Постанова 4807 № 336/2968/22

Дата документу 02.08.2023 Справа № 336/2968/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/2968/22 Головуючий у 1-й інстанції: Звєздова Н.С. Провадження №22-ц/807/1397/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, - В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, уточнивши його, до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначено , що 10 червня 2017 року між ним та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. У період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_3 . Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21 жовтня 2022 року у справі №336/2867/22 шлюб між сторонами був розірваний. За час перебування у шлюбі ними, як подружжям, за спільні кошти 24 жовтня 2018 року на підставі договору купівлі продажу №2677, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пянтковським О.Г. зареєстровано в реєстрі за № 2677 набуто квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,87 кв.м., житловою площею 40.6 кв.м., право власності на яку зареєстровано за відповідачкою. Позивач посилався на відповідні норми СК України й вважав, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, так як набуто подружжям у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, проте відповідачка відмовляється від добровільного поділу. На підставі вищевикладеного просив суд поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ним право приватної власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 4106,14 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2023 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 , у порядку поділу спільного майна подружжя, право приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,87 кв.м., житловою площею 40.6 кв.м. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору, відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя, право приватної власності на 3/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки з ОСОБА_1 проживає їх спільна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має інвалідність, потребує постійного догляду, лікування та ровитку. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім доказам у справі. Суд залишив поза увагою її доводи про придбання спірної квартири за її особисті кошти, які вона заощаджувала зі своєї заробітної плати та заощаджень, які зберігала готівкою і скористалася своїми накопиченнями, які мала до рестрації шлюбу та зберігала на депозитах в ПАТ «Креді Агріколь Банк», що були її особистою приватною власністю. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Борисенков В.С. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірне нерухоме майно набуто сторонами у власність за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти. ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт набуття нерухомого майна за її особисті кошти. Тобто не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно (стаття 60СК України). З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 10 червня 2017 року Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , 10 червня 2017 року уклали шлюб, зареєстрований Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 491 (т.1 а.с.11). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2022 року у справі № 336/2867/22 шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірваний, яке набуло законної сили 22 листопада 2022 року,що не заперечувалось сторонами. Вказане рішення є в загальному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого Шевченківським районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільноо стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 22 лютого 2018 року, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис № 194 (т.1 а.с.12). Відповідно до Довідки ВРФО про реєстрацію місця проживання особи № 04-16/7-2890 від 29 жовтня 2019 року, за відомостями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 29 жовтня 2019 року по теперішній час, що також підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, сформованого суддею Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздова Н.С. 13 липня 2022 року (т.1 а.с.10, 21). Згідно договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О.Г., ОСОБА_1 придбав квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_2 , за ціною 591150,00 грн зареєстровано в реєстрі за № 2677, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та ін., відповідно до якого право власності за ОСОБА_1 зареєстроване 24 жовтня 2018 року (т.1 а.с.13-16). Відповідно до Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, сформованої 09 липня 2022 року, оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55.87 кв.м., житловою площею 40.60 кв.м., становить 821 228,28 грн (т.1 а.с.18). У справі, яка переглядається апеляційним судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України. Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України). Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22). Із системного аналізу норм статей 57, 60, 61, 63, 65, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що за час перебування у шлюбі сторонами, як подружжям, за спільні кошти набуто квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55.87 кв.м., житловою площею 40.60 кв.м., Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , виходив із того, що спірне нерухоме майно набуто сторонами у зареєстрованому шлюбі й воно є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягає поділу між ними. Таким чином, суд зробив вірні висновки про визнання за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя, права власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна. Відповідно до п. 5 Договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2018 року вбачається, що чоловік покупця ОСОБА_2 , надав згоду на придбання вищезазначеної квартири за ціну та на умовах визначених цим договором, що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально цим же нотаріусом 24 жовтня 2018 року за реєстровим № 2676. Ця заява зберігається у справах приватного нотаріуса (т.1 а.с.14 на звороті). Відповідно до належно завіреної копії вищезазначеної заяви, яка була направлена на адресу апеляційного суду приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пянтковською О.Г. , яка береться до уваги апеляційним судом, як належний доказ, оскільки позивач посилається на неї в позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу вбачається, що ОСОБА_2 надає згоду на придбання своєю дружиною ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , за ціною та на умовах на власний розсуд, та підписання нею договору кіпівлі-продажу вищезазначеної квартири. Він підтверджує, що грошові кошти, які витрачаються на призбання вищезазначеної квартири, є їхнньою сумісною власністю. Придбання квартири також буде об`єктом спільної сумісної власності як така, що набувається ( а саме купується) нами під час шлюбу. При цьому він стверджує, що такий правочин, з текстом якого він ознайомлений, укладається його дружиною в інтересах сім`ї на умовах, які вони попередньо погодили і вважає вигідними для них, і укладення цього договору відповідає їхньому волевиявленню ( т. 2 а.с. 94-95). Договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2018 року відповідачкою ОСОБА_1 в установлений законом спосіб не оскаржувався, тобто остання погодилася з його умовами. Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідачкою не доведено, що придбана в період шлюбу квартира була придбана за її особисті кошти і є її особистою приватною власністю, а тому це майно вважається об`єктом спільної сумісної власності подружжя, придбаним в інтересах сім`ї. Також колегія суддів звертає увагу на те, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 не спростовує джерело походження коштів, які були спільною власністю подружжя та були використані на придбання нерухомості. Посилання заявника в апеляційній скарзі про те, що відповідачка придбала квартиру за особисті кошти, які знаходились у неї на депозитних рахункав в ПАТ «Креді Агріколь Банк» не заслуговують на увагу, оскільки з наданих позивачкою документів вбачається, що на депозитних рахунках, які були відкриті на ім`я відповідачки ОСОБА_1 знаходилоь значено менше коштів, ніж вартість придбаної спірної квартири. Крім того, відповідно до виписки руху коштів вбачається, що в останнє рух коштів відбувався 26.06.2013 року, на іншому депозитному рахунку рух коштів в останнє відбувався 03. 01 2014 року, тоді, як спірна квартира була придбана значно пізніше, а саме в жовтні 2018 року. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила зазначені обставини пояснивши, що кошти з депозитних рахунків були зняті нею в 2013-2014 роках. Доказів того, що саме ці кошти були витрачені нею на придбання спірної квартири в жовтні 2018 року, матеріали справи не містять. Отже, ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що придбала спірну квартиру за особисті грошові кошти. Посилання апеляційної скарги у цій частині зводяться до припущень заявника й спростовуються вищенаведеними нормами матеріального права, доказами у справі, а тому відхиляються апеляційним судом. При цьому суду заборонено ухвалювати рішення на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають нормам процесуального права, а оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягає. З урахуванням вищенаведених норм права, правових позицій Верховного Суду та конкретних фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 .. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем, у свою чергу, не надано доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно. Суд першої інстанції дав належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_1 , на які вона посилалася, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_1 , в тому числі, що це майно було придбано за її особисті кошти, в результаті заощаджень від заробітної плати та коштів, що були на депозитних рахунках, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати вказане нерухоме майно особистою приватною власність ОСОБА_1 . Із цих підстав апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги у відповідній частині. Висновки суду першої інстанції по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, проте, вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права, а тому відхиляються Апеляційним Судом. Вимога апеляційної скарги щодо скасування оскаржуваного судового рішення та визнання за нею, у порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на частки спірної квартири, оскільки з нею проживає спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не можуть розглядатися апеляційним судом, оскільки вона із зустрічним позовом та відповідними вимогами до суду першої інстанції не зверталась, а отже вони судом першої інстанції не розглядались та рішення по суті таких вимог судом першої інстанції не приймалось. Відповідачка в повному обсязі заперечувала проти позовних вимог, наполягаючи на тому, що спірна квартира є її особистою власністю. За приписами частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, висновки суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено. Судове рішення є правильним по суті й законним, а тому не може бути скасоване з формальних підстав (частина перша статті 375 ЦПК України). Наведені в обґрунтування апеляційної скарги доводи в цілому є ідентичними аргументам, викладеним у відзиві на позов, їм уже надавалася оцінка судом, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка обгрунтовано викладена у мотивувальній частині оскаржуваного суджового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Апеляційним Судом не здійснюється. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 03 серпня 2023 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.