Постанова 4824 № 753/3389/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8791/2023 Справа № 753/3389/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 серпня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Котвицького В.Л. в м. Київ у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У лютому 2022 року позивач ПрАТ «СК «УНІКА» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь відшкодування в розмірі 100000 грн. та судові витрати 2481 грн. Заявлені вимоги мотивував тим, що 29 квітня 2021 року ним укладено з ОСОБА_1 договір добровільного страхування наземного транспорту «Автоцивілка навпаки» № 030147/4640/0108320, предметом якого є страхування транспортного засобу Ford д.н.з. НОМЕР_1 , згідно п. 1.2.2 договору страхування, франшиза дорівнює 0, а згідно п. 1.2.3 договору передбачено страхову суму 100000 грн. 06 серпня 2021 року на а/д Київ-Чоп відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Volvo д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Під час проведення страхового розслідування, на підставі пояснень ОСОБА_1 , довідки Національної поліції України та витягу з ЄДРСР по справі № 759/18352/21 позивачем було встановлено, що притягнуто до адміністративної відповідальності водія Volvo д.н.з. НОМЕР_2 , оскільки дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення ПДР водієм ОСОБА_2 . Згідно Звіту про оцінку № 14376 від 24 вересня 2021 року, складеного ТОВ «СЗУ Україна», вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля становить 446161,49 грн., а матеріальний збиток дорівнює його ринковій вартості 244242,84 грн. Відповідно до п. 10.6 договору страхування, якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, страхувальнику відшкодовується різниця між його ринковою вартістю до та після ДТП з урахуванням витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП, але не більше страхової суми за договором. Згідно п. 10.6.1 договору, вартість залишків транспортного засобу визначається шляхом вивчення попиту та пропозиції на ринку щодо таких залишків, за допомогою інтернет-аукціонів із продажу автомобілів, та дорівнює найбільшій пропозиції за результатами торгів. Відповідно до п. 10.7 договору страхування, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно обґрунтованим (якщо передбачені згідно з експертизою витрати на ремонт перевищують ринкову вартість транспортного засобу на момент настання випадку). Згідно зобов`язуючої пропозиції, за найвищою пропозицією було визначено вартість майна у пошкодженому стані, де вартість залишків становить 125000 грн. У відповідності до умов договору страхування (п. 1.2.1, 3.1, 3.3, 6.1.3, 9.1, 9.3, 10.1, 10.6, 10.6.1, 10.7) ПрАТ «СК «УНІКА» на підставі страхового акту та заяви ОСОБА_1 від 09 серпня 2021 року здійснило 22 жовтня 2021 року виплату страхового відшкодування у розмірі страхової суми 100000 грн. З заявою в порядку регресу від 29 жовтня 2021 року на виплату страхового відшкодування ПрАТ «СК «УНІКА» звернулося до страхової компанії винуватця ДТП - ПрАТ «СК «Альфа Страхування», на що страхова компанія надіслала лист-відмову у виплаті в зв`язку з тим, що 01 жовтня 2021 року страхове відшкодування в сумі 130000 грн. за полісом ОСЦПВВНТЗ було виплачено потерпілій особі ОСОБА_1 за його заявою на виплату страхового відшкодування від 19 серпня 2021 року. Таким чином, відповідач не дотримався взятих зобов`язань, отримав подвійне відшкодування шкоди, приховав таку інформацію від позивача, позбавивши його права на отримання понесених витрат у порядку регресу (суброгації) від винуватця ДТП і не повернув страховику отримане страхове відшкодування, чим порушив п. 6.3.10, 6.3.11, 6.5, 9.3, 9.4, 11.1, 11.1.4, 11.3 договору страхування, а також ст. 16, 21, 26 Закону України «Про страхування», ст. 979, 989, 991 ЦК України. Відтак, сума виплаченого страхового відшкодування підлягає поверненню відповідачем на користь позивача, як така, що безпідставно набута. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року позов ПрАТ «СК «УНІКА» задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача відшкодування в розмірі 100000 грн. та судові витрати 2481 грн. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що 06 серпня 2021 року сталася дорожньо-транспортна пригода, яка є страховим випадком, в якій винним є ОСОБА_2 , у відповідача виникло право на отримання страхового відшкодування від позивача на умовах, визначених договором. Згідно висновків звіту № 14376 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, розмір збитків, заподіяних його майну, становив 244242,84 грн., і такі збитки пов`язані з повною втратою автомобіля, оскільки його ремонт є економічно необґрунтованим. Виконуючи умови договору, ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «УНІКА» для відшкодування шкоди, завданої автомобілю в ДТП, і позивачем було частково відшкодовано завдану шкоду в розмірі 100000 грн. Враховуючи, що різниця між вартістю автомобіля до та після ДТП складає 119242,84 грн., що є вище за страхову суму 100000 грн., позивачем було здійснено страхове відшкодування в розмірі страхової суми, тобто в максимально можливому розмірі страхового відшкодування за умовами договору. Позивачем не висувалися жодні твердження про порушення умов договору зі сторони відповідача при поданні інформації про ДТП, а також під час звернення із заявою про здійснення страхового відшкодування. Вказував, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як водія транспортного засобу на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Альфа-Страхування», і з метою реалізації свого права, передбаченого ст. 22 ЦК України на отримання відшкодування шкоди, завданої майну відповідача, в повному обсязі, ОСОБА_1 звернувся до цієї страхової компанії з заявою про здійснення страхового відшкодування, внаслідок чого, на підставі страхового акту від 23 вересня 2021 року, йому було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 130000 грн., чим частково відшкодовано збитки, пов`язані з фізичним знищенням автомобіля в ДТП. Отже, внаслідок ДТП відповідачеві було завдано майнової шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням автомобіля, яка оцінюється у 244242,84 грн., завдану шкоду було частково відшкодовано позивачем, як його страховиком за договором, а також частково відшкодовано ПрАТ «СК «Альфа-Страхування» на загальну суму 230000 грн., що є менше від розміру фактично завданих збитків майну відповідача. Вказував, що при задоволенні позову суд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 753/21303/16-ц, де суд зазначив, що шкода, завдана власнику транспортного засобу у ДТП, пов`язана із фізичним знищенням транспортного засобу, дорівнює вартості такого транспортного засобу до ДТП, в якій його було знищено. Суд першої інстанції помилково вирішив не враховувати позицію Верховного Суду, оскільки, на його погляд, в справі № 753/21303/16-ц позивачем-потерпілим від ДТП був поданий позов до особи-винуватця ДТП про стягнення заподіяної матеріальної шкоди поза межами страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування. Водночас, як зазначив суд, в цій справі предметом позову є стягнення страховиком неправомірно отриманого страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу. Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, також відбуваються поза межами страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування, оскільки вони виходять із договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, але, з невідомих причин, суд першої інстанції правові висновки Верховного Суду не взяв до уваги. Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги, що в справі № 753/21303/16-ц досліджувалося поняття розміру шкоди, яка завдана власнику транспортного засобу у ДТП, пов`язана з фізичним знищенням транспортного засобу. Необхідність з`ясування даного питання в цій справі зумовлена п. 11.1.4 договору, в якому визначено, що підставою для відмови позивачем у здійсненні страхового відшкодування є отримання відповідачем повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні. Зазначене положення також кореспондується з вимогами ст. 26 Закону України «Про страхування». Таким чином, саме той факт, що суд першої інстанції не врахував позицію Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року в справі № 753/21303/16-ц, призвів до неправильного і неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а саме до неправильного визначення розміру шкоди, яка була завдана відповідачеві в ДТП, що привело суд до помилкового висновку про те, що відповідач отримав повне відшкодування шкоди. Наголошував, що судом неправильно застосовано положень договору, як вбачається з тексту договору, ним не мають обмежуватися права відповідача на отримання відшкодування шкоди, завданої його майну в повному обсязі, як це передбачено ч. 3 ст. 22 ЦК України. Відповідно до п. 11.1.4 договору, підставою для відмови позивачем у здійсненні страхового відшкодування, зокрема, є отримання відповідачем повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні, що кореспондується з приписами ст. 26 Закону України «Про страхування». Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не отримувалися будь-які суми відшкодування від особи, винної у заподіянні збитків, а саме ОСОБА_2 , крім того, відповідачем взагалі не отримано повного відшкодування збитків, завданих в ДТП. Таким чином, посилання позивача у позовній заяві на п. 11.1.4 договору та ст. 26 Закону України «Про страхування» та обґрунтування рішення суду даними положеннями є безпідставним. Виходячи з вищевикладеного, слід вважати і обґрунтування рішення суду ст. 177, 1212, 1213, 1214 ЦК України безпідставними, оскільки страхове відшкодування від позивача було отримане відповідачем на достатній правовій підставі, а саме на виконання положень договору та ст. 22 ЦК України. Вказував, що судом помилково в обґрунтуванні рішення суду було застосовано положення п. 6.3.10 договору, оскільки частину відшкодування шкоди, завданої відповідачеві в ДТП від ПрАТ «СК «Альфа-Страхування», відповідач отримав до здійснення страхового відшкодування позивачем, а не після цього. Вважав, що позов не підлягає задоволенню, оскільки виплата повного страхового відшкодування на користь відповідача є обов`язком позивача за договором, так само, як і виплата страхового відшкодування ПрАТ «СК «Альфа Страхування» є обов`язком останнього за договором, укладеним з особою, винною у заподіянні шкоди внаслідок ДТП. Відповідачем не було отримано подвійного відшкодування шкоди, а також не було отримано повного відшкодування шкоди, завданої в ДТП. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Задовольняючи позов ПрАТ «СК «УНІКА», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач отримав в повному обсязі подвійне відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, від двох страхових компаній, приховав таку інформацію від позивача та позбавив його права на отримання понесених витрат у порядку регресу (суброгації) від винуватця ДТП, і не повернув страховику отримане страхове відшкодування, тому сума виплаченого страхового відшкодування підлягає поверненню відповідачем на користь позивача згідно умов договору страхування від 29 квітня 2021 року. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 є власником автомобіля «Ford Focus» д.н.з. НОМЕР_1 (а. с. 13). 29 квітня 2021 року ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «УНІКА» на підставі «Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного)» уклали договір добровільного страхування наземного транспорту «Автоцивілка навпаки» № 030147/4640/0108320, з періодом страхування з 30 квітня 2021 року до 29 квітня 2022 року, за яким забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Ford Focus» д.н.з. НОМЕР_1 , розмір франшизи - 0,00, страхова сума - 100000 грн., страховий ризик - ДТП за участі двох та більше учасників, у скоєнні якої встановлена вина третьої особи (повна або часткова), та за умови наявності у страхувальника або водія застрахованого транспортного засобу чинного на дату ДТП договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, укладеного зі страховиком відносно цього транспортного засобу (а. с. 10). На а. с. 10 - 12 знаходиться копія Умов страхування до договору добровільного страхування наземного транспорту «Автоцивілка навпаки», підписаних сторонами, згідно п. 6.1 яких страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Згідно п. 6.3.10 Умов, страхувальник зобов`язаний, якщо після отримання від страховика суми страхового відшкодування збитки страхувальника будуть відшкодовані іншими особами, повернути страховику отримане страхове відшкодування у розмірі збитків, відшкодованих такими особами, але не більше суми отриманого від страховика відшкодування. Згідно п. 10.6 Умов, якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, страхувальнику відшкодовується різниця між його ринковою вартістю до та після ДТП (з урахуванням витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП), але не більше страхової суми за договором. Згідно п. 10.6.1 Умов, вартість залишків транспортного засобу визначається шляхом вивчення попиту та пропозиції на ринку щодо таких залишків, за допомогою інтернет-аукціонів із продажу автомобілів, та дорівнює найбільшій пропозиції за результатами торгів. Згідно п. 10.7 Умов, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують ринкову вартість транспортного засобу на момент настання випадку. Згідно п. 9.3 Умов, розмір страхового відшкодування визначається виходячи з фактичного розміру збитків, завданих транспортному засобу у результаті страхового випадку, та розрахованого відповідно до умов договору. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, понесеного страхувальником, та розміру страхової суми, зазначеної в договорі. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2021 року в справі № 759/18352/21 ОСОБА_2 визнано винним в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та встановлено, що 06 серпня 2021 року о 14 год. 55 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Volvo FM 440», державний номерний знак НОМЕР_2 , на 19 км а/д М-06 Київ-Чоп в м. Києві, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної дистанції і здійснив зіткнення з автомобілем «Ford» державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок чого даний автомобіль відкинуло у відбійник, що призвело до механічного пошкодження транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п.2.3 б), 13.1 Правил дорожнього руху України (а. с. 9). 09 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «УНІКА» з заявою про подію з ознаками страхового випадку згідно договору КАСКО № 030147/4640/0108320, яка відбулась 06 серпня 2021 року (ДТП), про яку страхувальник повідомив засобом телефонного зв`язку 06 серпня 2021 року. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що на момент підписання даної заяви по вищезазначеному випадку (пригоди) до інших страхових компаній з заявою про виплату страхового відшкодування не звертався та страхового відшкодування, а також відшкодування від інших осіб, не отримував; йому роз`яснено, що після виплати страхового відшкодування право звернення з регресною вимогою до винних осіб (в сумі виплаченого відшкодування) переходить до страховика (а. с. 7). 24 вересня 2021 року ТОВ «СЗУ Україна» на замовлення ПрАТ «СК «УНІКА» склало звіт № 14376 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, згідно якого ринкова вартість транспортного засобу становить 244242,84 грн., вартість відновлювального ремонту - 446161,49 грн., вартість матеріального збитку - 244242,84 грн. (а. с. 14 - 16). На а. с. 27 знаходиться копія зобов`язуючої пропозиції ТОВ «Аудатекс Україна» щодо визначення вартості майна у пошкодженому стані, згідно якої найвища пропозиція щодо автомобіля «Ford Focus» становить 125000 грн. 20 жовтня 2021 року ПрАТ «СК «УНІКА» склало страховий акт № 00449559, згідно розрахунку суми страхового відшкодування, ринкова вартість транспортного засобу згідно звіту експерта, складає 244242,84 грн., залишкова вартість транспортного засобу згідно зобов`язуючої пропозиції - 125000 грн.. сума страхового відшкодування - 100000 грн. Юридичному управлінню доручено вжити заходів щодо стягнення 100 % суми відшкодування у порядку регресу з ОСОБА_2 (а. с. 6). 22 жовтня 2021 року ПрАТ «СК «УНІКА» здійснило виплату страхового відшкодування згідно договору № 030147/4640/0108320 на користь ОСОБА_1 в розмірі 100000 грн. (а. с. 28). 29 жовтня 2021 року ПрАТ «СК «УНІКА» звернулось до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на виплату страхового відшкодування, в якій повідомлено, що оскільки транспортний засіб постраждалої сторони на момент ДТП був застрахований в ПрАТ «СК «УНІКА» договору добровільного страхування, ними було здійснено страхове відшкодування в розмірі 100000 грн., враховуючи, що цивільно-правова відповідальність особи, винної в настанні ДТП, застрахована в ПрАТ «СК «Альфа Страхування», на підставі викладеного та керуючись ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993, 1987 ЦК України, положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування власників цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просили здійснити відшкодування шкоди в розмірі 100000 грн. на їх користь (а. с. 29). Листом від 10 листопада 2021 року ПрАТ «СК «Альфа Страхування» повідомило позивача, що на підставі страхового акту № 1225.609.21.01 від 23 вересня 2021 року та заяви на виплату страхового відшкодування від 19 серпня 2021 року було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування потерпілій стороні ( ОСОБА_1 ) за вищезазначеним випадком в розмірі 130000 грн., яке було виплачене 01 жовтня 2021 року, отже ПрАТ «СК «Альфа Страхування» виконано свої обов`язки щодо виплати страхового відшкодування потерпілій стороні в рамках Закону України «Про обов`язкове страхування власників цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування за заявою ПрАТ «СК «УНІКА» (а. с. 30). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Звертаючись до суду з даним позовом, ПрАТ «СК «УНІКА» посилалося на те, що відповідач, з яким у нього було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, не дотримався взятих зобов`язань, отримав подвійне відшкодування шкоди, приховав таку інформацію від позивача, позбавивши його права на отримання понесених витрат у порядку регресу (суброгації) від винуватця ДТП і не повернув страховику отримане страхове відшкодування, чим порушив п. 6.3.10, 6.3.11, 6.5, 9.3, 9.4, 11.1, 11.1.4, 11.3 договору страхування, а також ст. 16, 21, 26 Закону України «Про страхування», ст. 979, 989, 991 ЦК України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», ст. 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про страхування», ст. 989 ЦК України страхувальник зобов`язаний при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов`язки страхувальника. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про страхування», ст. 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала. Відповідно до ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до ст. 626 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін. Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Під час апеляційного перегляду цієї справи апеляційний суд враховує, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосовуваних засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті. У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Отже, в даній справі судом встановлено, що 09 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до позивача ПрАТ «СК «УНІКА» з заявою про подію з ознаками страхового випадку згідно договору КАСКО № 030147/4640/0108320, і 22 жовтня 2021 року ПрАТ «СК «УНІКА» здійснило виплату страхового відшкодування згідно договору № 030147/4640/0108320 на користь ОСОБА_1 в розмірі 100000 грн. Водночас, 19 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до страхової компанії особи, винної в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди ПрАТ «СК «Альфа Страхування», якою було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування потерпілій стороні ( ОСОБА_1 ) за вищезазначеним випадком в розмірі 130000 грн., виплачене 01 жовтня 2021 року. Згідно п. 6.3.11 Умов страхування до договору добровільного страхування наземного транспорту «Автоцивілка навпаки», страхувальник зобов`язаний у разі виплати страховиком суми страхового відшкодування забезпечити страховику, у межах фактичних затрат, перехід права вимоги до осіб, винних у заподінні збитків, та вчиняти необхідні дії для реалізації права вимоги до винних у заподіяних збитках осіб. Згідно п. 6.5 Умов, сторони зобов`язані дотримуватися умов і положень договору. Згідно п. 9.4 Умов, у разі виплати страхувальнику страхового відшкодування страховик набуває права регресу до винуватців страхового випадку. Згідно п. 11.1.4 Умов, підставою для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування є отримання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні. Згідно п. 11.5 Умов, у разі незабезпечення права регресу до винної особи страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування. Згідно п. 11.3 договору, у разі виявлення після виплати страхового відшкодування обставин, вказаних в п. 11.1.1 - 11.1.6 договору, страховик має право вимагати від страхувальника повернення раніше виплачених сум, а страхувальник на вимогу страховика зобов`язаний їх повернути в тридцятиденний строк. Відтак, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 не дотримався, оскільки, звернувшись до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» та отримавши страхове відшкодування за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, не забезпечив страхувальнику, у межах фактичних затрат, перехід права вимоги до осіб, винних у заподіянні збитків, відтак, після виявлення страховиком, який виплатив страхувальнику страхове відшкодування, обставин отримання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні (в даному випадку - від страховика винної особи), страховик має право на повернення раніше виплачених сум відповідно до п. 11.3 договору. Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що позивачем не висувалися жодні твердження про порушення умов договору зі сторони відповідача при поданні інформації про ДТП, а також під час звернення із заявою про здійснення страхового відшкодування, з огляду на те, що відповідачем було приховано від страховика факт отримання самостійного регресної виплати від ПрАТ «СК «Альфа Страхування», право на яку, відповідно до п. 6.3.11, 9.4 Умов страхування до договору добровільного страхування, перейшло до позивача. Є неприйнятними та відхиляються апеляційним судом доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що з метою реалізації свого права, передбаченого ст. 22 ЦК України на отримання відшкодування шкоди, завданої майну відповідача, в повному обсязі, він звернувся до цієї страхової компанії з заявою про здійснення страхового відшкодування, внаслідок чого йому було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 130000 грн., чим частково відшкодовано збитки, пов`язані з фізичним знищенням автомобіля в ДТП. Такі доводи не ґрунтуються на принципах добросовісності, справедливості та розумності, оскільки, укладаючи договір добровільного страхування транспортного засобу з позивачем, ОСОБА_1 погодився на те, що належне йому право регресної вимоги до винної особи переходить до ПрАТ «СК «Альфа Страхування», і продовжуючи користуватись цим правом у правовідносинах з третіми особами, припустився його зловживанням. Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд також відхиляє, як взаємопов`язані з попередніми, доводи апеляційної скарги, що умовами договору добровільного страхування не мають обмежуватися права відповідача на отримання відшкодування шкоди, завданої його майну в повному обсязі, як це передбачено ч. 3 ст. 22 ЦК України. Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що завдану ОСОБА_1 шкоду було частково відшкодовано позивачем, як його страховиком за договором, а також частково відшкодовано ПрАТ «СК «Альфа-Страхування» на загальну суму 230000 грн., що є менше від розміру фактично завданих збитків майну відповідача в розмірі 244242,84 грн., враховуючи наступне. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки вартість ремонту транспортного засобу 446161,49 грн. перевищує його ринкову вартість 244242,84 грн., такий автомобіль згідно п. 10.7 Умов вважається технічно знищеним, і в такому разі страхувальнику, згідно п. 10.6 Умов, відшкодовується різниця між його ринковою вартістю до (244242,84 грн.) та після ДТП (125000 грн.), що дорівнює 119242,84 грн., але не більше страхової суми за договором (100000 грн.), а відтак, оскільки 01 жовтня 2021 року ПрАТ «СК «Альфа Страхування» вже сплатило ОСОБА_1 130000 грн., що є більшим, ніж належна до відшкодування сума 119242,84 грн., заподіяна відповідачеві шкода є такою, що виплачена в повному обсязі. Апеляційний суд не може прийняти посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 січня 2019 року в справі № 753/21303/16-ц, де суд зазначив, що шкода, завдана власнику транспортного засобу у ДТП, пов`язана із фізичним знищенням транспортного засобу, дорівнює вартості такого транспортного засобу до ДТП, в якій його було знищено, з огляду на те, що правовідносини в указаній справі виникли на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а не на підставі договору добровільного страхування. Крім того, апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові правові висновки є неактуальними, оскільки зроблені щодо застосування ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у попередній редакції. Законом України від 05 липня 2012 року № 5090-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який набрав чинності 05 лютого 2013 року, до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» були внесені зміни, які полягали, зокрема в тому, що із вказаної статті виключено пункт 30.3, яким передбачалося, що якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП, а право на залишки транспортного засобу отримує страховик. Відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в чинній редакції транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Отже, для визнання автомобіля фізично знищеним згода власника транспортного засобу фактично не потрібна, оскільки вказівку на це вилучено із вказаної статті Закону, а пункт 30.3 - взагалі виключено. Вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено відшкодування страховиком шкоди у розмірі вартості транспортного засобу до ДТП в разі його фізичного знищення. Аналогічні умови визначення розміру шкоди було також погоджено ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «УНІКА» у п. 10.6 Умов договору страхування, а саме, якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, страхувальнику відшкодовується різниця між його ринковою вартістю до та після ДТП з урахуванням витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Відтак, аргументи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було неправильно визначено розмір шкоди, яка була завдана відповідачеві в ДТП, що привело суд до помилкового висновку про отримання відповідачем повного відшкодування шкоди, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Не можна погодитись з доводами апеляційної скарги, що відповідачем не отримувалися будь-які суми відшкодування від особи, винної у заподіянні збитків, а саме ОСОБА_2 , а тому не підлягають застосуванню п. 11.1.4 договору та ст. 26 Закону України «Про страхування», з огляду на те, що відповідач фактично звертався до страхової компанії цієї ж особи, винної у заподіянні збитків. Отже, наведені доводи є проявом маніпулювання поняттями з боку відповідача, що не ґрунтується на засадах добросовісності, та відхиляються апеляційним судом. Апеляційний суд відхиляє також доводи апеляційної скарги, що обґрунтування рішення суду першої інстанції статтями 177, 1212, 1213, 1214 ЦК України безпідставне із посиланням на те, що страхове відшкодування від позивача було отримане відповідачем на достатній правовій підставі, а саме на виконання положень договору та ст. 22 ЦК України, однак, як встановлено судом, підстави для отримання такого відшкодування відпали. Апеляційний суд враховує, що позивач обґрунтовував свій позов в тому числі невиконанням зобов`язань за договором добровільного страхування транспортного засобу, і посилався на конкретний пункт договору 11.3, який надає йому право вимагати від страхувальника повернення раніше виплачених сум у разі виявлення отримання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні, і така умова є самостійною підставою для задоволення позову. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги, що судом помилково в обґрунтуванні рішення суду було застосовано положення п. 6.3.10 договору, оскільки частину відшкодування шкоди, завданої відповідачеві в ДТП від ПрАТ «СК «Альфа-Страхування», відповідач отримав до здійснення страхового відшкодування позивачем, а не після цього, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову ПрАТ «СК «УНІКА», та відхиляються апеляційним судом. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та про безпідставність позову з посиланням на те, що виплата повного страхового відшкодування на користь відповідача є обов`язком позивача за договором, так само, як і виплата страхового відшкодування ПрАТ «СК «Альфа Страхування» є обов`язком останнього за договором, укладеним з особою, винною у заподіянні шкоди внаслідок ДТП, а також, що відповідачем не було отримано подвійного відшкодування шкоди, як і не було отримано повного відшкодування шкоди, завданої в ДТП. Апеляційний суд враховує, що позивач не позбавлений можливості реалізувати залишки його транспортного засобу, оціненого в 125000 грн., шляхом продажу технічно справних деталей та металобрухту, що, з урахуванням отриманого страхового відшкодування від ПрАТ «СК «Альфа Страхування» 130000 грн., покриває ринкову вартість належного ОСОБА_1 транспортного засобу. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.