Постанова 4814 № 638/5735/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 638/5735/20 Номер провадження 22-ц/814/1439/23Головуючий у 1-й інстанції Цвіра Д.М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2023 року м.Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Обідіна О.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданою в їх інтересах представником- адвокатом Конопатським Миколою Миколайовичем на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 25 листопада 2021 року, постановлене суддею Цвіра Д.М., та за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 25 листопада 2021 року та ухвалу цього ж суду від 09 грудня 2021 року, постановлені суддею Цвіра Д.М., у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и в: 29.04.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначають, що 05.05.2018 приблизно о 19-00 год. на перехресті вул. Цілиноградської - вул. Л.Убийвовк у м.Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участі трьох транспортних засобів. Так, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Mersedes A150, д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-211040, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який за наслідками ДТП отримав тілесні ушкодження, діагностовано забій грудної клітини. На момент ДТП ОСОБА_1 була власницею автомобіля, якому були завдані механічні пошкодження, згідно ремонту калькуляції №18-161328 від 17.05.2018 у розмірі 47 093,11 грн. Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.09.2018 (справа №638/12933/18) провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст.124 КУпАП закрито за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, що не є реабілітуючою обставиною. Позивачі не зверталися до ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за страховим відшкодуванням та заявляють до стягнення із ОСОБА_3 , як винуватця ДТП, на користь ОСОБА_1 , власника автомобіля, матеріальну шкоду в розмірі 47 093,11 грн. та 8 000,00 грн. моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн. моральної шкоди. Підстави та розмір морального відшкодування обґрунтовані спричиненими ОСОБА_2 тілесними ушкодженнями, кваліфікованими, як легкі, а також сильними душевними стражданнями ОСОБА_1 , яка є людиною похилого віку та через пережиті хвилювання та вимушені зміни в організації життя, зазнала моральних страждань. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.11.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 - 76,34 грн. та на користь ОСОБА_2 - 210,20 грн. При постановленні рішення районний суд виходив із того, що стороною позивачів не доведено належними та допустимими доказами розмір реально понесених збитків, які у межах страхового відшкодування покладаються на страховика. Разом із цим, установивши наявність негативних наслідків, які настали для позивачів унаслідок ДТП, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд постановив до стягнення на користь позивачів моральну шкоду по 5 000,00 грн. кожному, що на переконання суду буде співмірним завданій шкоді. Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.12.2021 відмовлено адвокату Коротенку О.І. в ухваленні додаткового рішення. Сторони із рішенням районного суду не погодилися та оскаржили його в апеляційному порядку. Позивачі, в інтересах яких діє представник - адвокат Конопатський М.М., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Посилаючись на положення ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів», а також позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №465/4287/15 від 23.04.2020 доводять відсутність у них, позивачів, права вимоги страхового відшкодування від страховика з підстав спливу річного строку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, який є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Підстав для звернення до страховика позивачі не вбачали, оскільки постановою суду у справі №638/12933/18 провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП було закрито, а тому просять захистити порушене право у цій справі. Вважає розмір матеріального відшкодування обґрунтованим належними доказами, а саме, ремонтною калькуляцією №18-161328 від 17.05.2018, яка була складена у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003, що виключає сумніви щодо невідповідності необхідних ремонтно-відновлювальних робіт характеру пошкоджень. Повідомляють, що з підстав скрутного матеріального становища відновлювальний ремонт транспортного засобу Лада 211040 д.н.з. НОМЕР_2 позивачами не проводився, а автомобіль був проданий у пошкодженому стані, тому стороною позивача і не заявлялося клопотання про проведення судової товаро-транспортної експертизи. Просять врахувати шкоду спричинену здоров`я ОСОБА_2 , пережиті хвилювання обох позивачів, а також тривалість спору про відновлення порушеного права та стягнути з відповідача на їх користь моральну шкоду в розмірі, заявленому до стягнення. Відповідач, в інтересах якого діє представник - адвокат Коротенко О.І., оскаржив рішення районного суду в частині задоволених вимог позову та ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення. Зазначає, що при ухваленні постанови від 25.09.2018 у справі №638/12933/18 судом не вирішувалося питання винуватості або невинуватості ОСОБА_3 у скоєнні адміністративного правопорушення, провадження за яким закрито з підстав закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, за відсутності встановленої судом вини, вважає відсутніми підстави стягнення з нього моральної шкоди, що узгоджується із позицією Верховного Суду, сформованою у справах №910/18319/16 від 07.02.2018, №927/623/18 від 16.04.2019, яку просить застосувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування підстав стягнення правничих витрат в суді першої інстанції посилається на вимоги п.3 ч.1 ст.141 ЦПК України та зазначає, що з підстав часткового задоволення позову відповідач має право на відшкодування понесених ним витрат. Їх розмір підтверджений копією меморіального ордеру №2PL166304 від 23.07.2021 у розмірі 10 000,00 грн., із яких заявляє до стягнення 8 735,00 грн., а факт надання послуг ордером адвоката та договором про надання правової допомоги. Доводить реальність надання правової допомоги, що включає в себе складання відзиву з додатками, заперечення, участь у 8 судових засіданнях із 10 призначених. Наголошує, що 10.08.2021 представником відповідача заявлялося усне клопотання про долучення до справи копії меморіального ордеру, у задоволенні якого ухвалою суду від 10.08.2021 необґрунтовано відмовлено. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 24.01.2022 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.11.2021 та ухвалу цього ж суду від 09.12.2021; апеляційні скарги об`єднано в одне провадження, закінчено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду. 07.02.2022 представником позивачів - адвокатом Конопатським М.М. подано до Харківського апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу на рішення суду, яку просить залишити без задоволення. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21.02.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.11.2021- залишено без руху. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 30.01.2023 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.11.2021; закінчено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду разом із апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.11.2021 та ухвалу цього ж суду від 09.12.2021. 09.03.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача на апеляційну скаргу позивачів, яку просить залишити без задоволення, як безпідставну, а висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягненні матеріальної шкоди такими, що ґрунтуються на законі. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг сторін, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 05.05.2018 керував автомобілем Мерседес А150, д.н.з. НОМЕР_1 при проїзді нерегульованого перехрестя вул. Циліноградської - вул. Л.Убийвовк у м.Харкові не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», унаслідок чого сталось зіткнення з автомобілем ВАЗ - 211040, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 з подальшим зіткненням автомобіля Мерседес з автомобілем Рено,д.н.з. НОМЕР_3 - водій ОСОБА_5 , чим була заподіяна матеріальна шкода. Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.09.2018 (справа №638/12933/18), залишеної без змін постановою суду апеляційної інстанції від 28.11.2018, провадження по справі відносно ОСОБА_3 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП - закрито, у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності./а.с.12-13, 14-15 т.1/ Згідно повідомлення Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області від 20.09.2019 за №31/20-3810, автомобіль LADA 211040, 2010 р.в., кузов НОМЕР_4 , зеленого кольору, 22.09.2015 перереєстровано на ім`я ОСОБА_1 , на підставі довідки-рахунку НОМЕР_5 від 22.09.2015, оформленого ТОВ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА». На транспортний засіб закріплено номерні знаки НОМЕР_2 . 18.10.2018 указаний автомобіль перереєстровано на ім`я ОСОБА_6 на підставі договору, укладеному у СГ №6443/18/003074 від 18.10.2018, оформленого ТОВ «ТРАНС-КОМПЛЮС». Номерні знаки не змінювались. 19.09.2019 указаний автомобіль перереєстровано на ім`я ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу №6349/2019/1677585 від 19.09.2019, оформленому в присутності працівника ТСЦ №6349 РСЦ МВС в Харківській області та доручення продавця НОА750819 від 17.09.2019, виданого приватним нотаріусом Мороз Г.І., довірена особа ОСОБА_8 . Номерні знаки не змінювались./а.с.16 т.1/ Згідно повідомлення ПрАТ «УСК «КНЯЖАВІЄННА ІНШУРАНСГРУП» від 02.12.2019 №9646 цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Mercedes-Benz А150 реєстраційний номер НОМЕР_1 на час події була забезпечена в ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/7213693. На виконання п.34.2 ст.34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, 11.05.2018 здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу LADA 211040 реєстраційний номер НОМЕР_2 . Відповідно до ремонтної калькуляції №18-161328 від 17.05.2018, виконаної спеціалістами Товариства в програмному комплексі «AUDAТЕХ», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу LADA 211040 реєстраційний помер НОМЕР_6 , складає 63 561,01 грн., з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу LADA 211040 реєстраційний помер НОМЕР_2 складає - 47 093,11 грн. Станом на дату надання відповіді, потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування до товариства не зверталася, страхові виплати за пошкоджений транспортний засіб LADA 211040 реєстраційний помер НОМЕР_2 не проводились./а.с.17-18 т.1/ Згідно довідки, виданої КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої допомоги та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» №6/708 від 11.05.2018, повідомлено, що ОСОБА_2 , був оглянутий лікарем у приймальному відділенні, медична допомога надана амбулаторно 05.05.2018. Діагноз: забій м`яких тканин, садна області колінних суглобів. Забій м`яких тканин грудної клітини. Забій м`яких тканин лобно-скроневої області зліва. Алкотест 0,00 ‰./а.с.29 т.1/. Відмовляючи у стягненні матеріальної шкоди, районний суд виходив із того, що стороною позивачів не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження розміру реальних збитків, у зв`язку з відновлювальним ремонтом транспортного засобу та не ініційовано питання проведення судової товарно-транспортної експертизи. Тоді як, наявна у матеріалах справи ремонтна калькуляція №18-161328 від 17.05.2018 є лише калькуляцією робіт, які належить зробити під час відновлювального ремонту автомобіля, а не реальним розміром/оцінкою спричиненої шкоди. При цьому судом враховано, що обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика, а у разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності решту завданої і доведеної шкоди відшкодовує особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Проте доказів звернення позивачки до ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7213693, із заявою в порядку п.35.1.ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» про страхове відшкодування, та наслідків такого звернення, суду не надано. В частині стягнення моральної шкоди, районний суд виходив із того, що, оскільки позивач ОСОБА_2 зазнав фізичного болю та страждань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а позивачка ОСОБА_1 душевних хвилювань з приводу отримання її онуком фізичних ушкоджень та пошкодження належного їй транспортного засобу, до стягнення підлягає по 5 000,00 грн. на користь кожного, що є співмірним завданій шкоду, засадам розумності, виваженості та справедливості. Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення, районний суд виходив із того, що стороною відповідача не надано суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг та вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав. Стосовно стягнення матеріальної шкоди, колегія суддів приймає до уваги наступне. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст.1187 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме : 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV)регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Наведене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої у справах №760/15471/15-ц від 03.10.2018 та №147/66/17 від 14.12.2021. Водночас у Законі №1961-IV наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону). Таким чином, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц та ухвалі від20.02.2020 у справі №753/15214/16-ц. Суд першої інстанції наведені норми матеріального права правильно застосував та дійшов вмотивованого висновку, що позивачка повинна була вимагати кошти за майнову шкоду зі страхової компанії. У разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика, який суди не дослідили та не встановили, для страхової виплати, решту завданої і доведеної шкоди відшкодовує особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Доводи апеляційної скарги позивачів правильність таких висновків не спростовують, а наведена ними позиція Великої Палати Верховного Суду у справі №465/4287/15 від 11.12.2019 є неактуальною. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі №201/16373/16-ц від 22.02.2022 відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. Натомість, у разі якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 №760/15471/15-ц). За таких обставин наведені позивачами доводи апеляційної скарги щодо поважності причин, через які вони упродовж року не зверталися до страховика за страховим відшкодуванням, колегія суддів до уваги не приймає. Поряд із цим питання щодо визначення розміру реально понесених збитків входить до предмета доказування. Згідно статей 12, 13, 81 ЦПК України, обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведений процесуальний обов`язок позивачами не виконано та не спростовано належними доказами правильність висновків суду першої інстанції, що ремонтна калькуляція №18-161328 від 17.05.2018 є лише калькуляцією робіт, які належить зробити під час відновлювального ремонту автомобіля, а не реальним розміром/оцінкою спричиненої шкоди. Доводи апеляційної скарги позивачів щодо належності, як доказу ремонтної калькуляції, оскільки при її складенні застосовувалася Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003, колегія суддів відхиляє. По-перше, наведена ремонтна калькуляція є підставою здійснення страхового відшкодування страховиком. По-друге, така методика є обов`язковою під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами, які у цій справі не проводилися, а тому ремонтна калькуляція не може бути належним та достатнім доказом на підтвердження розміру збитку, який підлягає визначенню за правилами ч.2 ст.1192 ЦК України відповідно до реальної вартості втраченого майна на час розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Посилання позивачів, що вони не вбачали підстав проведення судової товаро-транспортної експертизи, колегія суддів відхиляє. Оскільки цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а рівність прав сторін передбачає, що таке право, зокрема, у наданні доказів, буде використано відповідною стороною, а отже в порядку ч.4 ст.12 ЦПК України така сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Стосовно стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування лише у разі, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Викладена норма встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв`язку із наявністю вини іншої особи або у зв`язку із дією об`єктивних обставин). Для відшкодування шкоди за правилами ст.1166 ЦК України необхідно довести: неправомірність поведінки особи, тобто будь-якої поведінки, внаслідок якої завдано шкоду; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.( абзац другий частини 3 статті 23 ЦК України). При визначенні підстав та розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дотримався наведених норм матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність негативних наслідків, які настали для позивачів внаслідок вищевказаної ДТП, зокрема те, що позивач ОСОБА_2 зазнав фізичного болю та страждань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а позивачка ОСОБА_1 - душевних хвилювань з приводу отримання її онуком фізичних ушкоджень та пошкодження належного їй транспортного засобу. Постановлений до стягнення розмір відшкодування відповідає засад розумності, виваженості та справедливості, а також є співмірним завданій шкоді. Доводи апеляційної скарги позивачів в частині збільшення розміру відшкодування є ідентичними підставам позову, оцінка якого надана судом першої інстанції правильно, тоді як судовий захист порушеного права є реалізацією позивачами належних їм конституційних гарантій, а його тривалість не є підставою відшкодування моральної шкоди, зокрема, в контексті того, що позивачка повинна була вимагати кошти за майнову шкоду зі страхової компанії, а не її завдавача. Натомість доводи апеляційної скарга відповідача, що за відсутності встановленої судом вини відсутніми є підстави стягнення з нього моральної шкоди, зводяться до довільного тлумачення на власну користь змісту постанов суду у справі №638/12933/18. Відповідно до ч.6ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.09.2018 у справі №638/12933/18 зафіксовано підстави притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності (протокол про адміністративне правопорушення серії БД №018926 від 31.05.2018, висновок за результатами перевірки матеріалу ДТП), кваліфікацію його дій за ст.124 КУпАП, а саме: «не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» та підстави за яких питання винуватості/невинуватост ОСОБА_3 не досліджувалося застосування п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, а саме, закінчення строків притягнення до адміністративної відповідності, що не є реабілітуючою та беззаперечною підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Презумпцію вини завдавача шкоди відповідачем не спростована, протиправність поведінки володільця водія транспортного засобу встановлена постановою суду від 25.09.2018 у справі №638/12933/18, і як умова цивільно-правової відповідальності, є цивільною протиправністю, оскільки порушує норму цивільного права щодо загальної заборони завдання шкоди майну фізичної особи та її здоров`ю. Такі висновки не можуть бути спростовані загальним посиланням на практику Верховного Суду, сформовану з відмінних правовідносин. Стосовно стягнення правничих витрат, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України). Згідно частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ,у розумінні якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява №19336/04, § 268). Такий підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу узгоджується із позицією Верховного Суду, сформованій у справах №826/1216/16 від 27.06.2018, №755/9215/15-ц від 19.02.2020, №910/12876/19 від 07.07.2021, №753/15687/15-ц від 14.11.2018, №753/15683/15 від 26.09.2018, №910/3929/18 від 18.06.2019. Із матеріалів справи убачається, що представництво інтересів відповідача у цій справі здійснювалося адвокатом Коротенко О.І. на підставі ордеру серії ЗР №38051, яким в інтересах відповідача подано до суду відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив. Вартість наданих правничих послуг оцінена ним у розмірі 10 000,00 грн. згідно меморіального ордера від 23.07.2021./а.с.189 т.1/ Проте договір про надання правничих послуг, на який посилається відповідач у апеляційній скарзі, у матеріалах справи відсутній, як і докази на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, що не може бути спростовано меморіальним ордером, у якому фактично відсутнє призначення платежу та по якій справі, що також позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, про що правильно вказав суд першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERSv. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення мають бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану в їх інтересах представником - адвокатом Конопатським Миколою Миколайовичем, залишити без задоволення. Апеляційні скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 25 листопада 2021 року залишити без змін. Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 09 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст спостанови складено 01.08.2023. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.І. Обідіна