Постанова 4803 № 217/116/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5814/23 Справа № 217/116/22 Суддя у 1-й інстанції - Пронін С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О., сторони справи: позивач- ОСОБА_1 відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 13 квітня 2023 року, ухваленого суддею Проніним С.Г. у місті Авдіївка Донецької області та повне судове рішення складено 13 квітня 2023 року, УСТАНОВИВ В вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Холостенко О. В звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання дій протиправними, скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову зазначив, що він працював на посаді помічника машиніста електровоза цеху експлуатації локомотивів в структурному підрозділі «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця». Наказом відповідача №940/В-т від 10 грудня 2021 року його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати в зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують проходження вакцинації від COVID-19 або документу, який підтверджує наявність медичних показань проти такої вакцинації. Даний наказ вважає таким, що грубо порушує його право на працю та супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України, оскільки він не відповідає нормам закону, а обов`язок щодо вищевказаного щеплення вважає незаконним. Крім того, позивач зазначив, що надав відповідачу медичну довідку, згідно якої у позивача було виявлено високий рівень антитіл до короновірусної інфекції, що є підтвердженням того, що він вже перехворів цією хворобою, проте дану довідку відповідачем було проігноровано. Відповідач викликав позивача до роботи 25.05.2022, але вищевказаний наказ про відсторонення позивача від роботи не скасував. Просив визнати дії структурного підрозділу «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» щодо відсторонення його від роботи протиправними та скасувати вищевказаний наказ про відсторонення від роботи, зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2021 року по 25 травня 2022 року у розмірі 182 681,24 грн., а також стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. Рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 13 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано дії структурного підрозділу «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» щодо відсторонення від роботи ОСОБА_1 , згідно наказу від 10 грудня 2021 року №940/В-т, з 12 грудня 2021 року протиправними. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2021 року по 25 травня 2022 року включно в розмірі 126 985 (сто двадцять шість тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень, всього 141 985 (сто сорок одну тисячу дев`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1766 (одна тисяча сімсот шістдесят шість) гривень 05 копійок. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно наказу від 11.03.2022 №193/В-т, спірний наказ №940/В-т від 10 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи помічника машиніста електровоза ОСОБА_1 » скасовано та допущено позивача до роботи з 10.03.2022. Вказує, що позивач з наказом про допуск до роботи ознайомився особисто у відділоі кадрів 11 березня 2022 року та мав приступиди до роботи з 12 березня 2022, оскільки підприємство працювало та працює у штатному режимі, однак приступив до роботи лише з 26.05.2022 року на підставі наказу від 25.05.2022 №58/ос та додатку до нього. Сторона відповідача вважає, що позивач з 11 березня 2022 року не має юридичного права позиватися до суду щодо визнання з даної дати вимушеного прогулу не з його вини та требувати грошову компенсацію за цей період, оскільки наказ про відстронення від роботи скасований в досудовому порядку, що встановлено і рішенням суду першої інстанції, а тому позовна вимога про виплату заробітної плати за час відсторонення також не підлягає задоволенню. Окрім того, сторона відповідача вважає необґрунтованою та надмірно великою суму коштів, стягнутих з відповідача на користь позивача, як витрати на правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу сторони відповідача, представник позивача ОСОБА_1 -адвокат Холостенко О.В. просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення першої інстанції без змін та стягнути з відповідача на користь позивача 30 000 грн. очікуваних витрат на правничу допомогу. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді помічника машиніста електровоза цеху експлуатації локомотивів в структурному підрозділі «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» з 19.05.2016, що підтверджено трудовою книжкою серії НОМЕР_1 . З акту від 15.11.2021, складеного комісією у складі заступника начальника депо Махонько О.В., машиніста-інструктора Непран В.м, машиніста-інструктора ОСОБА_2 , 15.11.2021 помічник машиніста електровозу ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення під розпис, зі змістом телеграфної вказівки РФ Дон Н-01/107 від 12.11.2021, щодо необхідності отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, можливі місця проведення такого щеплення, а також щодо правових наслідків щодо відмови у проведенні чи ухиленні від такого щеплення у виді відсторонення від роботи. В присутності комісії зміст телеграфної вказівки зачитано ОСОБА_1 . Відповідно до наказу №940/В-т від 10 грудня 2021 року, позивача відсторонено від роботи з 12 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19/медичного висновку про наявність постійних чи тимчасових протипоказань до вакцинації, без збереження заробітної плати, до моменту усунення причин відсторонення/або закінчення карантину. Згідно акту від 10.12.2021, ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення зі змістом наказу №940/В-т від 10.12.2021. Разом з тим, копія вказаного наказу отримана позивачем під підпис - 15.12.2021. Згідно наказу від 11.03.2022 №193/В-т, наказ №940/В-т від 10 грудня 2021 року «Про відсторонення ОСОБА_1 від роботи» скасовано та допущено позивача до роботи з 10.03.2022. Наказом від 13.04.2022 №35/ос та додатку до нього, з 13.04.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування дії воєнного стану в України, відповідач призупинив з позивачем дію трудового договору. Згідно акту від 25.05.2022, складеного працівниками структурного підрозділу «Покровське локомотивне депо» - заступником начальника ОСОБА_3 , помічником начальника з кадрових питань ОСОБА_4 , інженером ОСОБА_5 25.05.2022 помічник машиніста електровозу ОСОБА_1 в усній формі повідомив комісію про причини відсутності на роботі з 11.03.2022 по 24.05.2022, а саме, що він проживав та зареєстрований у м.Авдіївка, після збройної агресії РФ 24.02.2022, вивіз свою стареньку мати ОСОБА_6 , 1956 р.н., до м.Дніпро та здійснював за нею догляд через її погане самопочуття. Від дачі письмових пояснень відмовився. Згідно табелю обліку робочого часу та копії наказу від 13.04.2022 № 35/ос та додатку до нього, які містяться в матеріалах справи, з 13.04.2022 з позивачем було призупинено дію трудового договору, а фактично позивач приступив до роботи лише з 26.05.2022. Як вбачається з наказу від 25.05.2022 №58/ос та додатку до нього, відповідач відновив дію трудового договору з позивачем ОСОБА_1 , починаючи з 26.05.2022. Згідно наказу від 10.08.2022 №95/ос, ОСОБА_1 звільнено на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України, за переведенням до виробничого підрозділу служба локомотивного господарства «Локомотивне депо ім. Т.Шевченка» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» з 12.08.2022. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, не доведено належними та допустимим доказами правомірності дій щодо відсторонення позивача від роботи. Суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відсторонення позивача від роботи підлягають задоволенню. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що імуноферментний аналіз крові позивача, який міститься в матеріалах справи, та на який посилається позивач, як на підставу для звільнення його від щеплення, не є документом, який свідчить про наявність у позивача протипоказань до обов`язкового щеплення від COVID-19 чи звільнення позивача від проведення такого щеплення. Відмовляючи позивачу в частині позовних вимог про скасування наказу відповідача наказу №940/В-т від 10 грудня 2021 року про відсторонення від роботи, суд виходив з того, що вказаний наказ було скасовано відповідачем добровільно у позасудовому порядку. Суд першої інстанції, встановивши неправомірність дій відповідача у відстороненні позивача від роботи, стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2021 року по 25 травня 2022 року включно в розмірі 126 985,74 грн., виходячи з розрахунку - 1113,91 грн. розмір середньоденної заробітної плати помножений на 114 робочих днів вимушеного прогулу у зазначений період та 15 000- грн. витрат на правничу допомогу. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. За статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій. Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення). Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66). Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897. Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб. Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції. Згідно з пунктом 2.7 Інструкції №66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком №2 до цієї Інструкції. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19. 11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19. Постановою від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників). Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах. 24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта). Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено. Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, колегія суддів, під час вирішення цієї справи, не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії. За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача. Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням». Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності у приватне життя позивача, колегія суддів враховує, що у справі, яка переглядається, встановлено, що позивач працює машиністом електровозу цеху експлуатації в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» «Регіональна філія «Придніпровська залізниця» на підприємстві відповідача та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказом №940/В-т від 10 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи позивача відсторонено від роботи з 12 грудня 2021 року. Наказ про відсторонення позивача від роботи видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ, наказу МОЗ №2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393), пункту 41-6 Постанови №1236. Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності. Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя. Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що під час виконання ОСОБА_1 , як помічником машиніста електровозу цеху експлуатації локомотивів в структурному підрозділі «Покровське локомотивне депо» «Регіональна філія «Донецька залізниця», своїх посадових обов`язків є необхідність у контактуванні з іншими працівника цього підприємства, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може, тому АТ «Укрзалізниця» правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи. З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), колегією суддів не встановлено порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України. У постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані та цілком очевидні висновки, що принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено в результаті відсторонення його від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на час до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя. У цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя. Таким чином, колегія суддів, вирішуючи спір про визнання незаконними дій відповідача про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи, керується тим, що обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для попередження поширення серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації. Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, провадження №14-82цс22, колегія суддів вважає, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих. Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, колегія суддів вважає, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Такий висновок колегії суддів повністю узгоджується із сталою практикою Верховного Суду, (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, провадження № 61-5382св22, постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3505/21, провадження № 61-5377св22, постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22, провадження № 61-8378св22). У зв`язку із викладеним апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати є похідними, то у їх задоволенні також слід відмовити. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, у зв`язку із необхідністю задоволення апеляційної скарги відповідача та скасуванням рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2649 грн. 08 коп. Вимога сторони позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції задоволенню не підлягає у зв`язку з відмовою у позові. Керуючись ст. ст. 367, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 13 квітня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про визнання дій протиправними, скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2649 (дві тисячі шістсот сорок дев`ять) грн. 08 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 серпня 2023 року. Головуючий: Судді: