно позбавляє особу, якої це стосується, певної частки майна, а саме суми, яку має бути сплачено» (§ 23); «щоб бути сумісним зі статтею 1 Першого протоколу, захід (втручання) має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним, мати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальним інтересом суспільства й основоположними правами особи» (§ 24). За частиною першою статті 483 Митного кодексу, згідно з якою заявницю було визнано винною, штраф у розмірі, що дорівнює вартості товару, сам собою є надмірно великою сумою, та конфіскація товару були обов`язковими заходами без жодних винятків. Брак будь-якої дискреції у цьому випадку не дав українським судам можливості оцінити осібну ситуацію, унаслідок чого втрачається сенс будь-якого оцінювання. Суд уже зазначав, що подібна жорстка система не здатна забезпечити потрібний справедливий баланс між вимогами загального інтересу та захистом права власності особи (§31). Європейський суд з прав людини вказав, що для того, щоб відповідати вимозі домірності, суворість санкцій має відповідати тяжкості правопорушень, за які їх призначають. Принцип домірності має бути дотриманий не лише під час визначення норм, які стосуються суворості санкції, а й під час оцінювання тих факторів, що їх має бути взято до уваги, коли визначають санкції (рішення у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14), §84). Також, Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78). Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п. 31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року). Зазначена позиція Європейського Суду щодо необхідності забезпечення необхідного справедливого балансу між захистом права власності та вимогами загального інтересу з огляду на свободу розсуду, якою наділена держава в цій сфері, також відображена у справі «Садоча проти України». Суд вказав, що захід у вигляді конфіскації відповідає загальному суспільному інтересу, підкресливши, що необхідний баланс не буде досягнуто, якщо на відповідного власника майна буде покладено «індивідуальний та надмірний тягар» (рішення від 11 липня 2019 року (п.п. 26, 27). Крім того, на думку Європейського суду з прав людини, «стаття 1 Першого протоколу вимагає, щоб будь-яке втручання було виправдано домірним стосовно визначеної мети. Тобто потрібно досягти «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та потребами захисту основоположних прав людини. Потрібного балансу не буде досягнуто, якщо особі або особам, яких це стосується, доведеться нести індивідуальний і надмірний тягар (рішення у справах The Former King of Greece and Others v. Greece від 28 листопада 2002 року (заява № 25701/94), ECHR 2000-ХІІ, § 79, § 82; Jahn and Others v. Germny від 30 червня 2005 року (заяви №№ 46720/99, 72203/01, 72552/01), ECHR 2005-УІ, § 81-94» рішення у справі Gogitidze and Others v. Gejrmany від 12 травня 2015 року (заява № 36862/05), § 97). За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України від 05 липня 2023 року по справі №3-46/2022(95/22, 170/22, 233/22), та природу походження товарів, апеляційний суд вважає, що застосування конфіскації предметів порушення митних правил в даному випадку є не пропорційним, порушуватиме справедливий баланс між загальними правилами декларування та правом власності особи, суперечить положенням ст. 1 Першого Протоколу, та не забезпечить справедливого балансу між вимогами публічних інтересів та захистом права власності особи та не узгоджуються з принципом верховенства права. Враховуючи наведене апеляційний суд приходить до переконання про те, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, та за наслідками апеляційного розгляду слід прийняти нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчинення порушення митних правил, передбаченого ч.1 ст.483 МК України, та з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 05.07.2023 року по справі № 3-46/2022(95/22, 170/22, 233/22) не накладати стягнення, передбачене санкцією ч.1 ст.483 МК України, оскільки така визнана неконституційною (є надмірним втручанням в право особи на володіння своїм майном, а саме грошовими коштами). Керуючись ст.294 КУпАП, - постановив: Апеляційну скаргу представника Львівської митниці Лубоцького Б.І. задоволити частково. Постанову Галицького районного суду м.Львова від 16 травня 2023 року відносно ОСОБА_1 скасувати. ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.1 ст.483 МК України, без накладення адміністративного стягнення у зв`язку з визнання санкції ч.1 ст.483 МК України неконституційною на підставі рішення Конституційного Суду України від 05 липня 2023 року по справі № 3-46/2022(95/22, 170/22, 233/22). Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Львівського апеляційного суду Березюк О.Г.